У Кропивницькому відкрилась виставка «Театральні перехрестя Миколи Садовського»

 

«Театральні перехрестя Миколи Садовського» - у Кропивницькому відкрилася виставка до 165-річчя корифея українського театру, інформує міська рада у ФБ.

 

У Кропивницькому, в літературно-меморіальному музеї Івана Карпенка-Карого відкрилася виставка «Театральні перехрестя Миколи Садовського», присвячена 165-річчю від дня народження корифея українського театру, знаного режисера та неперевершеного драматичного актора Миколи Карповича Тобілевича, який увійшов в історію театрального мистецтва під псевдонімом Садовський.

 

Гостями на відкритті виставки були кропивницькі студенти. Захід розпочався з презентації нового буклету, присвяченого театральній діяльності Миколи Садовського. Презентувала буклет директорка музею Лариса Хосяінова. Вона нагадала, що з будинком, у якому нині розміщено музей, пов’язані кілька років життя Миколи Карповича.

 

Науковиця Наталія Мельниченко представила виставку та розповіла про багаторічну і багатогранну діяльність Миколи Садовського, згадавши про найбільш яскраві життєві і творчі моменти.

 

Народився майбутній майстер сцени 13 грудня 1856 року в селі Кам’яно-Костувате на Херсонщині у славетній родині Тобілевичів, феномен якої і сьогодні дивує багатьох.  

 

 

Ще з дитинства захоплювався театром. Навчався у Херсонській гімназії та Єлисаветградському земському реальному училищі. У 1877 році добровольцем пішов на російсько-турецьку війну. Хоробрість Тобілевича на полі бою була помічена. Розпочалася військова служба, але Микола швидко зрозумів, що армійська муштра його не вабить.  

 

Від 1881 року життя пов’язав з театром. Однією з вершин театральної кар’єри стало відкриття ним у 1907 році першого стаціонарного українського театру, який діяв у Києві до 1919 року.

 

В експозиції також йдеться про період еміграції з 1923 по 1926 рік. Після повернення в Україну Микола Карпович періодично виступав у різних театрах. У 1929 році знявся у фільмі «Останній лоцман». Учасники заходу переглянули уривки з кінокартини, у якій Садовський зіграв головну роль. В останні роки життя, крім акторської діяльності, працював як перекладач та мемуарист.  

 

Мовою світлин виставка розповідає про втілені Садовським на сцені образи: історико-героїчні −  Богдана Хмельницького, Сави Чалого, Гетьмана Дорошенка (в однойменних п'єсах М. Старицького, І. Карпенка-Карого, Л. Старицької-Черняхівської), соціально-побутові − Дмитра («Не судилося» М. Старицького), Тараса, Опанаса, Івана («Бондарівна», «Бурлака», «Суєта» І. Карпенка-Карого) та ін. Він був першим на українській сцені Командором («Камінний господар» Лесі Українки) та Городничим («Ревізор» М. Гоголя).

 

У музейній вітрині розміщуються оригінальні фотознімки кін. ХІХ - поч. ХХ ст., на яких зображено трупу Марка Кропивницького, Миколу Садовського в ролі Миколи («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Марію Заньковецьку в ролі Бондарівни («Бондарівна» І. Карпенка-Карого). Поруч − рідкісні театральні листовні картки; українська газета «Рада» за 1907 рік зі звісткою про смерть рідного брата Миколи Карповича − видатного драматурга Івана Тобілевича, та анонсом прем’єри в театрі Садовського.

 

У різні часи таланту корифея було присвячено чимало книг. Деякі з них представлені і на виставці:  збірка «Спогади про Миколу Садовського» (1981), «Садовський садить сад – з Марією і без» Ю. Хорунжого (2005), «Театр Миколи Садовського 1907-1920» Г. Веселовської (2018) та ін.

 

Афіші, програми, буклети свідчать, що вдячні нащадки шанують пам'ять земляка. У 2011 році ювілею Садовського присвятили 41-й фестиваль театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти», а у 2016 році - 46-й.        

 

У 1992 році на сцені Кіровоградського театру імені М. Кропивницького побачила світ вистава «Коли розлучаються двоє» режисера М. Барського (він же − автор п’єси). Фото і програма також доповнюють експозицію.

 

Роль Миколи Садовського як культурного і громадського діяча виходить далеко за межі театру. У товаристві інших корифеїв і сучасних йому діячів у різних галузях культури й мистецтва, діяльність Садовського сприяла народженню нового покоління української інтелігенції ХХ століття.