Він вилікував туберкульоз: Я був готовий на все, щоб вилікуватися

Він вилікував туберкульоз: 

Я був готовий на все, щоб вилікуватися

          

 

«Про те, що в мене туберкульоз, дізнався зовсім випадково. Я мав пройти черговий профогляд, а для цього потрібно було зробити флюорографію, пройти обстеження у лікарів. Це було у 2015 році. Влітку. Червень. За три дні ми із сім’єю повинні були їхати на море. У понеділок я пішов до лікарні. Подумав, що до поїздки на море бажано закінчити профілактичне обстеження. Але в тому році на море поїхати не судилося. У середу я дізнався: «Яке море, про що ви кажете? Туберкульоз. Необхідне лікування».

 

Мій співрозмовник —  36–річний Степан (ім’я змінено) розповідає мені, як дізнався про свій непростий діагноз. Інтерв’ю записуємо по телефону. Лише за цієї умови погодився на відверту розмову. 

 

— До людей, що перехворіли туберкульозом, пересічні громадяни ставляться з підозрою та недовірою щодо їхнього цілковитого одужання і безпечності для оточуючих. Я думаю, просто не всі розуміють, що туберкульоз піддається ефективному лікуванню. Тому я хочу бути інкогніто, — Степан пояснює мені причину своєї анонімності, я не заперечую. — Коли я лікувався, про хворобу знало певне коло людей — родичі, деякі друзі, з якими я працював.

 

Степан був шокований, коли дізнався про свою хворобу. Чому так сталося — «списує» на свою колишню роботу, незбалансоване харчування, сильні фізичні навантаження, що власне призвело до ослаблення імунітету. А при тривалому зниженому імунітеті захворіти на туберкульоз може кожен.

 

— Спочатку чогось суттєвого у собі я не відчував. Підкашлював. Думав, що кашляю через те, що довго палив — майже десять років. Але останні два роки палити кинув. Раніше, враховуючи специфіку своєї роботи, я часто спілкувався із хворими на туберкульоз. Але я не дуже хвилювався з цього приводу. Потім я звільнився з тієї роботи. І все було нормально до певного часу. Але на іншій роботі у мене було багато нічних поїздок. Я часто їздив у відрядження. До того ж ритм мого життя був доволі інтенсивним — відрядження, спортивна зала з регулярними надмірними навантаженнями. Недосипав, незбалансоване харчування. Можливо, це все ослабило організм і спровокувало хворобу, — розмірковує Степан.

 

Чоловік каже, що хворобу виявили вчасно, адже, якби туберкульоз діагностували пізніше, у нього могла бути відкрита форма, відповідно — він становив би загрозу для своєї сім’ї, рідних, близьких та й загалом для оточення.

 

—  Під час флюорографічного обстеження у мене виявили зміни в легенях, і лікар направив мене до протитуберкульозного диспансеру. Там я пройшов необхідне обстеження, здав мокроту на аналіз. Підтвердилося, що в мене туберкульоз, закрита форма. Але я встиг... Вчасно виявили. На попередній роботі я щороку проходив флюорографічне обстеження. Але після звільнення — два роки не обстежувався. Якби я не зробив знімок, якби не такий поворот долі, могла би бути і відкрита форма туберкульозу, — ділиться чоловік.

 

Степан почав інтенсивно лікуватися. Але все одно був страх когось інфікувати, тому певний час він жив окремо від власної сім’ї. 

 

— У мене одразу була паніка, істерика. Ця хвороба для мене була неочікуваною. Я був готовий на все, щоб вилікуватися. Приймав всі таблетки. Я був зацікавлений одужати, не хворіти. Зрозуміло, що за моїм лікуванням постійно стежили лікарі, я щомісяця здавав аналізи. Мене підтримувало багато людей, але найбільше — моя  дружина та мама. Адже бувають сім’ї, коли родичі дізнаються про хворобу і кажуть: «До побачення. Ти заразний…». Мені пощастило, що цього не сталося. Навпаки, моя дружина якнайбільше дізналася про цю хворобу, щоб стати мені «домашнім лікарем». Вона постійно намагалася знайти відповідь на запитання: як діяти, щоб подолати це захворювання? Перші півроку я жив окремо від сім’ї, адже у нас дитина. Через певний час лікарі дозволили мені жити разом з родиною. Аналізи були хороші, я повернувся, але все ж таки було страшно. Тому що туберкульоз — це не проста застуда. І навіть, коли лікарі кажуть, що від тебе ніхто не зможе захворіти, що ти — майже здоровий, розуміння того, що рідні люди можуть бути на твоєму місці, що твоя дитина також може захворіти, було просто нестерпним! — розповідає Степан, роблячи паузи, немов відганяючи всі спогади.

Лікування тривало рік і вісім місяців. Усе вийшло успішно і результативно. Уже близько року Степан не вживає таблетки. 

 

— Зараз я почуваюсь абсолютно здоровим, — підсумовує історію боротьби з хворобою.

На запитання, як вберегтися від хвороби, радить вчасно проходити обстеження і вести здоровий спосіб життя.

 

— Зрозуміло, що в Україні та й у світі в цілому є проблеми з екологією. Але потрібно проходити флюорографічне обстеження раз на рік, для себе, щоб точно знати, що ти здоровий. Треба правильно харчуватися, менше вживати алкоголю. Також раджу не курити. Плюс спорт. Я продовжую займатися спортом. Звичайно, не так активно, з меншим навантаженням. Дуже корисний біг, раджу займатися бігом — він піднімає настрій і покращує здоров’я. Кожна людина повинна знати і розуміти, що ця хвороба поряд, що це може статися з кожним, — застерігає Степан.

 

Власне, щоб допомогти тим хворим на туберкульоз, хто опускає руки, відмовляється від лікування, шукає причини і навіює собі думку, що він здоровий, у нашій області, фтизіатрична служба разом з Кіровоградським обласним відділенням Всеукраїнської благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД», з метою продовження медико–психосоціального супроводу хворих на туберкульоз, вперше реалізує унікальний проект «100 відсотків життя та якісних послуг на Кіровоградщині» за підтримки Глобального фонду. 

 

— Медичні працівники фтизіатричної служби області та наші соціальні працівники  формують та підтримують прихильність до лікування туберкульозу у представників груп ризику, забезпечують доступність високоякісних послуг під час амбулаторного лікування туберкульозу. Окрема робота спрямована на опанування та дотримання навичок  профілактики туберкульозу серед близького оточення клієнта. У першому кварталі 2017 року рівень захворюваності на туберкульоз зріс, у тому числі хіміорезистентного. Особливо загрозливим є несвоєчасне звернення хворих за медичною допомогою, пізнє виявлення хвороби та хворих з ко–інфекцією (ТБ/ВІЛ/СНІД), що зумовлює високий рівень смертності від туберкульозу. Надання комплексної медичної та психосоціальної допомоги хворим має ґрунтуватися на індивідуальних потребах конкретного пацієнта. Тому наші соціальні працівники надаватимуть системну адресну допомогу пацієнтам. Це має ряд переваг для хворого: безперебійне забезпечення ефективними препаратами, можливість лікуватися вдома, отримання продуктових наборів, підвищення прихильності хворого до тривалої терапії, — зауважує Оксана Шершень, координатор напрямків проекту «100 відсотків життя та якісних послуг на Кіровоградщині» за підтримки Глобального фонду, який реалізує КОВ ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ». 

 

 

Вікторія Семененко