Відлунали останні акорди національного мистецького фестивалю «Кропивницький-2017

«Кропивницький-2017» місія виконана

 

Відлунали останні акорди першого національного мистецького фестивалю «Кропивницький-2017», який уже встигли охрестити найгучнішою подією мистецького життя України. Він проходив у Кропивницькому з 26 серпня по 3 вересня і зібрав кращих із кращих вітчизняних артистів, режисерів, художників, музикантів, але в першу чергу – театральних колективів, оскільки заснований на честь фундатора українського професійного театру Марка Кропивницького. 

 

Звісно, це не перша і не єдина спроба організувати на Кіровоградщині театральне свято всеукраїнського масштабу – варто згадати «Вересневі самоцвіти», які квітнуть у нашому краю майже півсторіччя. Однак, як зауважують організатори, «Кроп-фест» не обмежується лише театром, а включає багату палітру різних проявів культури: музики, кіно, живопису, сучасних мистецьких форм. 

Ідея запровадити на Кіровоградщині масштабну мультикультурну подію належить народному депутату Олександру Горбунову, втілило її міністерство культури й туризму за особистої підтримки міністра Євгена Ніщука. Ще торік, виступаючи в особливому для театралів місці – Хуторі Надія, де жив і творив драматург Іван Карпенко-Карий, він повідомив про бажання перетворити Кіровоградщину на туристичну Мекку України. На той час Кіровоград уже був перейменований у Кропивницький, тому прізвище видатного митця набуло особливого звучання у назві нового мистецького проекту. Концепцію фестивалю відобразили у салогані: «Кропивницький об’єднує». На проведення дійства з державного бюджету виділили 7 млн. грн.

Звісно, у фестивалю «Кропивницький-2017» було чимало супротивників. Одні закидали, що неетично проводити його в час, коли на сході країни тривають військові дії. Інші обурювалися, що не можуть потрапити на вистави через брак квитків. І справді, з цим в організаторів вийшла «придибенція»: запрошення з театральної каси зникли на день раніше, ніж було анонсоване розповсюдження.

 

Організатори окреслили гасло першого «Кроп–фесту» словами «Культура в час випробувань». За іронією долі, випробування почалися ще задовго до відкриття. Майже детективна історія трапилася з запрошеннями: спочатку їх довго друкували, а потім вони зникли раніше, ніж було анонсоване надходження квитків до театральної каси. Схоже, це було несподіванкою для самих організаторів, які не очікували аж такого ажіотажу.

З’явився навіть новий термін: випрошення — від слова «випрошувати». Втім, дуже швидко люди приловчилися заходити до глядацької зали без квитків та активно обмінювалися й ділилися запрошеннями один з одним. Хоча всі охочі так і не змогли відвідати фестивальні вистави.

Однак це було не єдине випробування на шляху до прекрасного. Напередодні відкриття фестивалю дорогу перед Театральною площею, звідки 30 серпня мала розпочатися Театральна хода, розрили комунальники. З–за працюючого компресора сиротливо виглядала скульптура Наталки Полтавки — театрального символу Кіровоградщини… 

Втім, люди з гумором сприймали і канаву, і безруку фігуру Наталки за нові інсталяції. Так само, як і розкидані по Ковалевському парку кілька десятків новеньких граблів — витвір сучасного мистецтва під назвою «Не наступи на граблі». 

 

Зіркове місто

Протягом шести днів у Кропивницькому фестивалили близько 500 українських «зірок» мистецтва, журналістів, театрознавців. Чого лише варті імена: Станістав Боклан, Олексій Вертинський, Раду Поклітару, Крихітка, «Друга ріка», Ката Чилі, Сергій Жадан та інші! Гостей приймали десять готелів, але й вони не могли розмістити всіх. Довелося звертатися до городян, які надали своє житло для нічлігу знаменитостей.   

На кількох мистецьких майданчиках (обласна філармонія, велика та мала зали театру Кропивницького, а також вуличні сцени) відбулося близько 20 театральних вистав, 8 концертів, 5 кінопоказів. Про кількість глядачів, які відвідали мистецькі заходи, сказати складно, однак очевидно: місць у глядацьких залах було значно менше, ніж охочих побачити дійство. Концерт на головній площі міста «Перемагай і живи» артистів–волонтерів зібрав близько 4 тис. чоловік, «Український мейнстрім» на урочистому закритті фестивалю — майже удвічі більше.

