У художньому музеї Осмьоркіна відкрилася виставка, присвячена Йосипу Вайсблату

 

Минуле не зникає назавжди - про життя і творчість художника Йосипа Вайсблата

 

         Як часто ми, констатуючи факти життя тієї чи іншої особи, говоримо: «Ну, що ти зробиш, такий був час…». Але хіба не люди формують обставини часу в просторі?  Це ми  своїми справами означаємо віхи історії, вписуючи особисті рядки в сторінки майбутньої Великої Книги Людства. 

 

         Протягом багатьох років науковці художньо-меморіального музею О.О.Осмьоркіна в місті Кропивницькому крихта за крихтою збирають залишки пам’яті про художника і педагога, нашого земляка, Олександра Осмьоркіна та його учнів. Адже він, завдячуючи своїй вірі в силу мистецтва, не зважаючи на всю трагічність суспільних обставин 30-х – 40-х років ХХ століття, в умовах панування фанатичної політичної доктрини «соціалістичного реалізму» зміг створити живописну школу, яка і до нині єднає мистецьке коло художників, вільних у своєму творчому виборі, що засвідчують музейні колекції творів учнів О.О.Осмьоркіна та художників сучасного українського образотворчого мистецтва, які формуються в фондах музею. 

 

 

Часто долі художників відкриваються для нас не очікувано, з’являючись неначе нізвідки, але в дійсності за цим «нізвідки» стоїть праця іншої людини,  до часу нам невідомого ентузіаста відтворення пам’яті. Так, наприкінці 1990-х рр. для нас відкрилася творчість  митця потужної емоційної напруги Йосипа Наумовича Вайсблата. Все почалося з щасливого випадку – знайомства зі статтею Оксани Ламонової «Люди і нелюди», опублікованій у всеукраїнській газеті «Культура і життя» від 23 жовтня 1999р., в якій повідомлялося, що в київській галереї «Тадзіо» експонується виставка творів художника Й.Н.Вайсблата з приватної колекції Л.Є.Дробязка, а серед його вчителів прозвучало ім’я Олександра Осмьоркіна. Я, на той час перебуваючи у Києві, завітав до галереї та з’ясувалося, що виставка вже завершилася, але можна поговорити з власником творів. Ми з’єдналися телефоном, а далі я познайомився з людиною, яка відкрила переді мною не лише світ мистецтва художника трагічної долі Йосипа Наумовича Вайсблата, але й маловідомого для мене на той час культурного середовища, в якому нерозривно перепліталися долі українського та єврейського народів, втілені у реальному житті двох непересічних родин Дробязко та Вайсблатів, в житті яких, неначе в дзеркалі, залишило своє відображення ХХ століття. 

 

 

Лев Євгенович Дробязко, племінник художника по материнській лінії,  виявився людиною високоінтелігентною, тим, кого мають відзначати словом - еліта, в ньому не було високопарності чи пафосу, але була та міра відкритості та поваги до життя, які захоплювали і заворожували своєю переконливістю, яким хотілося вчитися.           

В грудні 2001 року виставка живописних та графічних творів Й.Н.Вайсблата з приватної колекції Л.Є.Дробязка з успіхом презентувалася в Кіровограді (нині Кропивницькому) в художньо-меморіальному музеї О.О.Осмьоркіна напередодні відзначення 109-ї річниці з дня народження художника і педагога О.О.Осмьоркіна. На її відкриття Лев Євгенович приїхав разом зі своєю чарівною дружиною Неллі Аронівною -  так почалася дружба колективу співробітників музею з родиною Дробязко. В подальшому, коли видавалася нагода бути в місті Києві, я зазвичай відвідував їхню затишну невеличку квартиру на Печерську, сповнену книг, картин, домашнього тепла та розмов про мистецтво, життя минуле і сучасне…

 

 

Коли нині ми готували виставку до дня народження Й.Н.Вайсблата в рамках заходів з відзначення пам’яті творчості учнів О.О.Осмьоркіна, яку мали скласти роботи художника, виконані в 1960-х роках, подаровані до фондів музею в рік 120-ліття О.О.Осмьоркіна, кандидатом  технічних наук, дослідником проблем історичної топографії Бабиного Яру Л.Є.Дробязком, надійшла невтішна звістка про те, що Лев Євгенович покинув наш світ. Тому було вирішено виставку «Трагедія життя і творчості художника Йосипа Вайсблата» присвятити першому досліднику його мистецтва Леву Євгеновичу Дробязку.

 

 

Йосип Наумович Вайсблат народився в Києві 2 березня 1897 року в сім’ї видатного богослова - київського головного рабина Н.Я.Вайсблата (1864 - 1925). В родині було 11 дітей, серед братів художника відомі діячі культури та науки, зокрема - видавець, перекладач та мистецтвознавець В.Н.Вайсблат (1882-1945), доктор медичних наук С.Н.Вайсблат (1888–1965). 

Й.Н.Вайсблат закінчив Київське художнє училище, де навчався у 1912-1918рр. в  майстерні Ф.Г.Кричевського. У 1920р. для продовження освіти переїхав до Москви та вступив до скульптурного класу С.В.Волнухіна і Б.Корольова в Вільних художніх майстернях (з 1921р. ВХУТЕМАС - Вищі художньо-технічні майстерні), в той же час пройшов яскраву школу живопису в майстерні О.О.Осмьоркіна. 

