Засновниця кропивницької громадської ініціативи Оксана Червоная про «Армію SOS».

 

Поспішай творити добро

 

П’ять років тому у Кропивницькому почала діяти громадська ініціатива «Армія SOS». Від самого початку й до цих пір її метою була підтримка військових на передовій, піклування про поранених та допомога сім’ям загиблих військовослужбовців.

Засновниця цієї громадської ініціативи Оксана Червоная розповіла про те, як виникла «Армія SOS».

 

Це все було інтуїтивно, від розпачу та бажання щось робити

 

— «Армія SOS» почалася з декількох друзів, які вирішили об’єднатися, — розповідає Оксана Червоная. — Коли почались бойові дії на сході України, постійно непокоїла думка: «Що робити?».Ми почали шукати, як можна допомогти нашим військовим. На той момент я не знала ніяких потужних організацій, до яких можна було б приєднатися. Якби вони були — пішла б туди й допомагала їм, а не створювала щось нове. Я не мала досвіду створення подібних структур. Все було інтуїтивно, від розпачу та бажання щось робити. Так виникла наша громадська ініціатива. 

 

Це не благодійність. Благодійність — це те, що ми всі інколи допомагаємо комусь. Тут ми шукали шляхів, як допомогти дієво. Благодійністю можна назвати збір коштів комусь на лікування, а те, чим займаємося ми — трохи інше. Треба було просто гуртуватися, щоб не програти свою країну. 

 

Як і більшість волонтерських організацій, «Армія SOS» не має сталої кількості людей. Усі волонтери працюють, а за можливості та у вільний час допомагають коштами або ж долучаються до тої чи іншої ініціативи.

 

— Коли починали створювати «Армію SOS», ми між собою радилися, як це краще зробити. Мої друзі пропонували утворити громадське об’єднання зі статутом і всім іншим. Але ми вирішили зробити це як громадську ініціативу, — розповідає Оксана Червоная.

 

За ці п’ять років суттєво зменшилася кількість тих, хто допомагає «Армії SOS». Це пані Оксана пояснює тим, що у 2014 році було багато мобілізованих.

 

— А мобілізовані — це в когось сусід, однокласник, батько, син, брат… Було багато тих, кого це стосувалося особисто. Тому всі, кого це хоч десь торкнулося, намагалися підтримати своїх знайомих. Зараз ситуація інакша. Немає мобілізованих, а є контрактна армія. Усі вони свідомо йшли підписувати контракт, свідомо обирали військову службу. Зараз пояснити комусь, що багато хто із захисників лишається в армії не заради грошей та контрактів, важко. Багато хто залишається там через ту саму мотивацію, що була в 2014 році, — каже моя співрозмовниця.

 

Ні спорядження, ні одягу, ні техніки

  

За п’ять років, доки триває збройний конфлікт на сході України, змінилися й потреби армії.  Якщо у 2014 році волонтери збирали військовим від їжі до шкарпеток, то зараз ця потреба відпала. 

 

— Тоді не було нічого: ні спорядження, ні одягу, ні техніки. Були тільки люди, які хотіли відстояти свою країну. За п’ять років армія суттєво змінилася на краще. Армія стала потужною.

 

За цей час дуже змінилися й самі військові. Тому громадська ініціатива зараз працює за тими напрямками, які не покриває держава.

 

— Ніхто вже не просить купити їм взуття чи форму. Частину надала держава, а частину хлопці, працюючи на контракті, купують собі за власні кошти. І ми навіть не пропонуємо їм таку допомогу. Та є декілька важливих напрямків, яких держава, на жаль, не покриває. Зокрема, це стосується техніки. У будь-якому військовому підрозділі більшість техніки, якою користуються хлопці, — від волонтерів. А її ж треба ремонтувати! Ось ця частина зараз лишається незакритою.

 

Також частково є актуальною потреба в оптичних приладах та безпілотних літальних апаратах. Це дуже дороговартісне устаткування, і ми намагаємося допомагати у його придбанні. Наші захисники повинні все одно відчувати, що вони там недарма і що ми їх підтримуємо, — розповідає Оксана.

 

Нещодавно волонтери «Армії SOS» зібрали кошти та допомогли відремонтувати машину, яка потрапила під обстріл. Це пані Оксана називає поточними буденними справами.

 

Із великих проектів виділяє «Срібного вовкулаку» — проект, де відзначають найкращого спецпризначенця. 

 

— Кращого військового визначаємо  за поданням  командирів груп. Список ми узгоджуємо з командиром полку. Для цього проекту дуже багато людей із всієї України надсилають срібло. Більше  180 спецпризначенців 3-го полку отримали вже відзнаки. Я дуже пишаюсь цим проектом, — ділиться координаторка «Армії SOS».

 

Ми не вміємо гуртуватися і слабкі через це

 

Допомагати іншим — не проста робота: як морально, так і фізично. Оксана Червоная розповіла, із якими труднощами та проблемами їм доводилося стикатися за п’ять років роботи.

 

— Труднощів насправді дуже багато. По-перше, це психологічно тяжко. Доводиться дуже часто спілкуватися з рідними загиблих хлопців, із рідними поранених, із самими пораненими. Є такий момент, коли відчуваєш дуже велику відповідальність за те, що кажуть батьки загиблих хлопців, — щоб все це не було дарма. Щоб врешті-решт не вийшло все так, що їхні діти загинули ні за що. І коли спілкуєшся на ці теми з рідними — це, мабуть, найважчий момент. Дуже важко, коли хлопці наші поранені стикаються десь із бюрократичними моментами й не отримують належної та своєчасної підтримки від держави. 

 

По-друге, важко об’єднати людей. Наприклад, коли у нас проходять акції на підтримку полонених хлопців, ми закликаємо все місто прийти та підтримати. Щоб це було масово, щоб було зрозуміло, що це не лише справа рідних цих полонених, а загальна проблема. А коли приходиш на Площу Героїв, там стоїть два десятки людей, яких ти всіх знаєш поіменно. Об’єднати людей дуже важко, а роз’єднати дуже легко. Свідомістю суспільства успішно маніпулюють. Політики роблять все для того, щоб легше було керувати. Це наша біда — ми не вміємо гуртуватися. Ми слабкі через це, — говорить Оксана.

 

Іноді бувають стресові моменти, коли хочеться все припинити, продовжує вона. 

 

— У нас на лікуванні був друг, спецпризначенець. Ми йому допомагали як могли: збирали кошти, морально підтримували. І дуже з ним потоваришували. Він не отримав від держави своєчасної медичної допомоги. Потрапив на лікування до Туреччини і, коли ми вже сподівалися, що все закінчиться добре, він помер. Такі моменти психологічно так вирубають, що хочеться сказати: «Все, крапка. Не можу більше». Але потім ти розумієш, що є ще дуже багато людей, кому потрібна ця допомога, підтримка. Потім хтось із хлопців з фронту зателефонує, розпитує, як справи... І що ти скажеш у відповідь? Що нас все це вже дістало  і ми вже нічого не хочемо? Я розумію, що того життя, яке було до початку бойових дій, вже ніколи не буде. Щось тебе руйнує, але щось робить сильнішим, — говорить на завершення Оксана Червоная.

 

Реквізити для допомоги армії в рамках ГІ «Армія SOS Кіровоград»: картка ПриватБанку 5168 7427 1515 1027 (Червоная Оксана Володимирівна).

 

Конкурс журналістських матеріалів «Поспішай творити добро!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.

 

 

Аліна Кулик

 

Читайте також: День без поліетилену: як долучилися кропивничани