Виклики й уроки децентралізації на Кіровоградщині
Децентралізація — це, передусім, нові можливості й повноваження для громад. Вона дає конкурентні переваги тим, хто першими вступив у процес реформування місцевого самоврядування. Таких на Кіровоградщині одиниці. Серед піонерів — Маловисківська, Новоукраїнська, Соколівська об’єднані територіальні громади, створені три роки тому (про них «Первая городская газета» писала в рамках проекту «Кіровоградщина — курс на Європу!» — Авт.).
Першопрохідців можна порівняти з пасажирами, які виграли квитки у комфортабельний спальний вагон. Решті ж доводиться їхати у плацкарті, перелаштовуватись на ходу, шукаючи джерела фінансування та людські ресурси.
Чи справляються новостворені громади з викликами реформ? Будемо відвертими, не всім удається зводити дебет з кредитом, щоб залатати бюджетні дірки. Відтак хтось реставрує старі стіни, а хтось зводить нові будівлі й реалізує амбітні проекти. Звісно, все залежить від людини, яка очолює громаду. Але не тільки від неї.
Аудієнція шведського посла
Тринадцять років тому вчителька Ніна Іващенко стала Великоандрусівським сільським головою. А 18 грудня 2016 року вона очолила першу на території Світловодського району об’єднану територіальну громаду. До неї увійшли дві сільські ради і сім населених пунктів: Велика Андрусівка, Калантаїв, Сніжкова Балка, Вищепанівка (Іллічівка), Подорожнє, Бабичівка, Нагірне.
Не обійшлося й без конфліктів. Частина мешканців Подорожнього аж ніяк не бажала об’єднуватися з Великою Андрусівкою. Дехто навіть вимагав скасувати вибори.
— Особливо старі люди боялися, — розповідає Ніна Іващенко. — Більшість із них користувалися послугами управлінь соціального захисту, Пенсійного фонду, територіальних центрів. Тепер ними опікуються працівники територіального відділу обслуговування, більшість із яких раніше працювали в районному терцентрі й добре знають своїх підопічних.
Конфлікти вщухли, а про громаду невдовзі заговорили на міжнародному рівні. Рік тому у Великій Андрусівці побував Надзвичайний і Повноважний Посол Королівства Швеція в Україні Мартін Хагстрьом. Приводом для візиту став запуск шкільної системи опалювання з використанням енергоефективного обладнання шведської компанії Осtopus.
— Ми першими в Україні встановили в комунальному закладі теплові насоси, — пояснює Ніна Іванівна. — Це перший крок до реконструкції Великоандрусівської школи. Тепер не треба утримувати кочегарів і купувати вугілля. Держава дала на цей проект шість мільйонів гривень. Ми повністю переробили систему опалення на основі новітніх технологій, замінили вікна й двері. І у школі нарешті повисихали стіни, які мокріли роками.
Керівниця ОТГ переконана, що грошей вистачить і на утеплення будівлі, і на інші проекти.
— За два роки, відколи існує об’єднана територіальна громада, нам держава виділила на розвиток інфраструктури 10 мільйонів гривень, — розповідає Ніна Іващенко. — Це дало змогу побудувати дороги з асфальтовим покриттям та впорядкувати так зване біле шосе, де раніше були багнюка і глина.
А ще в селах, які увійшли до ОТГ, відремонтували частину водогону та свердловини. Тепер мешканці мають питну воду.
— Без об’єднання навряд чи можна було стільки зробити, — стверджує голова Великоандрусівської ОТГ. — Судіть самі. Після реформи 60 відсотків податків фізичних осіб ідуть не в район, а нам. І ми кожну копієчку рахуємо. До створення ОТГ річний бюджет однієї сільради сягав трохи більше мільйона гривень. Тепер маємо 16 мільйонів. Цьогоріч очікуємо надходження ще чотирьох мільйонів, які плануємо направить на заклади культури — двох клубів і будинків культури.
