Закон України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" і міфи навколо нього

 

2 серпня 2017 року набрав чинності Закон України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання”. Це - один із пакету законодавчих актів, що мають на меті привести ринок надання житлово-комунальних послуг в Україні у цивілізований стан, сприяти енергозбереженню, а відтак – і енергетичній незалежності нашої держави. Тим не менше, одразу після оприлюднення нового закону в мережі Інтернет навколо нього з’явилося чимало міфів. Ми обрали кілька найпоширеніших і нижче розглянемо, як ситуація виглядає насправді.

 

МІФ №1

“Кажуть, що закон дозволяє ігнорувати показання індивідуальних (квартирних) лічильників”

 

Ні, це не так. Насправді, якщо говорити про багатоквартирні будинки, то закон виділяє два види вузлів обліку теплової енергії, холодної і гарячої води: вузол комерційного обліку (загальнобудинковий) і вузли розподільного обліку (квартирні).

Вузол комерційного обліку слугує для вимірювання обсягу всієї теплової енергії / води, спожитої у будівлі. Тобто, саме за показаннями його приладів обліку визначатиметься, скільки всього теплової енергії чи води спожили всі споживачі в будівлі. Цей обсяг необхідно “розподілити” між споживачами в будинку – тобто, визначити, хто скільки послуг спожив і скільки повинен за них заплатити. Саме для цього і використовуватимуться квартирні лічильники.

Для кращого розуміння розглянемо ситуацію на прикладі обліку води. Слід розуміти, що точність вимірювання квартирного лічильника води зазвичай нижча, ніж у будинкового. Тому закон передбачає такий базовий принцип розподілу: обсяг, визначений за допомогою загальнобудинкового вузла, буде розподілятися між споживачами пропорційно до показань квартирних лічильників. Саме тому квартирні лічильники і названі в законі “розподільними”. (Зауважимо, що закон містить докладніші вказівки щодо розподілу показань вузла комерційного обліку для різних ситуацій, які можуть мати місце на практиці, враховуючи витрати води на загальнобудинкові потреби, випадки несанкціонованого втручання в систему тощо.)

Завдяки такому підходу знімається проблема “різниці в показаннях” (різниця між сумою показань квартирних лічильників і показаннями будинкового унаслідок різного класу точності), а також проблема втрат внаслідок витоків води з внутрішньобудинкових мереж через їхній незадовільний стан (утримання внутрішньобудинкових мереж є відповідальністю співвласників багатоквартирного будинку).

Отже, закон і надалі передбачає використання показань квартирних лічильників при розрахунках за комунальні послуги.

 

МІФ №2

“Кажуть, що закон містить формулу, за якою доведеться платити за сусідів”

Ні, це не так. Насправді, якщо говорити про багатоквартирні будинки, то закон і надалі передбачає, що кожен платить сам за себе.

Стаття 4 і п.2 Прикінцевих та перехідних положень закону передбачають, за загальним правилом, що всі приміщення у багатоквартирному будинку повинні бути обладнані “квартирними лічильниками”. І, як ми вже сказали вище, врахування їхніх показань є обов’язковим при розрахунках за спожиті послуги.

Слід пам’ятати, що різниця між показаннями будинкового лічильника і сумою показань квартирних лічильників буде пропорційно розподілена між усіма споживачами у багатоквартирному будинку. І якщо, наприклад, гаряча вода вилилася через діряву трубу, чи хтось із сусідів “відмотує” лічильник – за це, в кінцевому підсумку, доведеться заплатити всім. А тому співвласникам багатоквартирного будинку слід дбати, як і раніше, про якісне обслуговування і справний стан внутрішньобудинкових мереж.

Отже, “за сусіда” платити не доведеться. Але за елементарним порядком у будинку слідкувати треба як і раніше.

 

Роз’яснює Інформаційний вісник Уряду