У 2017 році виповнюється 525 років запорізького козацтва.

Під Покровом Пресвятої Богородиці. Петро Калнишевський-останній отаман Запорізької Січі.

 

У 2017 році виповнюється 525 років запорізького козацтва. Пресвяту Богородицю завжди особливо шанували в нашому народі.

Козаки-запорожці зверталися в молитвах до Небесної Владичиці в проханнях про заступництво і в боях, і в справах буденних.

 

Ще задовго до заснування Нової Січі, в 1659 р. запорожці заснували на Чортомлинській Січі церкву в честь Покрова Богородиці. Значно поширилося вшанування свята Покрови в період Нової Січі. Вже після виходу з-під кримської протекції в честь Покрова була закладена січова церква, а всього в 1734-1775 рр. на Запорізьких Вольностях існувало більше десяти релігійних споруд в ім'я Покрова Пресвятої Богородиці. На честь Покрови Богородиці козаки щорічно влаштовували свято на Січі. Покров настільки шанувався запорожцями, що на храмове свято вони збиралися на Січі навіть тоді, коли там лютувала епідемія чуми. Так, в кінці вересня 1751 року запорожці, які на час епідемії роз'їхались, повернулися на Січ вшанувати Покрову.

Вшанування запорожцями Покрови Пресвятої Богородиці має кілька причин. Воно бере початок з тих часів, коли головними ворогами козаків були татари і турки. Покров, символізуючи захист християн в їхній боротьбі з мусульманами, виявився найбільш близьким для запорожців. Крім того, часте перебування у військових походах, постійна небезпека з боку сусідів примушували козаків звертатися за допомогою і заступництвом до Господа.

 

Важливою причиною, по якій запорожці здавна шанували Божу Матір, була безшлюбність, якої дотримувалося січове товариство. Козаки, заборонивши перебування на Січі жінок, віддали себе під заступництво Богородиці - Пречистої і Непорочної Діви Марії, яка завжди залишалася Пріснодівою.

Запорізька Січ була влаштована за монастирською подобою, де військове братство і віра були нероздільні. Промишляючи набігами на турків, кримських татар, визволяючи з полону православних людей, завойовуючи багаті трофеї, десятину запорожці віддавали на утримання церкви. Свято-Покровський храм є центральним храмом в кожному курені.

Матір Божа була покровителькою православних лицарів, і ті особливо шанували Її. На початку становлення козацького війська духовенство в Січ запрошувалось, довго перевірялося на чистоту догматів православ'я, і якщо священик подобався козакам, то він приймався в Січ, і мав владу, рівну отаману.

 

Утримуючи на військові гроші церкву, після закінчення військової служби запорожці йшли в монастирі, скити, де присвячували себе Богові в молитві і покаянні, тому більша частина духовенства на Січі були вихідцями з козаків. Наприклад, в період Нової Січі з 33 священиків 28 були колишні козаки. 

Саме в період Нової Січі Межигірський чоловічий монастир став головним духовним центром Запорізького Козацтва і Єпископ намісник монастиря був головним духівником всієї Січі.

За всю історію славні православні воїни Запорізької Січі покрили себе невмирущою славою, проливаючи свою кров, і завжди в критичні моменти зі зброєю в руках відстоювали свою віру і Батьківщину. Подвиги українських козаків не йдуть у небуття, а завжди залишаються в пам'яті нашого народу. Знаменно, що указом президента України від 14 жовтня 2014 року Свято Покрова Пресвятої Богородиці і День Українського Козацтва став ще й Днем Захисника України; таким чином, в нашому XXI столітті, зберігається наступність поколінь і традицій захисників своєї Вітчизни.

 

Ще однією важливою подією, про яку б хотілося сказати, є канонізація (зарахування до лику святих) в 2015 р. Українською Православною Церквою останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Івановича Калнишевського.

Прославлення одного з кращих і шанованих запорізьких отаманів влику святих дуже своєчасно, адже саме в наші дні відбувається відродження всеукраїнського козацтва. Яким ідеалам має слідувати козацтво як православне воїнство? Віра і вірність. Саме глибокою вірою в Бога і вірністю присязі, яку приніс православному царю і Запорізькому козацтву, характеризується все життя останнього кошового отамана Запорізької Січі. З його ім'ям пов'язано не тільки зведення церков в густонаселеній Гетьманщині, але і облаштування християнських храмів в степовій зоні Запоріжжя, а саме в нашій області, заселення його стараннями території православним людом. Саме завдяки йому в запорізькому краї виникла впорядкована церковна організація, яка

поширила свою духовну владу далеко в глиб колишнього кочевницького степу.

Вся духовна сила християнської натури останнього запорізького кошового проявилася в смиренному прийнятті від Господа свого хреста в період Соловецького ув'язнення. У монастирі з Калнишевським обходилися суворо: утримували безвихідно і заборонили не тільки листування, але й будь-яке спілкування з сторонніми людьми. Тільки святість життя в таких умовах може вберегти людину від божевілля. Умови утримання Калнишевського були важкі морально і духовно, але матеріально досить стерпно і безбідно, про що свідчать багаті дари, які Петро Іванович, слідуючи своїй боголюбивій вдачі, підносив Соловецькій обителі (до слова сказати, тільки вартість цінних подарунків склала половину всіх коштів, що виділяються на утримання запорізького кошового, а скільки було роздано Петром Івановичем на милостиню - одному Богу відомо).

 

 В традиції було у запорожців, якщо вони не гинули на війні, то часто йшли закінчувати дні свого земного життя, борючись в подвигах духовних в монастирі. Мабуть, таку кончину свого часу собі готував і Петро Калнишевський, будучи ще кошовим отаманом. 

Останній кошовий отаман Запорізької Січі був похований на почесному місці - південному подвір'ї Спасо-Преображенського собору Соловецького монастиря, поруч з могилами видного державного і церковного діячів початку XVII століття Авраамія Паліцина і архімандрита Феодорита.