Як школа стала яблуком розбрату
Перший рік існування став для об’єднаної громади випробуванням через конфлікт мешканців Великої Андрусівки та Подорожнього. Справа в тому, що до створення ОТГ в кожній сільській раді була своя школа з приблизно однаковою кількістю учнів. В одній навчалося 135 чоловік, у другій 120. Батьки і вчителі побоювалися, що саме їхню школу закриють, і влаштовували численні акції протесту.
І тоді було прийняте соломонове рішення. В результаті реорганізації виникла нова структура — «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів — дошкільний навчальний заклад» з трьома корпусами, розташованими в Подорожньому та у Великій Андрусівці. Всі вчителі залишилися працювати, ще й отримали належні виплати в повному обсязі. А на залишок коштів купили новий шкільний автобус. Частину потрібної суми додала обласна влада. Тепер на два корпуси є два шкільних автобуси. З Нагорного до Подорожнього возять 12 дітей, з Калантаєвого до Андрусівки — більше 30. Деякі вчителі приїздять на роботу зі Світловодська.
Підтримують заклади освіти фермери. Наприклад, в рамках Нової української школи вони подарували по килиму й по інтерактивній дошці в кожен корпус НВК, «взули» шкільний автобус.
А ще у Великоандрусівській ОТГ придумали власне ноу хау: директора навчально-виховного комплексу звільнили від господарських турбот. Натомість створили установу, підпорядковану сільській раді. Назвали її Центр обслуговування закладів та установ Великоандрусівської об’єднаної територіальної громади. Тепер у директора школи не болить голова, як відремонтувати дах, коли купувати мило й туалетний папір, де взяти баночку фарби.
— Намагаємось усе робить порівну для всіх. Бо об’єднались дві сільради-близнючки, однакові і за населенням, іза площею, і за можливостями. Тож я стараюсь, щоб обом близняткам було добре, — наголошує Ніна Іващенко.
Сум за лікарем
Про успіхи громади вона готова розповідати годинами. Та є речі, які змушують Ніну Іванівну тяжко зітхати. Наприклад, відсутність кваліфікованих медичних працівників.
— Досі не знайшлося людини, яка б побажала приїхати до нас і стати сімейним лікарем, — коментує вона. — В цьому році ми ремонтуємо амбулаторію в Подорожньому, готові хоч зараз утворити центр надання первинної медичної допомоги. Лиш би знайшовся фахівець, який почне працювати. Я їздила до Полтави, де готують сімейних лікарів у медичному університеті. Пробували долучити переселенців. Але поки що не знайшли й продовжуємо пошуки.
Камінь спотикання
Медична галузь стала каменем спотикання ще для однієї громади — Компаніївської.
— Ми ще не перебрали на себе повністю функції ні первинної медицини, ні вторинної, — запевняє голова Компаніївської ОТГ Олександр Маслюков. — Однак на території громади відчутно загострилась кадрова проблема. У нас працює два хірурги, одному 65 років, другому 72. Гінекологу за 70. Невропатолог і терапевт також пенсійного віку. У медичних закладах 80 відсотків лікарів пенсійного віку! Ми направили запити на вузькопрофільних фахівців, готові надати молодим лікарям житло. Але поки що охочих приїхати до Компаніївки немає.
З освітою ситуація ще складніша, продовжує Олександр Маслюков. На території об’єднаної територіальної громади сьогодні налічується п’ять шкіл та мешкає 721 учень. У деяких класах навчається по дві-три дитини. Натомість перших-четвертих класів має бути 15 комплектів, п’ятих— дев’ятих три, десятих-одинадцятих два на всі школи громади.
— У нас виник дисбаланс в освітніх коштах, — пояснює пан Олександр. — Коли ми приведемо у відповідність кількість, вистачить і коштів на заробітну плату і на інші цілі.
