Валентина Яремчук про політику, глобальні зміни та допомогу медикам у Кропивницькому
Тридцятиоднорічна Валентина Яремчук приїхала у Кропивницький близько десяти років тому. За цей час вона стала депутаткою міської ради та підприємицею. Активно впроваджує проєкти та створює нові можливості для міста. А у період карантину через пандемію коронавірусу продовжує займатися громадською діяльністю. Журналістка “Утреннего города” поспілкувалась із Валентиною Яремчук про її політичний шлях, діяльність та думки щодо глобального розвитку.
Валентина Яремчук народилась у місті Павлоград, Дніпропетровської області. Закінчила Харківський національний аерокосмічний університет — прикладна математика/соціальна інформатика. Вона розповідає, що ще з дитинства любила точні науки, могла запам’ятовувати формули чи складні правила, але не вірші:
— Була звичайною дитиною, ходила до музичної школи, якийсь час займалась у театральному гуртку, обожнювала точні науки та з меншим захопленням вивчала гуманітарні. Любила декламувати вірші, але, чомусь, справжнім випробуванням було вивчити їх напам’ять. Це було якесь безглуздя — з першого разу запамятовувала будь-яке правило з геометрії чи фізики, але отримала у сьомому класі двійку за вивчення вірша «У лукоморья дуб зеленый», бо це для мене було чимось нереальним.
У Кропивницький пані Валентина приїхала, тому що не хотіла жити у місті-мільйоннику. Адже більшість часу його мешканці витрачають на затори та дорогу. Разом із тим вона не хотіла повертатись у Павлоград.
— Всесвіт завжди прислухається до наших бажань, мабуть, тому і опинилась у тоді ще Кіровограді, який став для мене за ці роки рідним містом.
Жінка у політиці
Валентина Яремчук стала депутаткою міської ради Кропивницького у 2015 році, коли перемогла на своїх перших виборах. Каже, що політика була завжди близька їй. У школі один рік вона була президентом шкільного самоврядування. Але зізнається, що свідоме бажання пов’язати своє життя з цією сферою з’явилося після Революції Гідності:
— Тоді у 2015 вже був той перший запит у суспільства та політичних партій на “нові та молоді обличчя”, мабуть, тому так і вийшло. Спробувала свої сили та перемогла. Перші місяць-два було складно, бо, чесно, не розуміла, що може робити депутат. І потім почала шукати можливості отримати знання й інструменти для роботи у цій новій для себе сфері. Вже у лютому 2016 поїхала на свій перший тренінг Інституту політичної освіти.
За чотири роки діяльності пані Валентина відвідала десятки різних тренінгів і в Україні, і закордоном. Вона з упевненістю та твердо говорить, що новим депутатам потрібно обов’язково проходити хоча б елементарне навчання з питань законодавства місцевого самоврядування й інструментів у роботі.
— Які були найболючіший та найуспішніший моменти у Вашій політичній діяльності?
— Найболючіший, мабуть, це перші прояви “політичної зради” серед колег. Для мене, якщо людина дає слово, це крапка. І ніяк інакше. Тут я вперше усвідомила, що у політиці не завжди так, не завжди чоловіки дотримуються своїх слів. А про найуспішніше сказати складно. Це точно конкурс “Громадський бюджет”, який вчетверте цього року відбудеться, Статут територіальної громади міста й об’єднання селища Нового з Кропивницьким (хоча реально цей процес ще не завершився). Від реалізації успішних проектів та від щирого “Дякую” отримуєш найбільше задоволення, — поділилася роздумами пані Валентина.
Карантин і робота депутатки
— Які у Вас виникли думки, коли дізналися про карантин?
— Перша думка — у мене з’явиться час і я зможу надолужити всі хвости та нарешті відпочити. Чесно, ні можливості відпочити, ні підігнати хвости не було. Одразу ж після оголошення карантину з'явилися перші обмеження роботи громадського транспорту для мого округу (селище Нове) стали катастрофою. Довелось декілька днів у прямому сенсі стояти з людьми на зупинках громадського транспорту — зранку на селищі, а після обіду, коли люди повертаються додому, на площі Богдана Хмельницького. З командою проводили роз'яснювальну роботу, розповідали людям похилого віку, що їм треба утриматися від поїздок на час карантину, вирішували питання з приватним перевізником, тому що першого ж дня маршрутки не виїхали на рейс тощо. Загалом, роботи додалося, — розповіла депутатка.
