Вони зупинили агресію

 

Лише на третій рік неоголошеної війни між Україною та Росією Верховна Рада ухвалила рішення про відзначення Дня українського добровольця. Саме добровольці, які у складі різних військових та волонтерських формувань без вагань рушили на схід країни. Майже голі й босі, озброєні лише стрілецькою зброєю, якої не вистачало, вони готові були гризти горлянки тим, хто намагався розвалити країну. На жаль, втрати добровольці теж несли неабиякі — адже більшість з них не мали досвіду, аби протистояти окупантам.

 

ПОСТАНОВА

ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

 «Про встановлення Дня українського добровольця»

З метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві, посиленню суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості

Верховна Рада України постанов–ляє:

1. Установити в Україні День українського добровольця, який відзначати щорічно 14 березня. 

2. Рекомендувати Кабінету Міністрів України: розробити із залученням громадськості, а також активних учасників добровольчих формувань, які брали участь в  Революції гідності (листопад 2013 року — лютий 2014 року), та затвердити у місячний строк з дня прийняття цієї Постанови комплексний план заходів з відзначення на державному рівні Дня українського добровольця [.....] 

Постанова набирає чинності з дня наступного за днем її опублікування.

Голова Верховної Ради України                                                   А.Парубій

 

Мотивуючи проект ухваленого рішення, ініціативна група, зокрема, зазначала: «Березень 2014 року увійшов в новітню історію України завдяки фактичній анексії Кримського півострову військами Російської Федерації. Водночас, на південно–східних територіях України активно проводились проросійські мітинги з закликами від’єднання від України та приєднання до складу Російської Федерації, захопленням адміністративних будівель та підняттям російських прапорів.

У березні 2014 року, усвідомлюючи високий ризик військового вторгнення на територію материкової України та бажаючи захистити незалежність, суверенітет та територіальну цілісність своєї держави, згідно рішення керівництва Самооборони Майдану добровольці із Самооборони Майдану вирушили на військовий полігон для проходження військової підготовки з метою подальшої участі у воєнних діях. Як наслідок з лав Самооборони Майдану було сформовано Перший добровольчий батальйон Національної гвардії. 14 березня 2014 року більше п’яти сотень бійців Самооборони Майдану прибули на полігон в Нові Петрівці Київської області. Так розпочався бойовий шлях першого добровольчого батальйону».

Трохи пізніше, 13 квітня 2014 року, Рада національної безпеки та оборони оголосила про проведення антитерористичної операції у східних регіонах України. Рішення було прийнято у відповідь на проросійські збройні операції на території Донецької та Луганської областей. На той час Україна фактично не мала боєздатної армії. Однак, саме завдяки учасникам добровольчих батальйонів та формувань, які активно створювались та вирушали в зону воєнного конфлікту, вдалося створити справжню боєздатну армію та не допустити просування ворога далі материковою Україною. Тому вшанування мужності і патріотизму та забезпечення збереження пам›яті славетних героїв–добровольців, які загинули під час виконання обов’язків у складі добровольчих формувань, є необхідним виявом вдячності та поваги з боку українського суспільства.

Дійсно, на той час українська армія за винятком окремих частин існувала лише на папері. Найбоєздатніші на той час  два окремі полки спеціального призначення не могли бути використані як проста піхота — у них були інші завдання. 19 березня 2014 року Рада нацбезпеки та оборони прийняла рішення про створення оперативних штабів при обласних державних адміністраціях прикордонних областей України. У березні цього ж року на Лівобережній Україні було створено сім батальйонів територіальної оборони, а 30 березня 2014 року в. о. президента України Олександр Турчинов  доручив керівникам обласних адміністрацій почати створення батальйонів територіальної оборони в кожній області. Відповідальність за  їхнє формування покладалась на обласні військомати, а  за забезпечення — на обласні державні адміністрації.

Першою сформованою на теренах області частиною став 17–й батальйон територіальної оборони «Кіровоград» (нині 17 окремий мотопіхотний  батальйон ПП В 2278). Остаточно як бойова одиниця він був затверджений 23 квітня 2014 року, командиром відтоді й по сьогодні є полковник Олександр Щербина. Частина формувалась з мешканців нашої області — насамперед з тих, хто мав достатній військовий досвід. 2 травня 2014 року в приміщенні ОДА зібралися представники громадськості, посадовці, військові, де з кіровоградців було створено батальйон територіальної оборони. До 10 травня проходило «бойове злагодження» батальйону. Основні завдання, які ставились перед ним, — боротьба з диверсійними групами, забезпечення проходження через Кіровоградщину військової техніки Збройних сил України, охорона 21 стратегічного об›єкта області. У поданні батальйону брали участь тодішні народні депутати України Святослав Ханенко та Олег Тягнибок (останній також був кадидатом у президенти України) та голова ОДА Олександр Петік.