Голова ОТГ часто вживає слово «оптимізація», пояснюючи:
— Оптимізувати — це скоротити кількість закладів і зменшити ступінь. Аби утримувати галузь, треба зменшити кількість шкіл у тих населених пунктах, де дітей дуже мало. Вже створили опорну школу в Компаніївці, інші зробили філіями. Ми не за те, щоб закрити школу, а за те, щоб діти отримали якісну освіту. Початкову школу треба мати в селі, бо малим дітям ще тяжко їздити. Старших будемо підвозити до опорного закладу, де нормальні класи з великою наповненістю. Ми повністю взяли на себе освітній процес у п’яти закладах освіти. Шкіл багато, вони недоукомплектовані, через що освітня субвенція не покриває видатків. У нинішньому році ми профінансували лише 46 відсотків від потреби. Держава дала 13 мільйонів гривень для здійснення освітніх послуг, ми додали своїх одинадцять. Минулого року до дев’яти державних мільйонів додали шість своїх.
Але гроші можна знайти, чого не скажеш про педагогів (і знову постає кадрова проблема! — Авт.) У Компаніївському районі серед учителів працюють переважно пенсіонери.
— Ми розуміємо, що людям на одну пенсію тяжко прожити, — розмірковує Олександр Маслюков. — І все ж перевагу надаємо молодим. Шукаємо місцевих, які вивчились і повернулись у рідний район. Будемо фінансово стимулювати. Важко переконувати. Але реформа — завжди важко.
Плюс один
Нещодавно до Компаніївської ОТГ приєдналась Першотравенська громада з населенням 540 чоловік. Сільрада об’єднує чотири села: Першотравенку, Володимирівку, Вишнівку та Гордіївку. Цікаво, що виконувач обов’язків першотравенського старости Анатолій Томило ще рік тому був категорично проти децентралізації.
— Я довго був противником реформи, — зізнається пан Анатолій. — Виступав на семінарах, обурювався, ставив незручні запитання. Це тривало доти, доки не почув відгуки мешканців сусідніх сіл про результати об’єднання. А нам якраз треба було відкрити дитсадок. Я кинувся шукати кошти. Та мені пояснили: всі гроші будуть спрямовані на об’єднані територіальні громади. Я переговорив із знайомими головами ОТГ і дійшов висновку: маховик реформи в Україні запущений і повернення назад не буде. І якщо перші потрапили до спального вагону, то я вирішив, що зі своєю громадою вскочу хоч до плацкартного. Приєднавшись до Компаніївської ОТГ, ми станемо ще спроможнішою територіальною громадою.
19 червня відбулося громадське обговорення про добровільне приєднання до Компаніївської ОТГ. Запросили мешканців, депутатів, селищного голову. Говорили про те, що школу треба зберегти і в жодному разі не допустити її закриття, відкрити дитячий садочок і залучити інвесторів. Треба, щоб діти вчились. У нашому селі багато будинків купили люди з сусідньої Петрівки, де школу закрили. Якщо немає ні школи, ні дитячого садка — то селу кінець.
Ще одна велика біда — фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП). Я приїхав сюди за направленням у 1981 році, завідував ФАПом. Вже тоді будівля відновленню не підлягала. Стіна падає, стеля сиплеться. Можна було б купити на верхній вулиці хату, привести до ладу. Так господарі ціни не склали, тому питання лишилось відкритим. Працювати є кому, бо санітарка й фельдшер місцеві. А без ФАПу важко…
Зараз весна, а ми запускаємо в Першотравенці нову котельню. Школа була холодна. Будівля панельного типу, скільки її не натоплюй, все одно холодна. А до неї ж ходять не лише місцеві учні, а й діти з Петрівської сільської ради. Замінили вікна, двері, але це проблему не вирішує. Треба утеплювати.
Як зробимо утеплення, можна шукать інвестора на дитячий садок. Хочемо виховний комплекс зробить: школа — дитячий садок. Школа розрахована на 350 учнів, а сьогодні там 80. Тому, щоб зберегти школу, треба «прив’язати» до неї дитсадок. Проект купили за 55 тисяч гривень, тепер треба знайти близько 2,5 мільйона гривень на будівництво.
