В музеї Кропивницького відкрили виставку відомого художника

19 червня 2023 року в м. Кропивницький, в обласному музеї мистецтв відкрилася виставка, присвячена творчості заслуженого художника України, лауреата обласних мистецьких премій й поета Андрія Надєждіна, якому в цей день мало б виповниться 60 років.

 

Надєждін Андрій Михайлович (1963-2022) закінчив Дніпропетровське державне художнє училище ім. Є.В.Вучетича, нині Дніпровський театрально-художній коледж, відділення художнього оформлення, м. Дніпро (1986) та з відзнакою Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури України, факультет історії і теорії образотворчого мистецтва, кваліфікація «мистецтвознавець образотворчого мистецтва, критик», м. Київ (2004). Член Національної Спілки художників України (1990).

 

Заслужений художник України (2013). Лауреат обласної премії у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінаціях «новітні спрямування» (2008) та «мистецтвознавство та історія мистецтв» (2010, 2019) та обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова (2015). Працював художником Художньо-виробничого комбінату Кіровоградської обласної організації Спілки художників України (1986–1992), викладачем Кіровоградської дитячої художньої школи ім. О.О.Осмьоркіна, нині Художня школа імені О.О.Осмьоркіна міста Кропивницького (1992–1995), провідним науковим співробітником художньо-меморіального музею О.О.Осмьоркіна (1995–2022).

 

Учасник обласних, всеукраїнських, міжнародних та зарубіжних виставок. Експонував численні персональні виставки в музеях та галереях в Кропивницькому та в інших містах. Його твори зберігаються в Національному художньому музеї України, Дирекції виставок Міністерства культури України та Дирекції виставок НСХУ в Києві, музеї мистецтв, художньо-меморіальному музеї О.О.Осмьоркіна та літературно-меморіальному музеї І.К.Карпенка-Карого в Кропивницькому, меморіальному музеї Володимира Івасюка в Чернівцях, історичному музеї міста Кам’янське Дніпропетровської області, приватних колекціях в Україні та за кордоном.

 

Він є автором ілюстрацій та обкладинок багатьох друкованих видань літераторів Кіровоградщини,

 

До цієї дати видавництво «ІМЕКС-ЛТД» видало дві книжки, де вірші чергуються з репродукціями картин автора.

 

Книжку поезій «Думки вголос» Андрій підготував ще десять років тому. Але ж… За життя не судилося.

 

Рукопис складався з 2-х частин – російськомовні вірші, написані в 1990-ті роки, і україномовні, написані впродовж останніх двох десятиліть. Видавництво розділило рукопис на дві частини і видано дві окремі книжки.

 

КОСМОС АНДРІЯ НАДЄЖДІНА

 

Вже другий рік

 

Не можу малювати

 

І фарби не складаються в слова…

 

Ми відтворюємо світ, хто як може: звуками, рухами в танці, словами, фарбами... У творчості немає чіткої грані між засобами, бо це лише форма. А суть – це те чаклунство, яке діє на підсвідомість.

 

Художник Андрій Надєждін, мабуть, не розділяв слово і колір. Слова були забарвлені, а малюнок мав голос. Але про це ми довідались тільки зараз, коли вийшла єдина книга його віршів.

 

Художники – мовчазні. Поети – багатослівні. У ньому поєднувався глибокий митець Слова і Фарби. Його світ – Космос, неосяжний, величний, мовчазний, байдужий до цієї крихітної субстанції – людської душі.

 

…піду посеред ночі

 

Писати вірші

 

У рядки плести

 

…і це єдиний засіб

 

Зостатися, хоча б частково,

 

У світі пластеліну,

 

Віртуальних забаганок сучасності.

 

 

…вірші пишу, як фарб не маю,

 

Слова закінчаться – малюю образи.

 

 

Шукаю слово, щоб охарактеризувати його стиль… Сумно? Ні. Пристрасно? Ні. Випромінюють енергію і радість? Ні. Спокійні, роздумливі, філософські рядки. Митець спостерігає за Всесвітом і констатує:

 

Ти мислиш, наче звук – велике діло?

 

…До того ж, слово теж бува порожнім.

