У Кропивницькому існують не розгадані досі загадки

Нерозгадані міські таємниці 

  

У Кропивницькому існують не розгадані досі загадки, пов’язані з підвальними приміщеннями, в які невідомо звідки потрапляє вода. Одна з них стосується великих підземних пустот під Центральним сквером, де на початку минулого століття стояв житлово–торговельний комплекс купця Барського з підвалами, в яких зберігали всілякий крам. 

 

Хоча пізніше будівлі знесли, та підвали й надалі використовували за призначенням. Однак потім їх заповнила вода. Звідки вона там узялася — ніхто не може сказати. Спеціалісти Міністерства надзвичайних ситуацій України (тепер — Державна служба України з надзвичайних ситуацій) відкачували її. Але за тиждень води було стільки ж, скільки й до того. Прихильники однієї з гіпотез стверджують, що потрапляє вона туди з водогону, прокладеного ще позаминулого століття. Перевірити це неможливо, бо не збереглося будь–якої геодезично–архітектурно–планувальної документації того часу. І не лише того, а й набагато пізнішого. Вода в підвалах — не річкового походження: такого висновку дійшли спеціалісти, які здійснювали її аналіз. Однак і стосовно цього немає стовідсоткової гарантії, бо річкова вода може змінювати свій склад, проходячи через шари глини, чорнозему, гравію. 

Не менш заплутана справа і з руйнацією фундаментів та стін приватних будинків на Великій Балці. Місцеві мешканці причину цього вбачають у підземних вибухах при видобуванні уранової руди спеціалістами шахти «Інгульська» Східного гірничо–збагачувального комбінату (під Великою Балкою якраз і триває її видобуток). Однак не все так просто. При заснуванні шахти 1968 року було проведено значну роботу з вивчення наслідків її майбутньої діяльності. І визначено, що це не шкодитиме ні будівлям нагорі, ні мешканцям. Вимірювання при підземних вибухах приїздять робити фахівці з Кривого Рогу, Дніпропетровська, Жовтих Вод, чиїм висновкам про нешкідливість для будівель вибухів не довіряють великобалківці. 

Та в усій цій ситуації є й інший бік медалі. При наданні ділянок під будівництво на Великій Балці ніхто добре не досліджував властивостей тамтешніх ґрунтів. До того ж місцеві мешканці доклали рук до нищення річечки Біянки, яка там протікає. Засипали її сміттям й усіляким непотребом. Але ґрунтові води, які її живлять, нікуди не поділися. Вони просто тепер потрапляють не в майже засипане річище Біянки, а підмивають великобалківські будинки.

Можливо, обидва наведених вище фактори (діяльність шахти й просідання ґрунту) впливають на руйнування будівель. Можливо — один. Але визначити це без ґрунтовного вивчення проблеми, необхідних експертиз і досліджень неможливо. Без залучення фахівців найвищого рівня, вкладання в дослідження коштів з обласного, державного бюджетів (шахта «Інгульська» є державним підприємством) міська влада фінансово не спроможна визначити істинну причину руйнації приватних будинків на Великій Балці. Тож це проблема не місцевого значення, а державного.

 

Юрій Сергійчук