Від незалежності до євроінтеграції: проблеми та перспективи (КОМІКСИ)

 

Виконавчий директор обласного відділення УСПП Сергій Бедзай знає про стосунки роботодавців та найманих працівників майже все. Свого часу він очолював Кіровоградський міськрайонний центр зайнятості, нині займається громадською діяльністю в рамках активності обласного відділення Українського союзу промисловців та підприємців. Його члени надають близько 25 тисяч робочих місць. 

 

— В області, як і в Україні, є чимало нормативних документів, які мали б передбачати стратегію подальшого розвитку ринку праці, — каже Сергій Андрійович. — Поки що вони не вирішують проблем, з якими стикаються і роботодавці, і працівники. 

 

Наприклад, є проект «Створення сприятливих умов для розвитку сталого підприємництва». Звіт по його виконанню свідчить, що якість державних інституцій та державного управління в Україні поки що залишається дуже низькою. На жаль, економічні показники 1991 року, коли Україна тільки здобула незалежність, за 26 років так і не вдалося перевищити. 

 

Кіровоградська область не є винятком. Наприклад, кількість її населення за чверть сторіччя суттєво зменшилась. За офіційною статистикою, станом на 1 січня 2018 року тут проживає 956250 чоловік, у той час як 25 років тому ця кількість перевищувала мільйон. Зменшується кількість населення, в тому числі економічно активного (428 тисяч осіб), а одночасно й фактично зайнятих мешканців області (таких сьогодні 375 тисяч). Тенденція по зменшенню населення триває. Додає проблем і трудова міграція. Все це разом виливається в достаток конкретних родин, внутрішній валовий продукт, скорочення кількості суб’єктів підприємництва та робочих місць.

 

Разом з тим нинішня ситуація не стала несподіванкою. Ще у 1994 —1995 роках ми звертали увагу уряду, що спад економіки негативно впливає на народжуваність, повністю розбалансовані демографічна ситуація та, відповідно, структура виробництва. І ця тенденція триватиме до 2025 року. Судіть самі: раніше у промисловості працювало до 70 відсотків громадян, у сфері торгівлі та побуту — вісім відсотків. Тепер же це співвідношення змінилося з точністю до навпаки: 70 —75 відсотків громадян працюють у торгівлі, а ледь більше 15 відсотків — у виробництві. 

 

Одночасно пішов перекос у підготовці кадрів. В останні роки з’явились  «модні» спеціальності економіста, юриста, які не затребувані на ринку праці. Одночасно виші клепали тисячі дипломованих фахівців. 

 

Що ж стосується ринку праці, то, за оцінками колег з УСПП, існує три категорії громадян. Перша — це переважно молоді люди, які не бажають працювати, але вимагають високу заробітну платню. Друга — людина хоча працювати, але не має відповідних навичок. Центри зайнятості дають їм можливість пройти перепідготовку, а потім з’ясовується, що немає відповідних вакансій. Є третя категорія — люди, які мають гарну професійну підготовку та бажання працювати. Але їх не задовольняє рівень зарплати. Ця категорія фахівців затребувана, але український роботодавець не може сплачувати їм платню такого рівня, як, скажімо, на відповідних посадах у Польщі, Чехії чи Угорщині. Тому сьогодні чимало наших співвітчизників прагне виїхати туди. Відтак найбільш економічно активна група населення виїздить за межі регіону чи навіть країни.

 

Це стає проблемою не лише для роботодавців, а й для держави. Поки що я не бачу таких кроків з боку держави, які були б спрямовані за стримування цього процесу. У країнах ЄС, наприклад, на законодавчому рівні запроваджують певні преференції для українців, щоб залучити їх до трудового процесу. Це не лише високі зарплати, а й соціальна підтримка та програми лояльності. 

 

Але найголовніше — ці країни знають, яку кількість працівників за вказаними спеціальностями вони можуть прийняти. На жаль, таких програм я не бачу ні на регіональному, ні на державному рівнях. Поки що ми не можемо визначитись, яка кількість працівників і за якими спеціальностями потрібна на сьогодні, завтра та післязавтра. За якими напрямками повинні готувати фахівців вищі навчальні заклади і яку кількість людей ми зможемо забезпечити роботою? Ці запитання поки що без відповіді. 

 

Певні претензії є й до роботодавців. Шик бізнесу на фоні загальних злиднів — це дурний тон будь-якого підприємця. Коли керівник їздить на новому дорогому авто, а його працівники отримують мінімалку — це, принаймні, неетично. Розрив у матеріальному становищі колосальний, особливо в сільському господарстві. 