Якщо чесно, то випадку, коли митці такого рівня одночасно заїхали до обласного центру, на моїй пам’яті не було. Знаю напевне, потрапити на їхній виступ, скажімо, в Києві чи Одесі, непросто — люди розкуповують квитки за кілька місяців до спектаклю. А тут майже всі вони були «у вільному доступі». Що не вистава — то відкриття. Вистави «Нація» (Івано–Франківський музично–драматичний театр імені Франка), «Загадкові варіації» (Київський молодий театр), «Три товариші» з міністром культури в головній ролі (Національний театр імені Франка), «Дивна вистава» (одеський «Театр на Чайній»), «Слава героям!» (Київський експериментальний театр «Золоті ворота»), «Жінки в ре мінорі», «Вгору по річці» («Київ Модерн–Балет»), опера «Йов» для препарованого рояля, ударних, віолончелі та солістів Романа Григоріва та Іллі Разумейка… Такого рівня, такої висоти й багатогранності таланту в сучасних європейських театрах годі пошукати. А у нас вони — є! І велике щастя, що ми, кіровоградці=кропивничани маємо можливість до них долучитися.

До глибини души вразив ще один епізод фестивалю, коли один з найкращих джазових музикантів України Майк Кауфман–Портніков передав сімейну реліквію — акордеон свого прадіда — кропивницькому юному музиканту Артему Ковальчуку. ЗМІ писали про те, як хлопчина ціле літо збирав кошти на омріяний інструмент, граючи музику для перехожих… Мрії збуваються!

Уроки «Кропивницького»     

 — Уже можна напевне стверджувати, що фестиваль вийшов за рамки міста, області, регіону. Про нього говорить уся Україна. Це — великий розголос великої події. У критиків ще можуть бути різні думки, але мене вже переповнює гордість, що ми всі спільно зробили велику подію. І мова ж не про замовлені відгуки. Фейсбук переповнений схвальних дописів про ці кілька днів, що потрясли Кропивницький, — поділився на підсумковій прес–конференції міністр культури й туризму Євген Ніщук. 

Єдиний «мінус» фестивалю — не всі зуміли потрапити на омріяні вистави. Але в цьому й величезний «плюс» — є до чого прагнути, куди розвиватися, вважає Євген Ніщук, і з ним не можна не погодитись.

Адже, попри безумовні позитивні моменти, він мав і чимало неприємних сюрпризів. На деяких з них хотіла б зупинитись окремо, але не для того, щоб образити організаторів, а щоб не наступити на ті ж граблі в майбутньому.

По–перше, дуже слабкий промоушн. На жаль, кропивницькі журналісти дізнались про те, що в їхньому місті проходитиме перший національний фестиваль, не від організаторів, а від своїх столичних колег. Вочевидь, ставка була зроблена на ЗМІ загальноукраїнського рівня, бо навіть місця у театрі були заброньовані тільки для київських журналістів. Кропивницькі ж медійники, як сироти казанські, шукали собі місце самотужки. 

По–друге, при всьому багатстві змісту організація заходу залишає бажати кращого. Через ті ж самі організаційні проколи глядачам не сповіщали вчасно про зміни у програмі. 

Втім, хтось таки цією інформацією володів. Бо коли на «Трьох товаришів» почали запускати публіку в зал, усі місця вже були зайняті! В ложах, партері, на балконах сиділо по одному–двоє людей, які тримали «бронь» для своїх друзів, знайомих. Як вони потрапили до театру? 

А в останній день фестивалю в холі театру Кропивницького з’явилися буклети та розгорнуті програми — з датами, іменами учасників, навіть місцем для нотаток. Речі, звичайно, цікаві й дуже корисні, але кому вони потрібні після свята? Хіба що в якості сувенірів.

Окремо зауважу, що, на думку багатьох шанувальників театру, квитки на вистави не повинні бути дармовими. Люди повинні купувати квитки, а не отримувати їх задарма. «Шара» нівелює цінність таланту й додає випадкових людей у залі. Звідти недоречні аплодисменти, позіхання та соціальна напруга. 

Всі ми люди й прекрасно розуміємо, яка титанічна праця стоїть за такими проектами як «Кроп–фест». А тому будемо сподіватися, що фестиваль стане традиційною, бажаною та якісною подією в мистецькому житті Кіровоградщини та України.  

Принаймні, слова нардепа Олександра Горбунова, які він промовив під час підсумкової прес–конференції, дають на це надію.

— Я зайвий раз переконався в тому, що  слоган «Кропивницький об›єднує», котрий ми створили, ініціюючи перейменування міста з комуністичною назвою, продовжує жити, — сказав народний обранець. — Він став ще актуальнішим після цього фестивалю. Нова назва об›єднує нас у любові до мистецтва, до рідного краю, до його історії. «Кропивницький–2017» уже виконав свою місію, вже посів своє місце в культурному житті України.  

 

Людмила Макей