 

…Лиш Дух і Думка – іншого не треба,

 

Лиш Дух і Думка вільні в порожнечі…

 

 

Але ж пише художник! Тому рядки – наче малюнки:

 

…відблиск сонця

 

Упав на землю помаранчем…

 

…а ліс став голим і самотнім – до безумства…

 

…спадає ніч за часом час,

 

Стікає краплями крізь руки…

 

…мій степ, мій край чарівних, дивних мрій,

 

Де горизонт – ознака реалізму,

 

А вітер дме, напружуючи вії, і все примарно…

 

…і світ стає брутально-білим – до нестерпу…

 

 

Збірка має вдалу назву – «Думки вголос». Саме думки – презирна іронія до людської мизерності на грані гідливості:

 

І що не час, і що не вік –

 

А все одно із року в рік:

 

Псалмів співають фарисеї,

 

Міняйла в храмі п’ють вино,

 

А люди б’ють уклін лівреям

 

Давно замизканим в багно

 

Ангел – явище майже вимір

 

 

Ангел – явище інших вимірів.

 

Ми душевні, та без духовності,

 

Сердобольні, та без сердечності…

 

 

…Людина хоче бачити світ

 

Співмірним своєї особи

 

Тому вона стриже деревам крони

 

Щоб вони не виросли за межі людського погляду

 

Мрія дерев про свободу

 

Це мрія про зникнення людини.

 

 

Проступає біль за Батьківщину, наче автор відчував наближення страшного часу 2022-2023 років:

 

Ми не бажали, Бог свідок, тієї війни.

 

Війну оголошено – ангел тріпоче крилами

 

З Богом, хлоп’ята, не бійтеся чорної тьми.

 

Війну оголошено – і перемога за вами.

 

Буде за нами, якщо не зневіримось ми.

 

 

Не хочу, аби склалося враження, що вірші Андрія позбавлені емоцій. Вони вирують, але надійно сховані, і тільки зрідка прориваються назовні:

 

Я біль, та я не хочу болю,

 

Я Всесвіт, вивернутий впереверть.

 

Де було Сонце – там ясніє Місяць,

 

А замість Зір закриті очі Серця.

 

І сльози пам’яті дощем злітають з вік,

 

Розтоплюючи кригу почуттів

 

Вже начебто забутого кохання.

 

 

Мені ніхто не подзвонить,

 

Ну той що?

 

Мене ніхто не окликне,

 

Ну й нехай.

 

Але ж Адам також був один…

 

 

Але ж світ прекрасний! У ньому безліч чарівних речей: червоні яблука, вузькі вулички старого міста, неосяжне море і гори, вітер в степу. І щастя – спостерігати за всім цим, жити і відчувати

 

…тихий дотик часу.

 

Ти думала – то від печалі?

 

Ні,

 

Від великого бажання пити

 

Білі краплини роси…

 

 

Ні, я не знаю, що є верх, що низ,

 

Але скажу, що це не принципово.

 

Зате я знаю, як злітати ввись

 

І підніматись на крилах до Бога.

 

…і мені байдуже, що є верх, що – низ

 

У космосі Душі і хаосі Порядку.

 

 

Є щастя творчості. Творчість частіше не приносить грошей, слави, визнання, спокою. Творчість – це неспокій у вищому його проявленні. І здатність творити – це щастя, яке не можуть дати ані гроші, ані слава. Щастя творчості таке ж неосяжне, як і щастя Любові. Воно приходить, коли народжується вірш або малюнок. Або пісня. Або музичний твір – бо ми відтворюємо світ хто як може: звуками, рухами танцю, словами, фарбами...

 

Мій друг пішов,

 

Не зачинивши двері,

 

Зоставивши прохід

 

У горизонт…

 

 

Ці двері не зачиняються, бо

 

Життя і Смерть у вічному двобої

 

Та хто б не переміг –

 

Обоє праві

 

Така вже діалектика Небес.

 

 

На жаль, це єдина книжка віршів поета Андрія Надєждіна. Так завжди буває: усе відкладаєш на потім… І оточуючі теж не поспішають поцікавитися, хто живе поряд…

 

Сподіваюся, що в тому Космосі, який він відчував кожної миті земного життя, йому відкриється

 

 

…горизонт

 

І лінія душі.

 

Безпристрасний чекає Бог

 

Читаючи вірші.

 

Ольга Полевіна, письменниця, членкині НСПУ, голова обласного літературного об’єднання «Степ» ім. В.Погрібного, м. Кропивницький

 

 

 

Андрій Надєждін.

