В Олександрії відкрилась виставка кропивницьких художниць, для яких малювання – хобі (ФОТО)
Як ви вважаєте, чи може людина заблукати в місті, в якому прожила 25 років? Хто не знає мене, той скаже «Ні». А мої однокласники, знаючи про мою властивість погано орієнтуватись на місцевості (іншими словами, географічний кретинізм, хоча це й жорстоко), частенько жартували над цим…
І ось я знову в Олександрії, де не була понад 10 років! Двічі заблукала, один раз загубила свій капелюшок. Не змогла знайти аптеку, в якій приймав пацієнтів мій друг Анатолій Кохан – талановитий лікар, краєзнавець, журналіст. Виявляється, тієї аптеки вже давно немає, а на її місці – продуктовий магазин. Але продавчині добре пам’ятають доброго, інтелігентного Анатолія Ілліча, який лікував більшу половину міста…
Пройшовши центральною вулицею, за десять хвилин зустріла з десяток добрих знайомих. Ось процокотіла підборами подруга по Клубу ділових жінок Валентина Тригуб. Проїхала не велосипеді поетеса Наталія Фесенко – у незмінному капелюшку і з букетиком квітів у багажнику. Неспішно прогулюється краєзнавця й багатодітна мама Ольга Божко в оточенні дорослої доньки й онуки. Колеги з педагогічного училища, шкільні подруги, сусіди, знайомі знайомих примудрилися зібратись в одному місці в один час, немов і не було цих десяти з лишком років.
На щастя, всі мої пропажі знайшлися завдяки подругам із студії «Муза», з якими ми приїхали на відкриття своєї виставки до олександрійської галереї VashArt. Це вже четвертий вернісаж, який кропивничанки влаштовують під керуванням невгамовної наставниці Ольги Краснопольської. Дівчата – а це представниці різних професій та уподобань – збираються на пленери та творчі студії, експериментують, шукають власну манеру.
Студійки мають змогу не лише навчатись малюванню, а й спілкуватися, дружити, подорожувати. Наприклад, минулого року наша виставка проходила в світловодській галереї «Наше місто».
В Олександрії ж ми відкрили для себе чудове, атмосферне місце та його власницю Ірину Квашу. Це позитивний енерджайзер, джерело ідей та нових проектів, а одночасно й талановита художниця, менеджер, матуся і дружина – словом, представниця когорти людей, які змінюють світ.
Вдале поєднання смислів у назві галереї, цікаве наповнення та зручне місце розташування (майже в центрі, на вулиці Чижевського, 8), потужна підтримка небайдужих людей неодмінно приведуть до успіху мистецького закладу, який за короткий термін існування привніс свіжий струмінь у культурне життя міста. Раніше в цьому приміщенні розташовувалась фабрика з виробництва ґудзиків, потім воно багато років стояло занедбане. Тепер тут – художня галерея, де проходять виставки, майстер-класи, творчі зустрічі. Навіть фортепіано є, на якому залюбки пограла й авторка цих рядків.
На відкриття виставки кропивницьких художниць (до речі, не професійних, для яких живопис – хобі) завітали олександрійські колеги. Приємно було бачити серед гостей поетесу й журналістку Тамару Аноко, яка нещодавно видала свою нову поетичну збірку «Каштанова весна Олександрії», художниць Наталю Ткаченко та Ольгу Кисільову – маму молодого талановитого аквареліста Максима Кисільова, інших творчих особистостей. Дехто з них раніше приїздив до Кропивницького, брав участь у колективних виставках художників-аматорів у галереї «Єлисаветград», у галереї Оссовського.
Звучали музика й вірші, слова привітань, зізнань і підтримки – «як художник художнику». Гості розглядали картини, спілкувались, фотографувались, і навіть раніше незнайомі люди почувалися давніми приятелями. Напевно, в цьому й полягає чарівна сила мистецтва – об’єднувати, надихати, дарувати радість.
Людмила Макей