Член Спілки художників РРФСР з 1937 року, Московської організації спілки художників (МОСХу). Учасник багатьох творчих виставок в Москві (1934, 1936, 1958 рр).

На початку 1950-х рр. Й.Н.Вайсблата спіткала сумна доля багатьох представників творчої інтелігенції СРСР - арешт, слідство, роки сталінських таборів. Чотири роки (1951-1954) фізичних і моральних страждань, як політв’язень працював на будівництві Волго-Донського каналу, зоставили тяжкий слід в його житті.

 

 

             Тож живописні та графічні твори з музейного зібрання, представлені на виставці, доповнюють постери з фото-документальними матеріалами карної справи Йосипа Вайсблата, порушеної проти нього радянськими каральними органами в 1951 році, над вивченням яких в Московському архіві ФСБ Російської Федерації працював в 2010-х рр. внучатий племінник художника, історик мистецтва та видавець Артур Йосипович Рудзицький, який виклав свої записи у статті «Искать, дерзать, мыслить. Дело художника Иосифа Вайсблата по материалам архива НКВД-КГБ», опублікованій в журналі «Антиквар» №1 2014 року. 

Фрагменти оригінального тексту допитів Й.Н.Вайсблата в застінках в’язниці в Лефортово в Москві, а також сторінки життя з документальною точністю ілюструють репродукції творів митця із серій: «Арешт», «Бабин Яр», «ГУЛАГ», «Моє життя», люб’язно надані для виставки Неллі Аронівною Дробязко. 

В представлених на виставці оригінальних, сповнених образних символів ліногравюрах «Гідра комунізму», «Зорі назустріч» «В Богові доля його», виконаних на початку 1960-х років, Й.Н.Вайсблат  яскраво продемонстрував своє несприйняття тоталітарного суспільства як явища. 

Характерним для творчості Й.Н.Вайсблата є глибоке відчуття національної та народної культури. Так, гравюра «Весілля» з невмирущою надією на майбутнє розповідає про побут єврейського народу. Пейзажі  «Ботанічний сад» та «Срібний бор» яскраво відображають колористичні відчуття живопису Й.Н.Вайсблатом, в яких прослідковується дотичність творчості О.О.Осмьоркіна.

          Чимало робіт художника присвячено темі геноциду, який здійснили нацистський і комуністичний режими. На жаль, більшість творів художника безслідно зникли під час війни та арешту, а також осіли в приватним колекціях у Москві, США, Німеччині. Окремі роботи зберігаються в Самарському художньому музеї (Росія) та Інституті юдаїки (Київ).

             Йосип Наумович Вайсблат помер у Москві в 1979 році. Тривалий час його творчість взагалі було забуто. Лише з розпадом СРСР, утвердженням незалежної України, а разом з тим і вільного мистецького простору твори Й.Н.Вайсблата зайняли гідне місце в мистецтві і неодноразово експонувалися на київських вернісажах - в галереях «Тадзіо», «Мистець», музеї історії міста Києва, на виставках «Єврейська тематика у творах художників Києва» в «Українському домі» в Києві та «Єврейська культура в Україні» в Лондоні, що не могло відбутися без цілеспрямованої праці першого дослідника життя і творчості Й.Н.Вайсблата Лева Євгеновича Дробязка (1937 - 2017), який доклав чимало зусиль для відновлення репресованого радянською владою імені митця в сучасному художньому світі.

 

 

P/S     

Минуле буремне ХХ століття яскраво продемонструвало, наскільки крихким і незахищеним є життя людства. Його наївні надії на побудову справедливих суспільств, потужність науково-технічного прогресу згорали в спалахах світових воєн, розбивались об спокуси реалізації власних пристрастей та амбіцій за рахунок насилля та терору, прикритих ідеями досягнення щасливого життя, що стали ознаками повсякденності, а ілюзорно мерехтлива ідея швидкого здобуття справедливості, надія на доброго і чесного правителя виявлялася банальною кривавою диктатурою. Результат – фашистські режими в Італії, Іспанії, Португалії, апогеєм яких стала нацистська Німеччина і довга, майже столітня ніч комуністичного терору в СРСР, системність якого, замислена й здійснювана людиною, перетворювала саму людину в слухняний державний пристрій, винищуючи, як явище, особисте бажання творчості, встановлюючи страх, як повсякденність життя, ламаючи саму природу людини. Але чи можна побороти природу? Історія доводить, що ні, її можна приспати, одурити, винищити її носіїв, але збороти - ні! Закладена в кожному з нас енергія життя виявляє спротив «грі мозку», стимулюючи відродження особистості, її потребу творчого пошуку, опираючись на невичерпну потужність вічної весни мистецтва. І яскравим тому підтвердженням є життя і творчість художника Йосипа Вайсблата.

 

 

Надєждін Андрій, 

заслужений художник України, 

мистецтвознавець, 

провідний науковий співробітник 

художньо-меморіального 

музею О.О.Осмьоркіна,

м. Кропивницький