«Військові фахівці провели відбір кандидатів, більшість з яких  раніше вже проходили службу  в десантних військах, частинах спеціального призначення та інших бойових частинах...» — повідомлялось на сайті ОДА. До складу батальйону було зараховано 450 бійців та командирів.

Особовий склад батальйону одержав лише легку стрілецьку зброю. Після переформатування у мотопіхотний батальйон підрозділ було підсилено важким піхотним озброєнням та бронетехнікою. Після проведення навчання і бойового злагодження 17 БТрО був направлений на підсилення Приазовського рубежу оборони з дислокуванням  у Мелітополі Запорізької області. З добровольців була сформована окрема рота, яка виїхала на схід України на передову. Бойовий шлях героїв–земляків пройшов через Мелітополь, Щастя, Станицю Луганську, Красноталовку, Біловодськ, Дебальцеве тощо.

Наступним  підрозділом, сформованим в області, став 34–й батальйон територіальної оборони «Батьківщина», заклик до комплектування якого кинула серед однопартійців Юлія Тимошенко. При формуванні отримав назву «Кіровоград–2», датою народження вважається 4 травня 2014 року.

 Половина особового складу батальйону були мешканцями Кіровоградщини, решта — зі східних областей України, Криму, Одеської та Львівської областей. На момент заснування 34–й БТрО налічував у своєму складі 421 бійця, більшість з яких — професійні військові різного віку. Члени цього військового формування мали досвід бойових дій та брали участь у миротворчих місіях у різних країнах світу. Перед відправленням на фронт батальйон пройшов двомісячну підготовку, максимально наближену до справжніх воєнних дій. Лише після того він прибув на передову лінію військової операції на сході України, де покрив себе не меншою славою. Під час воєнних дій у зоні АТО особовий склад 34–го БТрО звільнив 6 населених пунктів, серед яких Кам’янське (тоді — Дзержинськ), брав участь у боях під Дебальцевим, ліквідував двох ватажків ЛНР та перекрив на десяти блокпостах половину підступів до Горлівки (північний і західний напрямки). У листопаді 34–й БТрО був переформатований у 34–й мотопіхотний батальйон 57–ї мотопіхотної бригади, яку сформовано на базі 17–го, 34–го і 42–го батальйонів ТрО. Командування батальйоном здійснювали: у 2014—2015 роках —  полковник Дмитро Красильников; у 2015—2016 роках — майор Сергій Ліпський; з 2016 року й донині — майор Сергій Шпанко.

Днем народження 42–го  батальйону територіальної оборони (пізніше — окремий мотопіхотний батальйон ПП В 4750) «Рух Опору» стало 15 квітня 2014 року. Патронат над цією частиною також взяло на себе ВО «Батьківщина», до складу частини увійшли 644 бійці та командири. Більшість з них були професійними військовими різного віку та мали досвід бойових дій у миротворчих місіях в різних країнах світу. До формування і бойового злагодження батальйону долучився капітан 1 рангу Юрій Олефіренко, що на той час перебував у запасі, проте як доброволець повернувся до лав Збройних сил. На початку серпня 2014 року 42–й БТрО був вiдряджений до Краматорська охороняти аеродром. Частину пiдроздiлу відправили на Савур–Могилу. Героїчний шлях батальйону продовжився під Іловайськом, Вуглегірськом, Санжарівкою, Дебальцевим. У листопаді 2014–го 42 БТрО був переформатований у 42–й окремий мотопіхотний батальйон 57–ї мотопіхотної бригади. У різний час частиною командували  Юрій Олефіренко, Юрій Оніфеєнков (2014), Костянтин Заіченко (2014—2015).

Батальйон «Святослав» — добровольчий батальйон патрульної поліції особливого призначення, створений в травні 2014 року у структурі УМВС в Кіровоградській області  як батальйон міліції «Кіровоград». 10 липня 2016 року було запропоновано, а 10 грудня батальйон перейменовано на «Святослав» — на честь князя Святослава. 1 серпня 2014 року бійці батальйону склали присягу на вірність українському народові. Після неї батальйон вирушив у зону АТО для участі в бойових діях проти терористів та російських загарбників. В різний час підрозділи батальйону перебували в районі населених пунктів Дебальцеве, Миронівка, Вуглегірськ, Волноваха, Маріуполь. Незмінним командиром батальйону є підполковник В’ячеслав Шевченко.

Більшість бойових подвигів перших добровольчих формувань області стануть відомими лише після нашої перемоги. Крім учасників цих формувань наші земляки воюють в лавах інших військових частин ЗСУ та Нацгвардії, штурмових ротах Української добровольчої армії. Багато з них, на жаль, віддали своє життя — війна без втрат не буває. Але й живі, й загиблі навіки залишаться в пам’яті і мешканців області, і всієї України — як ті, що зупинили  агресію.

Максим Гуцалюк