У вас отключен JavaScript или он не поддерживается вашим браузером.
Пожалуйста, обновите свой браузер или включите JavaScript для полноценной работы с сайтом.

Юний кропивничанин підтримує солдатів поетичним словом - «Якби у мене були крила»

24 серп. 2017 16:53

2708

Суспільство

«Якби у мене були крила»

Юний кропивничанин підтримує солдатів поетичним словом

Денисові Бірзулу 15 років. Він грає на гітарі та займається танцями — звичні хобі для майже десятикласника. Здавалося б, у його захопленні написанням поезії теж немає нічого незвичного, якби не одне: Денис пише про війну.

І коли до рук потрапляють його вірші, назвати їх звичайними чи непримітними аж ніяк не можна, бо ці поезії–історії випромінюють мужність воїнів, біль матерів та палку любов підлітка–кропивничанина до своєї Батьківщини. За останні два роки вийшли дві збірки його віршів. Остання з них побачила світ навесні цього року, після чого з допомогою волонтерів вирушила у самісіньке пекло війни, на схід, до солдатів. Напевно, у цьому і є справжнє призначення поезії — у найскрутнішу хвилину піднімати людям бойовий дух. Про вірші, натхнення та плани на майбутнє поет–патріот розповів особисто.

— Денисе, чи пам›ятаєш ти свій перший вірш? Що тебе на нього надихнуло?

— Перший вірш я написав у другому класі. Він був про сонечко. Одного разу до мене прийшов однокласник і сказав, що написав вірш. Я прочитав, і мені теж захотілося спробувати. З військовою тематикою мої перші поезії пов›язані не були, а надихала мене природа.

— А коли у тебе з›явилися вірші про війну?

— Це сталося у 2014 році після подій на Майдані.

— Коли вийшла твоя перша збірка?

— Збірка «А війну розітру в долоньці» вийшла за підтримки Кіровоградської міської ради до Дня збройних сил України у 2016 році. Вміщені у ній вірші присвячені воїнам АТО та любові до Батьківщини. Усього — 13 поезій. Тираж — 500 екземплярів.

— Окрім патріотичних віршів, про що ти ще пишеш?

— Пишу про те, що на душі. Це і пейзажна, й інтимна лірика. Часом філософська. Але ці вірші не увійшли до жодної зі збірок.

— Розкажи про свою другу збірку.

— Книжка носить назву «Якби у мене були крила». Вона також про війну, події на сході. До неї увійшли близько 50 віршів. 19 травня цього року у моїй школі відбулася її презентація, на якій були присутні військові та волонтери. У накладі було 1000 примірників. Після презентації частину книжок передали бійцям на передову, частину — до міських та обласних бібліотек.

— Щодо обкладинки: що означає герб на ній? Хто його автор?

— Цей герб створила викладачка образотворчого мистецтва Ольга Кравченко з моєї школи, а накласти його на камуфляжний фон запропонував я, бо по–іншому обкладинку не бачив. Зображення: крила, серце, калина — пов›язане з назвою збірки та її ідейним наповненням: патріотизмом, любов›ю до України.

— Чи спілкувався ти з бійцями, які читали твої вірші?

— Особисто я з воїнами не зустрічався, проте мені передали два прапори, підписані ними. Так вони висловили вдячність за збірку. На прапорах написані слова підтримки на кшталт: «Не зупиняйся!»

— Якщо я правильно зрозуміла, у зоні АТО ти не бував. Як тобі вдається писати так проникливо, ніби ти на власні очі бачив війну?

— Серед моїх знайомих багато волонтерів та дітей, чиї батьки воюють. Вони й розповідали мені історії з фронту. Самі військові також ділилися враженнями, а я вже виливав їх у поезію.

— Тобто серед твоїх віршів є реальні історії?

–Так. Наприклад, це поезія «Укропчик». Укропчик — це кличка собаки. Я побачив в одній із соцмереж світлину хлопця, трошки старшого, ніж я, який тримає маленьке щеня. І напис: «Мій друг — захисник України. Це фото мене надихнуло, і я написав вірш.

— Чи є у збірці вірш, який має для тебе особливе значення?

— Напевно, це «Якби у мене були крила», який дав назву книзі. На поетичних вечорах я читав його найчастіше.

— Чи плануєш поїхати в зону АТО й почитати свою поезію, підтримати бійців?

— Я знаю, що багато митців: музикантів, поетів — так роблять, тому якщо буде можливість, обов›язково поїду.

— Твоя поезія дуже серйозна. Чи траплялися випадки нерозуміння з боку однолітків з приводу тематики?

— Такі випадки були. Один мій знайомий не сприймає мої вірші, тому що його батько загинув у зоні АТО. Ми просто стараємося уникати цієї теми в розмовах. А такого, щоб мене не розуміли через переконання, висловлені в поезіях, на щастя, не траплялося.

— Скільки віршів на сьогодні у твоєму арсеналі?

— Точної кількості не скажу, бо не рахував, але думаю, що більше ста.

— Чи береш ти участь у поетичних змаганнях?

— Я неодноразово брав участь у місцевих «Битвах поетів», конкурсах від обласної бібліотеки та посідав на них призові місця. Часто буває так, що мама дізнається про якийсь конкурс, розповідає мені про нього, і я подаю свої твори. Вона найбільше мене підтримує в поетичній діяльності. Мені пощастило: мама ніколи не казала, що моє захоплення несерйозне і не примушувала зайнятися чимось «більш корисним».

— Вірші Денис почав писати ще у сім років, — розповідає мама юного поета Наталя Володимирівна. — Я його в цьому підтримувала і підтримую. Не було такого, щоб я казала йому, що це несерйозно. Я й сама у дитинстві намагалася писати невеличкі віршики. Моя мама їх зберегла, а Денис знайшов і питає: «Чи зможу я написати вірш?». На це я йому відповіла: «Якщо спробуєш, то зможеш». І він зміг. Його перші вірші називалися «Сонечко», «Річечка», «Мама». Це вже пізніше він почав писати таку серйозну поезію, а в молодшій школі хоч і віршував, але не надавав цьому великого значення. Міг написати віршик, якщо вчителі давали таке завдання. Занотовувати Денисову поезію почала я, помітивши його здібності. На жаль, деякі вірші не збереглися. Окрім поезії, він захоплюється музикою. Пригадую, коли вийшла збірка, її передали до військового шпиталю. Там вона потрапила до рук бардові на ім›я Олеся Чайка. Вона зв›язалася з Денисом і запитала дозволу покласти його вірші на музику. Звісно, він погодився, бо й сам грає на гітарі та пробує писати пісні. Наразі вже є запис пісні на вірш «Якби у мене були крила», який дав назву збірці. Сподіваємося, незабаром Денис із Олесею заспівають її разом. Інші вірші, вміщені у другій збірці, Денис написав під враженням від подій на Майдані у 2014 році».

— Денисе, які твої подальші плани на творчість та життя?

— Закінчивши школу, хочу стати військовим офіцером. При цьому закидати поезію не збираюсь. Буду і надалі цим займатися.

Якби в мене були крила

Якби в мене були крила,

Міг би я літати.

Полетів би у той край,

Де наші солдати.

Я накрив би їх крилом,

Наче птах дитину,

Щоб не вбила куля їх

У лиху годину.

І приніс би їм води