Про що мовчать скіфські баби біля Кіровоградського краєзнавчого музею?
Безмовні вартові часу
Поруч з приміщенням Укрсиббанку на вулиці Пашутінській і обласним краєзнавчим музеєм на квітниках, помережаних доріжками, розміщено кам’яні скульптури, які оселилися в Кропивницькому після багатостолітнього перебування в степах України.
Серед шести скульптур п’ять — чоловічої статі. Їх виготовили скіфи близько двох із половиною тисяч років тому. Витесані з граніту й гнейсу, вони донині зберігають виразні риси облич та інші елементи — чоловічу косу, кинджали, сокири, сагайдаки. Шоста скульптура — половецька середньовічна баба з ракушняка. Набагато крихкіший матеріал, з якого її витесано, з часом піддався впливу води, сонця, морозу й вітру. Тому й не видно нині на бабі притаманних їй жіночих ознак та виразних рис обличчя. А на території музейного подвір’я до ще однієї скіфської гранітної баби віднедавна присусідилася іще й гранітна половецька, яку нещодавно знайшли в селі Клинці. За словами співробітників музею, зібрання скіфських скульптур у Кропивницькому — найчисленніше з державних в усій Україні.
Із восьми музейних зразків кам’яної пластики три перейшли у спадок музеєві від колекції старожитностей (містилася в Єлисаветградському реальному училищі), яку зібрав у XIX сторіччі видатний місцевий історик, археолог і етнограф Володимир Ястребов. Інші п’ять знайшли й передали музеєві вже сучасні археологи.
Кам’яні скульптури, згідно з канонами сучасної науки ,мають зберігатися в закритому приміщенні або хоча б під навісом. Однак можна висунути контраргумент: їх же виготовили для того, щоб вони перебували на волі! Це так, але стояти більш–менш неушкодженими вони можуть протягом століть, а відстояли вже тисячоліття!
Хто ж поставив скульптури на вулиці всупереч вимогам науки? Ще за радянського часу тодішнього директора обласного краєзнавчого музею компартійні функціонери змусили винести їх на світ Божий для загального огляду трудовим людом. Зараз можна було б занести назад, та нікуди, бо приміщень у музеї катастрофічно бракує. Його працівники очікують на реконструкцію подвір’я, на якому дуже хочуть бачити накритий простір для стародавніх скульптур. І сподіваються, що відповідальні за царину культури в області не дадуть зруйнуватися стародавнім кам’яним бабам.
Насамкінець слід згадати і про те, задля чого давні наші попередники морочилися з різьбленням цих скульптур. Науковці не сходяться на одній думці щодо їхнього призначення. Відомо, що скіфські баби ставили на поховальних курганах визначних скіфів, а половецькі, які значно молодші за своїх скіфських посестр (їх виготовляли протягом III–V сторіч нашої ери), були межовими знаками. Одна з гіпотез стверджує, що баб вважали божествами, ідолами, ставили їх обличчям на схід, аби зустрічали сонце, яке давні люди вважали найвищим божеством. Цим ідолам поклонялися, особливо мандрівники, які приносили їм жертву (мастили губи жиром), аби щастило в дорозі, у тій справі, яку ті мали в нашому краї.
Зважаючи на схильність українців до плекання й відродження старовинних обрядів і звичаїв, варто застерегти земляків не брати за приклад поведінку давніх мандрівників і не обмащувати скульптури жиром. Нехай відпочивають ці пенсіонери, які й так продовжують виконувати важливу роботу — передають нам привітання з минулого і застерігають: «Час швидкоплинний, тож поспішайте жити!»
Юрій Сергійчук
Фото автора