 

Існує таке поняття, як процент заробітної плати в собівартості продукції. Наприклад, у країнах ЄС він коливається від 35 до 42, а то й 50 відсотків на деяких підприємствах. В Україні ж він становить 15 — 18 відсотків. Виходить, що акціонерне товариство або підприємство, маючи можливість платити своїм працівникам більше, стримує зростання заробітної плати. А з працівниками треба рахуватися. Потрібен баланс інтересів робітників та власників підприємства. Цей дисбаланс рано чи пізно потрібно ліквідовувати. Сподіваюся, нове законодавство в процесі імплементації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС дозволить це зробити якнайшвидше.

 

Як патріот свого регіону, я хочу, щоб люди з нього не виїздили. Думаю, що утримати їх зможуть ініціативи для молоді, яка бажає розвивати малий та середній бізнес. Так, органи державної влади в цьому напрямку щось намагаються робити. Але це більше нагадує гасіння пожежі, ніж роботу на перспективу.

 

Ні для кого не секрет, що існує тіньовий сектор економіки. Але я, як людина, що має відношення бо бізнесу, можу сказати: жодне підприємство, яке буде виконувати чинні норми законодавства, не в змозі вижити. Відтак власникам доводиться або занижувати обсяги виробництва, або уникати оподаткування. На жаль, українська нормативна база не стимулює розвиток великого й середнього бізнесу, а симулює цей розвиток. 

 

Взяти, наприклад, махінації з субсидіями. Декому легше стати на облік до служби зайнятості, ніж працювати. Держава ж все одно платить за комуналку! Аби отримати соціальні пільги, чоловік мусить розлучитися з дружиною, щоб вона отримала допомогу на дитину. 

 

Здається, механізмом для підтримки балансу інтересів роботодавців, держави та працівника є тристороння угода між облдержадміністрацією, роботодавцями та профспілками. Кожен з них захищає свої інтереси. Сьогодні формально воно існує. Але реальних пропозицій немає. Голе підняття заробітної плати — не кращий шлях. Деякі підприємці не в змозі виплатити навіть мінімальну заробітну плату 4200 грн. Я більше схиляюсь до того, аби запровадити мораторій на підняття цін. Але це має бути ініціатива уряду.

 

Але не все так погано. Є підприємства, які справді займаються не лише виробництвом, а й підтримкою своїх працівників. У попередні часи відслідковувалась позиція плинності кадрів на підприємстві. За це з керівника питали по повній. Зараз цього ніхто не контролює…

 

Є підприємства, які самі зацікавлені в стабільності. Наприклад, член УСПП підприємство ПАТ «Радій» не має проблем з «текучкою» кадрів. Навпаки, є фахівці, які роками стоять у черзі на працевлаштування. Бо заробітна плата в них не менша, ніж у Євросоюзі. Підприємство такими дорожить так само, як і працівник своїм місцем роботи. Люди мають можливість провести літню відпустку на базах відпочинку біля моря разом зі своїми родинами. За останні два роки в їхню реконструкцію вкладені колосальні кошти. Є пільгова ціна, повноцінне харчування, автобус перевозить відпочивальників з Кропивницького й назад. 

 

Подібні ж програми діють на підприємстві «Кіровоградграніт» та на інших підприємствах. 

Наприклад, на ПАТ «Червона зірка» уже більше п’ятнадцяти років діє програма «Онко — стоп», метою якої є виявлення на ранніх стадіях онкологічних захворювань. 

 

І ми, порадившись із представниками трудового колективу, вирішили започаткувати програму ранньої діагностики онкозахворювань. Цю ідею підтримав і народний депутат, а тоді — головний лікар Кіровоградського обласного онкодиспансера Костянтин Яриніч.    

 

Відтоді раз на рік усі працівники проходять обов’язковий медичний огляд. Підприємство організовує та оплачує лабораторні обстеження, похідні матеріали, рентгенівську плівку тощо. Можливо, цей огляд не всеосяжний, але основні напрямки ранньої діагностики все ж таки містить. Тим же, в кого виявили онкологічне захворювання, підприємство надає безповоротну матеріальну допомогу.

 

Людмила Макей

 

 

 

 

 

 

2. Якщо в Україні середня зарплата становить близько €250, то в Росії — €500, а в ЄС цього року перевищила €1500. Зокрема, у Польщі — €750, Чехії — €870, Італії — €1760, Німеччині — €2300, Ірландії — €2500.

 

 

 

 

 

5. Серед тих, хто має бажання переїхати на постійне місце проживання до іншої країни, найбільше молоді – 54%.  

 

Комікси Катерини Катаровської