Ми вже розповідали про мешканку Кропивницького Оксану Нетеплюк. У перші дні війни її будинок перетворився на хаб для біженців, яких вони разом із мамою годували й вкладали спати дорогою на Захід. Клята війна змусила й кропивничанку покинути рідні терени й опинитися за кордоном. Нині вона з донькою перебуває на Мальті. Та «русскій мір» не дає жити в спокої навіть там. Ось що вона розповіла.

Мальтійське життя

Перші дев’ять місяців після широкомасштабного вторгнення я була у Кропивницькому. Дім-робота-повітряні тривоги – війна, війна, війна... Наприкінці листопада 2022 року донька мала їхати у відрядження на Мальту. Я взяла 10 днів відпустки й поїхала з нею перепочити трохи і відволіктися.

Дорога була довгою і непростою. Кропивницький-Київ-Пшемишль-Краків. Це потягами та електричками. Краків-Мальта літаком. Масовані атаки російськими ракетами по енергетичних об’єктах критичної інфраструктури не залишали альтернативи – працювати віддалено доньці стало неможливо, і ми вирішили залишитися поки що на Мальті.

Квитки на зворотну дорогу згоріли, авіакомпанія відмовилася повернути бодай якісь кошти, хоча ми намагалися здати їх за 5 діб до польоту. Ну, так – то й так. Подали документи на тимчасовий захист, орендували житло, стали придивлятися і вливатися в Мальтійське життя.

Мальта – це острів у Середземному морі між Африкою і Сицилією. Життя на острові дуже специфічне і дещо відрізняється від материкового. Більшість продуктів і вся непродовольча група товарів – привізні. Варто було шторму пару днів поколихати море – і все: полиці магазинів і супермаркетів стрімко спустошуються і не поповнюються новими товарами.

Тут дуже-дуже мультинаціональне населення. Корінні жителі, мальтійці, загалом добре ставляться до українців, вболівають за нас, допомагають. Але і росіян на острові надзвичайно багато. Дізналися, що кожної неділі тут проводять зустрічі українці. Українська діаспора на Мальті, виявляється, дружна і єдина. Першої ж нагоди приєдналися до своїх, трохи роззнайомилися. Як новачок, я, не соромлячись, ставила безліч питань: а що, а де, а як... І якось напруження трохи спало.

Перші тижні минули під гаслом «соціалізація та адаптація». Настав переддень Нового року. Українці збиралися новорічної ночі у Валлетті, столиці, біля фонтану. В центрі міста був грандіозний концерт. На головну площу країни виходили італійські та інші європейські співаки, артисти. А мені було так зле.

Я стояла у натовпі цих веселих людей, які скакали, підспівували, веселилися. І мені було так дико і незрозуміло – чому вони скачуть і веселяться, коли моя країна стікає кров’ю? Натовп і далі підтанцьовував, а я й далі в якомусь ступорі... Пішли до наших, до фонтану. Привітали один одного з Новим роком. Я ще, пам’ятаю, «наїхала» на трьох білорусів, які хрестилися і божилися, що вони підтримують Україну і «бацька їм не бацька». Я ту новорічну ніч не забуду ніколи.

Волонтерський центр

Живемо далі. Треба сказати, що мальтійці дуже релігійний народ. І з початком повномасштабного вторгнення, коли літаками на острів стали прибувати біженці, на допомогу прийшла церква, а саме Стелла Маріс – волонтерський центр, який функціонує при головній церкві міста Сліма. За згоди головного настоятеля храмових споруд, для допомоги українцям було виділене окреме приміщення, де і розташувався гуманітарний центр.

Волонтерки Олена, Христина, Ліля (зліва направо).

 

Мальтійці, які жертвували їжу, речі, одяг, товари першої необхідності, приносили це саме сюди. Польська волонтерка перші місяці координувала роботу центру, а потім, коли вона поїхала до своєї країни, до цієї справи впряглися наші українські дівчата – Христина, Лілія та Оленка. Щодня дівчата приймають речі, сортують, фасують, пакують, видають.

Біля входу в центр майорить український стяг. Сходила і я туди, познайомилася ще з деякими земляками та з дівчатами-волонтерами. Ліля з Донецька, з 2014 року її сім’я, як ніхто, зазнала всіх «принад» «русскава міра». Оленка з Маріуполя (коментарі тут зайві), Христина на Мальту приїхала ще кілька років тому і встигла опанувати мову, тому є головним комунікатором зі спонсорами.