 

Думки вголос

 

 

 

Ні, я не знаю, що є верх, що низ,

 

Але скажу, що це не принципово.

 

Зате я знаю, як злітати ввись

 

І підніматись на крилах до Бога.

 

Я знаю також, що таке печаль,

 

Коли немає сил подати голос,

 

І як булатну страху сталь

 

Тонкий ламає золотавий колос.

 

І страх втікає, і в кутку лежить,

 

Клубком скрутившись

 

Чорним кошенятком,

 

Й мені байдуже, Що є верх, що низ

 

У космосі Душі і хаосі Порядку

 

***

 

Спадає ніч

 

За часом час,

 

Стікає Краплями крізь руки,

 

Благословляючи на муки

 

Обранців Неба.

 

Ніч, не треба.

 

Я хочу,

 

Щоб тяглась ти вічність,

 

Не відкриваючи очей

 

На сонця світове обличчя.

 

Я хочу Тисячу ночей

 

Не прокидатися

 

***

 

Тече людськая злоба в ріки,

 

Тече потоком карних слів,

 

Розорюючи віковічні

 

Надбання прадідів, дідів.

 

Останні залишки посівів

 

Колись незжатих,

 

Що росли

 

У дикім полі всім на диво.

 

І позабуті розцвіли,

 

І розпустили свої віти

 

Собі на горе.

 

Глупі діти,

 

Хоча і вчились до пуття

 

Та все ж не бачили життя.

 

Воно ж зустріло їх бездомне,

 

Тупе, злиденне, безсоромне

 

І постелило їм постіль,

 

В якій лиш біль,

 

Один лиш біль…

 

***

 

Синяя річка,

 

Що дихала Небом і Морем,

 

Повільно зтікала

 

З спітнілих,

 

Розпечених хмар.

 

І розквітла Папороть –

 

Квітка Нездійснених

 

Наших бажань.

 

***

 

І що не час,

 

І що не вік,

 

А все одно із року в рік

 

Псалмів співають фарисеї,

 

Міняйли в храмах п’ють вино,

 

А люди б’ють уклін лівреям,

 

Давно замизканим в багно.

 

Їх голови летять додолу

 

В надії щастя обрести,

 

Щоб не піднятися ніколи.

 

О Боже ж мій,

 

Куди іти?

 

О де Ви, древнії уми,

 

Давно пропали на чужині,

 

А хто ж тут пастирями

 

Свині,

 

А з кого?

 

З нас.

 

А хто ж є ми???

 

* * *

 

Ангел —

 

Явище майже вимерле.

 

Ангел —

 

Явище інших вимірів.

 

Ми душевні,

 

Та без духовності,

 

Сердобольні,

 

Та без сердечності.

 

Ангел —

 

Явище в нас казковості,

 

А не побуту,

 

Повсякденності.

 

Якщо з’явиться,

 

Чи потрібен нам?

 

* * *

 

Ми стукаємо

 

В зачинені двері Невідомості.

 

Казав Господь:

 

«Стукайте і вам відчинять».

 

А може, вони вже відчинені,

 

Можливо, це страх Порогу

 

Тримає їх на замку?

 

Невідомість —

 

Притягуюча і відштовхуюча,

 

Вона манить людину

 

Потребою пізнання

 

І лякає

 

Страхом непевності майбутнього буття.

 

Кожного дня

 

Ми відчиняємо двері в майбутнє,

 

Відчуваючи щемливу радість пізнання.

 

І в той же час розчаровуємося,

 

Що питань

 

З’являється більше, ніж відповідей.

 

І знову стукаємо в двері,

 

Крокуючи по вічному Колу Життя.

 

***

 

Мій білий птах,

 

Мій чорний ворон

 

Шукають спокій

 

В дальнім краї,

 

Якого вже давно немає.

 

Той край лиш сон,

 

Чи майже сон?

 

Не знаю,

 

Але то моя Біловість,

 

Але то мій притулок духу.

 

Він наче голка у яйці,

 

Чи голуб в курці.

 

Серце, слухай, ти чуєш,

 

Як тремтить воно?

 

Не чуєш?

 

На, візьми на руки,

 

Я віддаю,

 

Я не пожадний.

 

Мій мозок — серце,

 

Дух — Любов,

 

Я віддаю.

 

І знов… Народжений.