Володимир Духно:«Продаж землі в Україні не на часі»
На темі продажу та запровадженню ринку землі в нашій країні спекулюють вже давно: політики, різноманітні громадські активісти, великі латифундисти, але тільки не селяни.
З цього приводу ми вирішилися поспілкуватися із кандидатом у народні депутати по 100-му одномандатному виборчому округу, правоохоронцем, Володимиром Духно:
«Це дійсно болюче питання. Тривалий час нам його нав’язують наші друзі і партнери з Європи та Америки, але на моє глибоке переконання, до подібних речей слід підходити дуже виважено й індивідуально. Що я маю на увазі? Не можуть 450 народних обранців, не вислухавши думку громадян, мовчки й «сліпма» натиснути у залі Верховної Ради кнопку «за». Якщо це питання дійсно підніматиметься (а по останній риториці влади, прогнозую, що так), то, перш за все, потрібно говорити про проведення громадських слухань. До того ж, не можна допустити введення будь-яким чином людей в оману.
В Україні зараз немає ринку землі, немає механізмів його створення. Тому в цьому сегменті законотворцям потрібно бути дуже обережними й мати виважену позицію і стратегію. Лише виписавши порядок, погоджений із людьми, можна говорити про якісь подальші кроки.
Адже відношення до землі у людей, залежно від регіонів, різне. Приведу простий практичний приклад: на Чернігівщині (в окремий районах) земля пустує і не обробляється, в той час як на Кіровоградщині поле виступає дійсно годівницею. Люди не можуть відноситись до цього однаково, нам потрібен зважати на баланс думок.
Разом з тим, наявні чималі ризики. Зрозуміло, що ми, прості люди, купити багато землі не зможемо (якщо взагалі щось вдасться придбати). Відтак, існує велика ймовірність того, що землею заволодіють багаті монополісти й диктуватимуть на своїй вимоги. Цього також не можна допустити, адже відомо про те, які ціни за сільськогосподарську продукції виставляють приватні власники. Дай їм необмежені ресурси і волю – ціни на все зростуть у рази.
Маємо вивчати позитивний досвід інших країн, зокрема, Франції, де землю дають фермерському господарству в оренду під відсотки на довгостроковий період і якщо землекористувач за цей час доводить свою рентабельність, сплачує податки і діє в інтересах держави, піднімається питання про купівлю ним цієї земельної ділянки. Проте це довгий процес і багато площ землі пересічний француз купити не може. Така стратегія має право на життя, але знову ж – маємо зважати на сучасні українські реалії.
Беззаперечним є те, що українець, селянин повинен бути господарем на своїй землі, не стаючи заручником оманливих перспектив і чужих інтересів. На мою думку, розпродавати землю зараз категорично не можна. Лише у випадку проведення громадських слухань, висновків незаангажованих спеціалістів і конкретного переконання громади можна говорити про якісь дії.
Ми повинні відродити село і знаємо як це зробити. А ринок землі – це не той єдиний рецепт, котрий призведе до зростання якості життя у сільській місцевості».
