У Кропивницькому згадували поетів-неокласиків

У відділі краєзнавства головної книгозбірні області відбувся літературний захід «З плеяди “Розстріляного відродження”: поети-неокласики», учасниками якого стали старшокласники Центральноукраїнського наукового ліцею-інтернату.

Захід був присвячений представникам української еліти 1920-1930-х років, яких називали неокласиками та «ґроном п’ятірним». Це талановиті поети, літературознавці, перекладачі Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Юрій Клен (Освальд Бургардт) та Максим Рильський.

«Гроно п’ятірнє» - високоосвічені інтелектуали-поліглоти, які дбали про поезію високого стилю, аристократичну за духом. Вони хотіли створити вітчизняну літературу високого ґатунку і знайомити широкий загал українців з кращими творами світової класики, перекладаючи її українською.

У 1925-1928 рр. неокласики висунули гасло «До джерел!», що означало творче переосмислення національних та зарубіжних традицій у контексті нових викликів часу. Вони дбали про загальнолюдські мистецькі цінності, намагаючись уберегти їх від впливу більшовицької ідеології, несмаку й скороминущої буденності.

Любов до слова, до строгої форми, до великої спадщини світової літератури – естетична концепція неокласиків, сформульована Максимом Рильським.

Ідеологію «ґрона п’ятірного» вороже сприймали в тогочасному мистецькому середовищі, яке культивувало оспівування робітника, колгоспника та вождя Сталіна, нову більшовицьку країну і пролетарські ідеали. Творчість неокласиків влада критикувала, а самих поетів почала цькувати. Та й пересічні читачі не сприймали твори письменників-інтелектуалів, бо тоді люди мали досить низький рівень освіти і культури.

Лідером неокласиків був Микола Зеров, який разом з друзями Павлом Филиповичем та Михайлом Драй-Хмарою були знищені сталінським режимом. Юрій Клен виїхав до Німеччини. Максиму Рильському пощастило вижити під час сталінських репресій і продовжити творити, але він був змушений пристосовуватися та став офіційним радянським поетом.

Групи неокласиків офіційно не існувало, програм і статутів вони не випускали, однак їхній вплив на українську культуру ХХ століття був грандіозним, а слід, який вони залишили в українській літературі – значущим. На противагу соцреалізму, який вважався єдиним прийнятним варіантом письменницької діяльності, неокласики стверджували у своїй поезії вічне й неминуще, духовні й художні цінності, освячені авторитетом античності та класичних епох новоєвропейської культури.

Затамувавши подих юнаки та дівчата слухали розповідь про трагізм доль кращих представників українського письменства, яким довелося жити і творити в тоталітарні часи.

Молодь також ознайомилася з великою добіркою книг, серед яких - твори неокласиків, що видавалися в Україні і за кордоном (у Німеччині) в 1920-ті, 1940-ві та 1990-ті роки. На виставці були широко представлені книги, присвячені українським письменникам – жертвам сталінських репресій.

Дізналася молодь і про одну з останніх книг видатного українського літературознавця Володимира Панченка - «Повість про Миколу Зерова», яка побачила світ у 2018 році у видавництві «Дух і Літера», що діє при Києво-Могилянській академії.

Завершився захід інтерактивним спілкуванням молоді зі співробітниками відділу краєзнавства. Старшокласників цікавила доля письменників-земляків Івана Микитенка, Панаса Висікана, Дмитра Бузьката та Віталія Чигирина, які стали жертвами більшовистського терору, та історія перебування у нашому місті відомого українського драматурга Миколи Куліша, розстріляного в урочищі Сандармох у листопаді 1937-го.