Опудало

Ну, і як кажуть, у сім’ї не без виродка. Затесалося на острів одне опудало (інакше й не назвеш), дехто С., що мав українського паспорта. І стали ми ділитися одне з одним історіями, свідками яких були, про те, як це опудало чоловічої статі бешкетує на Мальті.

То його бачили п’яненьким в одному місці, то в іншому. То воно вчинить скандал у громадському транспорті, то бикує на мовних курсах, то поводить себе неадекватно десь біля супермаркету...

Але найобурливішою подією стало те, що воно бігало по Валлетті й волало «путін, впєрьод!» Ми думали, що то був його найгірший проступок, але то були лише квіточки. Ягідки чекали нас попереду. Виявляється, опудало приїхало з так званого «денееру» і чекає приходу путлєра.

Занадилося воно до Стелли Маріс «качати права». Якось вчергове чолов’яга заявився туди напідпитку, вимагаючи в нецензурній формі їжу. Нагодилася саме і я. Він зиркнув дурним оком, узрів мого тризуба на шиї. На цих узькомірців тризуб діє як хрестове знамення на диявола. Я вже не раз у цьому впевнилася.

Бачу, що діло кепське. Христина відлучилася десь у справах зі спонсорами, Ліля лишилася в центрі одна. Кілька мамочок, що прийшли взяти щось дітям, стривожено туляться всередині приміщення, всі налякані. Кажу Лілі: «Дай мені щось важкеньке, ну, хоч би пательню». Ліля порилася у засіках і добула мені якусь чорну покоцану сковорідку.

Тим часом С. ломиться у двері, тисне плечем. Волає: «Аткрой скварєшнік, бєндєровка! Жрачку давай!» І матюки, і погрози: «путін прідьот, парядак навєдьот...»

Я тримаю оборону. Через деякий час бачу: начебто відступив. Відчиняю двері, з’являюся в одвірках з пательнею у руці й кажу йому: «Стули свою пельку, бо зараз розмажу тебе по цьому тротуару».

Опудалу немає вже чим «крити», воно різко спускає шорти й починає демонстрацію своїх геніталій, при цьому верещить: «Сматрі на нєво, сматрі!» Я спокійно сприймаю ситуацію. Відповідаю: «Сховай свою кролячу цюцюрку і не позорся!» А в голові своє: «Що? Ти? Мені? Українській жінці, будеш розмахувати перед очима своїм прутнем? Ти добре подумало, опудало? Це по-друге. А по-перше, ти робиш цю гидоту саме під нашим прапором, святим полотном, за яке гинуть наші кращі воїни. Ну що ж, помста – це страва, яка подається холодною. Так це тобі з рук не зійде».

Прибігла Христина. Викликала поліцію. Поки з’ясовували те та се, опудало хаміль-хаміль поміж машин і вшилося. Воно, дурне, не розуміло, що це острів. На Мальті втекти неможливо. Тому тут таке впевнене відчуття безпеки.

Увечері всі, хто був свідками того чи іншого хуліганства узькомірца С., а це аж 7 заявників, прийшли до полісстейшена (відділку поліції – ред.) і написали заяви. Дякувати Богу, один хлопчина, що знав добре мову, зголосився допомогти скласти кожному заяви й надати усні пояснення полісменам.

Я чемно пропустила всіх уперед і зайшла остання. Коли вони почули суть моєї заяви, схопилися за голови. Бо саме мій випадок – це стовідсоткова кримінальна справа. Сидить опудало зараз у каталажці.

Нещодавно мене викликали на судове засідання до Валлетти. Прийшла, дивлюся: і його в наручниках привели. Вмостилися у судовій залі, почалися слухання. Присягнули казати правду, і тільки правду. І... не сталося, як гадалося. Адвокат запросив психіатричну експертизу для підсудного, будуть визначати його осудність. Засідання скасували, тобто перенесли.

Іспанський сором... Коли це опудало витворяло оце все біля Стелли Маріс, деякі мальтійці повиходили зі своїх будинків і спостерігали. Перехожі також зупинялися й шоковано відводили очі... Ну, чому, чому земля носить таких виродків? Чому це москальське насіння рознеслося по всьому світові й немає життя від них? Коли це зло врешті згине?

Ми, українці, не даємо забувати тут нікому про те, що війна триває. Беремо участь в акціях, влаштовуємо ходу... Ну що ж, у наших воїнів на фронті зброя – це танки й кулемети, а моя зброя тут, на чужині, – це прапор, тризуб і пательня. Переможемо!

 

 

Анета Цегельник

Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту «Хаб підтримки регіональних медіа».

Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.