З початком карантину та поширення коронавірусу у місті Валентина Яремчук стала однією із засновниць акції #Броня_для_медиків_Кропивницького у співпраці з активістами та громадським простором Krop:Hub. Разом вони збирають кошти для придбання засобів індивідуального захисту для медиків, залучають місцеві громадські організації та бізнес-ланку для підтримки тих, хто на передовій бореться з вірусом і рятує життя.
— Побачивши проблему, що працівники лікарень не можуть дістатися на роботу (через припинення роботи маршрутних таксі, — ред.), брала участь в акції “Підвези медика”. Через пару днів стало зрозуміло, що складно на зупинках ідентифікувати медичного працівника і потрібне якесь маркування. Швидко замовили жовті пов’язки та розвозили їх по всім медичним закладам міста. Тоді зрозуміли та побачили, що в лікарнях відсутній захист для медичного персоналу. І якось дуже швидко об’єдналися небайдужі й активні мешканці міста (підприємці, волонтери, депутати, журналісти) і зрозуміли, що потрібно оперативно діяти. Так і з’явилась акція #Броня_для_медиків_Кропивницького, — розповіла пані Валентина.
— На Вашу думку, що зміниться глобально (або ні) у роботі міської ради (можливо, переконання, стереотипи, установки) після завершення карантину?
— На мою думку, нічого. Але точно зміняться плани, бо в глобальному сенсі все, що було заплановано зробити в цьому році, і через брак часу, і коштів реалізувати не буде можливості.
Роздуми, щодо глобальних змін у суспільстві
— Якщо говорити про нове десятиліття, спеціальності-професії, то світ вже змінювався. Це безповоротний процес, можливо ситуація з пандемією це пришвидшить. Сьогоднішні 20-літні молоді люди — це нове покоління Z, яке не уявляє своє життя без Інтернету, YouTube, мобільних телефонів і соціальних мереж. Справжні Digital Native. Для них 8-годинний робочий графік роботи — безглузда трата часу. Але, на відміну від розвинених країн, ні наше місто, ні наша країна в цілому на сьогодні не мають пропозицій для них. Тут маю на увазі і роботу, і побут (2020 рік — а по дорозі в Київ у нас не всюди є покриття інтернету, це — абсурд). А що говорити про наступне покоління, яке нам потрібно сьогодні-завтра навчати. Як ми можемо навчити дитину, яка вміє користуватися гаджетом швидше, ніж починає говорити і в пошуку Google швидше знаходить інформацію, ніж вчитель встигає написати на дошці тему уроку. Світ інший, під його ритм нам треба підлаштовуватись. І, мені здається, ситуація з коронавірусом дуже наглядно нам продемонструвала це, — поділилася думками Валентина Яремчук.
— Розкажіть, чи з’явилися нові звички під час карантину?
— Ми всі точно почали частіше мити руки, навчилися стояти у черзі та тримати дистанцію. Що, до речі, за кордоном — норма. Ми точно почали цінувати елементарні речі: можливість випити каву у кав’ярні, прогулятися парком, сходити в кіно або виїхати за місто на пікнік.
— Яку літературу та кіно можете порадити нашим читачам?
— Книги купую часто, але читаю останнім часом рідше. Стало дуже складно відкласти весь масив думок і зануритись у читання. Раджу перечитувати з часом свої улюблені книжки, бо сприймаєш їх, враховуючи пройдений етап у житті, завжди по-новому. Так, уже протягом років 15-ти інколи перечитую “Майстер і Маргариту”. Фільми, які останнім часом вразили, — “Чорнобиль” та “Чорний ворон”.
— І, наостанок. Над цим запитанням, мабуть, кожен замислюється чи не щодня. Що зробите найперше після закінчення карантину?
— Точно поїду до батьків, бо дуже сумую за ними. Щороку на Великдень їду до них у гості, а цього року можливості не було.
Летиція Курята
