ВОЛОДИМИР ПАНЧЕНКО: ПІЗНАТИ, ПОБАЧИТИ І НАПИСАТИ

5 вересня 2024 року у літературно-меморіальному музеї І.К. Карпенка-Карого міста Кропивницького відбувся захід, присвячений 70-річчю від дня народження літературознавця, прозаїка, критика, громадського та політичного діяча, Почесного громадянина міста Кропивницького Володимира Панченка.

Володимир Євгенович народився 2 вересня 1954 року у с. Демидівка Любашівського району Одеської області. У 1975 р. закінчив філологічний факультет Одеського університету ім. Мечникова та аспірантуру. Захистив кандидатську дисертацію на тему «Проблема характеру в її зв’язку зі стильовими тенденціями в сучасній українській прозі» (1979). Працював асистентом, старшим викладачем, доцентом Одеського державного університету ім. Мечникова (1979-1984).

З 1984 по 2001 р. мешкав у Кіровограді (нині – Кропивницький). Обіймав посаду доцента кафедри української літератури (1984-1985, 1994-1998), завідувача кафедри зарубіжної літератури та компаративістики Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка (1998-2001). У 1998 р. захистив докторську дисертацію «Творчість Володимира Винниченка 1902-1920 рр. У генетичних і типологічних зв’язках з європейськими літературами».

З 2001 року працював у Києві. У 2001-2014 роках – професор кафедри філології НАУКМА, у 2002-2007 – віце-президент НаУКМА.

Про багаторічну співпрацю В. Панченка з музеєм розповіла директорка Лариса Хосяінова. Володимир Євгенович був одним із ініціаторів створення міського літературно-меморіального музею І.К. Карпенка-Карого. Саме за клопотанням народного депутата України В. Панченка, обласних організацій Спілки письменників України та Українського товариства охорони пам’яток історії та культури виконкомом Кіровоградської міської ради було ухвалене рішення про відновлення меморіального будинку драматурга і відкриття у ньому музею.

Спеціально для зустрічі науковці підготували слайд-фільм «А по світлій людині – світла пам’ять». Щемна музика пісні Олександра Білаша «Два кольори» супроводжувала шістдесят світлин з моментами життя Володимира Євгеновича.

Презентуючи виставку «Володимир Панченко: пізнати, побачити і написати», науковиця музею Тетяна Ревва розповіла про найбільш значимі і цікаві події життєвого шляху ювіляра, значний творчий доробок Володимира Євгеновича в галузі літературної критики, досліджень з історії української літератури, проблем гуманітарної політики в українській державі. Володимир Євгенович неодноразово підкреслював, що історична пам’ять – це духовний компонент, на якому тримається нація. Учасники заходу мали змогу ознайомитися з особистими документами, машинописами праць В. Панченка, чисельними фото з родинного архіву письменника та фондів літературного музею.

Значну частину виставки становлять літературознавчі праці Володимира Євгеновича, деякі – з дарчими написами автора.

Одна з цікавинок виставки – частина архіву В. Панченка, яка потрапила до музею вже по смерті вченого завдяки його дружині Людмилі Дмитрівни: машинописи спогадів, спостережень і роздумів над політично і соціально значимими подіями у житті нашої країни, газетно-журнальні публікації періоду роботи ювіляра на посаді народного депутата України першого скликання. Особливу цінність становлять оригінали творів Володимира Винниченка «Божки» (1919) та «Рівновага» (1919) з особистої бібліотеки літературознавця.

У рамках заходу відбулася і презентація книги спогадів «Володимир Панченко: у своєму часі та понад часом» (2024), упорядкованої літературознавицею, кандидаткою філологічних наук, одногрупницею Володимира Євгеновича Любов’ю Ісаєнко. Представляючи видання, журналіст, письменник, багаторічний очільник Кіровоградської обласної організації НСПУ Василь Бондар поділився своїми спогадами про талановитого вченого, письменника, громадського діяча.

У своїх виступах викладачі ЦДПУ ім. В. Винниченка Ольга Крижанівська, Світлана Ковтюх, письменники, журналісти Василь Бондар, Валерій М’ятович, краєзнавець Федір Шепель, очільниця кіровоградської обласної організації НСПУ Надія Гармазій згадували роки спільної праці та наукових відкриттів, робили акцент на дивовижній здатності Володимира Панченка відновлювати коди національної пам’яті.

В одному з останніх інтерв’ю Володимир Євгенович сказав: «Загалом, у моїй голові стільки планів, що їй Богу, хворіти не варто. Краще просто втішатися кожним днем, що його дарує Всевишній. У мене було достатньо часу – цілих 65 років! – щоб пересвідчитися: жити – страшенно цікаво! Ось цього життєвого азарту я й бажаю усім на многая літа. З любов’ю – Володимир Панченко».

Роль і значення Володимира Євгеновича в історії літературознавства і громадсько-політичному житті України нам ще треба осмислювати. А поки залишаються його праці, його справи. І пам’ять. Про патріота, науковця і світлу людину, у якою «…нема зерна неправди за собою».