Раніше все робилося просто: треба гроші — звернулись до районного керівництва, ті — до вищої влади, і фінансування виділяли. Коли у Першотравенці робили проект по водогону з Українського фонду соціальних інвестицій, працювали на принципах співфінансування: 90 відсотків Європейського банку реконструкції та розвитку, 10 — громада. Зараз усе інакше. Там я вірю й надіюсь, що знайдемо гроші. От, наприклад, у програмі «Добре» беремо участь разом із поляками, вчимось шукати джерела фінансування.
Один у полі доктор
Реформи змушують шукати нові форми фінансування не лише сільські громади, а й мешканців міст. Наприклад, у Світловодську вже рік працює перший сімейний лікар-ФОП (фізична особа-підприємець). Це перший і поки що єдиний у місті приклад нових стосунків між лікарем і пацієнтами.
— З квітня 2018 року я працюю як ФОП, — розповідає сімейний лікар Сергій Сергєєв. — Перед тим працював у комунальному закладі Центр первинної медико-санітарної допомоги Світловодської міської ради. Коли я створив підприємство, колеги почали по черзі звільнятися з комунального закладу і йти до мене на роботу. Так утворилося повноцінне підприємство з надання медичних послуг. Зараз нас працює вже семеро, з них четверо лікарів.
Сергій Сергєєв каже, що фінансові питання поки що не становлять великої проблеми. За електроенергію та комунальні послуги платять із грошей, які виділяються Міністерством охорони здоров’я. Купують оргтехніку, обладнання, реактиви.
А головне — суттєво зросла заробітна плата. Лікар, який має максимальну кількість укладених декларацій з пацієнтами, цілком може отримувати 18 — 20 тисяч гривень на місяць.
Втім, неочікувано виникли й непередбачувані моменти. Наприклад, зараз найбільшу проблему становить туберкулінодіагностика й вакцинація.
— Є така організація — Укрвак, — пояснює Сергій. — Там потрібно бути попередньо зареєстрованим для того, щоб безпосередньо через департамент охорони здоров’я чи розпорядника вакцин отримувати їх. Заявка на отримання вакцин була подана торік від нашого місцевого комунального закладу. Виходить, що вакцини надійшли цільовим направленням до Кропивницького в комунальний заклад на все населення міста Світловодська. Відповідно юридично мені вирвати вакцину на своє населення неможливо. Є чисто бухгалтерські нюанси, бо це матеріальні цінності, які видаються за накладними. Відповідно змінити хід поставок вакцин цього року навряд чи вдасться. Обласне профільне управління та імунологи назустріч ідуть, але останнє слово буде за комунальним закладом. Чи погодиться він мені давати вакцини? Або вони просто пропадуть і мої пацієнти залишаться невакцинованими.
Начальник відділу охорони материнства та дитинства, імунопрофілактики управління з розвитку та організації медичної допомоги дорослому та дитячому населенню департаменту охорони здоров’я Кіровоградської облдержадміністрації Антоніна Кодрул запевнила, що цю проблему вже вирішено.
— Справді, законодавство ще не передбачає подібних ситуацій, — зазначає чиновниця. — Але ми знайшли вихід. Уже існує домовленість із комунальним закладом Центр первинної медико-санітарної допомоги Світловодської міської ради про те, що вакцини за необхідності будуть безоплатно передавати сімейному лікарю-ФОП Сергію Сергєєву для потреб його пацієнтів. Він, у свою чергу, звітуватиме перед департаментом про використання «комунальної» вакцини.
Замість післямови
Щоразу, коли змінюється система, в більшості людей виникає почуття дискомфорту і навіть страху. Але іншого способу, ніж пройти цей шлях, немає. Українці вчаться приймати виклики реформ так, як свого часу це робили поляки, німці, литовці та громадяни інших європейських країн чверть сторіччя тому. Адже результат того вартий.
Людмила Макей
