В її руках ляльки оживають
Мабуть, кожен пам’ятає зі свого дитинства вистави театрів ляльок. Як цікаво було спостерігати за ляльками, які говорили та розповідали неймовірні історії. Усі ці емоції нам дарували ні хто інший, як актори, що дали життя цим лялькам. Сьогодні ми розповімо про актрису Кіровоградського академічного обласного театру ляльок Інну Марченко.
Взагалі хотіла бути лікарем
Із самого дитинства Інна була активною та допитливою дитиною. Брала участь у всіх можливих заходах та була дуже творчою дитиною.
— Я цікавилася всим, особливо природою. Взагалі хотіла бути лікарем, любила допомагати. Тому до дев’ятого класу це була моя мрія. Але не склалося так, як я хотіла. Я спробувала вступити до медичного коледжу, проте не вийшло. Ще я уявляла, що у майбутньому стану диктором, можливо, працюватиму на телебаченні. У мене мама була творчою людиною, мабуть, це від неї, — розповідає про шкільні роки актриса.
— Після закінчення 11-го класу мама мені каже: «Давай, доню, поїдемо до Олександрії. Там є училище культури, це те, що тобі ближче, це тобі гарно вдається. Поїхали, спробуєш». Я ще не уявляла себе там. Мабуть, ще десь бачила себе лікарем.
Поїхала, спробувала, залишилася. Пані Інна отримала освіту режисера масових заходів, але, коли вона навчалася, опановувала також лялькове мистецтво. Її перше знайомство з театром ляльок відбулося майже 15 років тому. На один із екзаменів до тоді ще студентки завітав директор обласного театру ляльок Григорій Педько.
— Як зараз пам’ятаю… ми здавали виставу «Лисичка, Котик та Півник». Ми самі робили ляльки, фарбували їх, працювали з ним. Пам’ятаю, як я фарбувала того кота, малювала йому ті смужечки на животі, щоб він був цікавий. І саме на цей екзамен приїхав директор нашого театру Григорій Миколайович, який запросив на роботу наш весь курс. Нас тоді було небагато, лише четверо чоловік. До театру прийшли двоє. Залишилася тільки я. Мене вабило все це, мені це було близьке. Я зрозуміла, що це моє. Так я тут і залишилася, — згадує актриса.
Кожна вистава та персонаж — це немов твоє дитя
У своїй професії пані Інна любить все: від образу до персонажа. Жінка говорить, що усі її ролі важливі для неї.
— До кожної своєї ролі я ставлюся з однаковою любов’ю. Ти вкладаєш душу у ляльку, у образ, тому я не можу сказати, що якась вистава мені не подобається. Як можна не любити свою дитину. Кожна вистава та персонаж — це немов твоє дитя. Є такі вистави, де ти граєш не одну, а декілька ролей. І от кожному потрібно підібрати свою голосову характеристику, щоб це було цікаво. Пам’ятаю свою першу роль у цьому театрі. Це була вистава «Гусеня», я там грала Оленку і Зайченя, — розповідає Інна Марченко.
Хоча актриса вже працює у театрі 15 років, проте кожного разу хвилюється перед виходом на сцену, немов уперше.
— Це все ж таки велика відповідальність перед глядачем. І коли ти виходиш, чуєш оплески, розумієш, що вистава почалася… це неймовірно. Коли ти сам отримуєш задоволення від вистави, то й глядач отримає позитивні емоції, — говорить пані Інна.
Ми приходили необізнані у нашій професії
Пані Інна своїй майстерності завдячує старшим колегам, які допомагали, наставляли та заохочували її протягом 15 років.
— Ми приходили необізнані у нашій професії. Усе ми вивчили тут. Освоїти ляльку це не так просто. Це можливо лише, якщо у тебе до цього лежить душа, якщо є хист до цього. У цьому нам допомагають наші старші колеги, які у цій професії вже давно. Кожен актор, який тут працює давно, вони допомагають, наставляють молоде покоління і за це їм дуже велика дяка, — звертається до колег актриса.
Ті, хто думає, що театр ляльок призначений лише для дітей, — помиляються. Зараз Кіровоградський академічний обласний театр ляльок залучає велику аудиторію і дорослого глядача. Працівники театру вже випустили вистави для дорослих такі, як «Ніч перед Різдвом», «Собаче серце», «Вій» та «Декамерон». А у травні буде поновлюватися вистава «Декамерон».
— Своїм колегам я хочу побажати здійснення усих мрій! Бути завжди у своїй професії. І зіграти ту роль, яка бажана і яку ще, можливо, не зіграли. Коли актор розуміє, що він потрібен, що він на своєму місці, — це велике щастя. Я хочу, щоб вони були щасливі, — додає Інна Марченко.
Обласний театр ляльок у нашому місті був створений ще у довоєнні роки. Йому вже майже 80 років — досить поважний вік для діяча мистецтва. Щороку колектив театру бере участь у благодійній акції «Свято білої квітки», що проводиться за ініціативою громадської організації «Просвіта» на території Свято-Преображенського собору, під час якої збираються кошти на невідкладні потреби дитячих лікарень та спеціалізованих закладів. Протягом усієї діяльності театру безкоштовно обслуговуються діти-сироти, діти з інвалідністю, позбавлені батьківського піклування та з багатодітних і малозабезпечених родин. Окрім того, колектив театру є постійним гостем у дитячих будинках та спеціалізованих школах-інтернатах області. З особливою старанністю в рамках акції «Різдвяний янгол» для цих дітей вони готують благодійні заходи.
Аліна Кулик
