Є на Кіровоградщині агрофірма, що живе за стандартами Євросоюзу

         

Угода про асоціацію України з Європейським Союзом разом з багатьма іншими позитивними для нас складовими дає можливість виходити на ринок ЄС українським сільгоспвиробникам з продукцією, яку вони виростили.   

 

Серед господарів, що налагодили ділові стосунки з європейськими партнерами й успішно торгують з ними, є й аграрії з Кіровоградщини. Один з них — Олександр Поворознюк, генеральний директор ТОВ «Агрофірма П’ятихатська», який очолив колектив 2006 року (до того часу — радгосп із мільйонними боргами) і вивів у сотню найкращих сільськогосподарських підприємств України (згідно з рейтингом, складеним виданням «Аграрна еліта України»). 

 

 

Центр цього господарства знаходиться в селі Володимирівці Петрівського району. Основні напрямки його діяльності — вирощування сільськогосподарських культур, тваринництво та переробка власної сировини. Площа оброблюваних земель ТОВ «Агрофірма П’ятихатська» складає понад 14 тис. га. Автопарк оброблювальної техніки — вiciм комбайнів, 41 трактор та понад 30 вантажних автомобілів. Уся техніка — переважно іноземного виробництва. У господарстві утримують: свиней — 250 голів, велику рогату худобу — 1 100 голів, дійне стадо — 380 голів, птицю — 1 780 голів. У товаристві налагоджено виробництво круп і олії, масла і макаронів, які разом з молоком і м’ясом за низькою ціною мають можливість купувати працівники агрофірми, яких 324 особи, та дві з половиною тисячі її пайовиків.  

 

 

Щоб забезпечити партнерів необхідною кількістю продукції, Олександр Григорович створив міні–біржу, на якій скуповував те, чого не вистачало для виконання контракту. Тепер же його господарство спроможне самотужки задовольнити потреби торговельного партнера з Європейського Союзу.

 

Починали ми з експорту двох тисяч тонн, а зараз постачаємо до Великобританії стільки, скільки просять. А свого часу мене вже в Арабські Емірати не пускали, бо занадто часто, за їхніми правилами, їздив туди. Довго проводив переговори, не хотів ризикувати, бо мені казали: «Розмитнюєш, товар приходить до місця призначення — і потім отримуєш кошти». А я все бив на те, що розмитнюю й, не виходячи з порту, одержую гроші, — продовжує Олександр Поворознюк. — Тепер же працюємо по–іншому. Я виставляю інвойс за поставлений товар, а партнери з Великобританії через литовський банк розплачуються за отримане... 

 

 

Уся сільгосппродукція господарства має необхідні для експорту сертифікати, її постійно перевіряють, тож якістю західний партнер задоволений. Причин такого успіху декілька. Це — і професіоналізм працівників агрофірми, і переважно західні посівні матеріали (за винятком пшениці, виведеної у Франції, яку в господарстві тепер селекціонують самі), й засоби захисту рослин, технології й техніка (в агрофірмі вже думають над тим, щоб почати запроваджувати технологію, коли сільгосптехніка працює на полі й приїздить на заправку без водія в кабіні). На запитання про те, чого не вистачає українським аграріям–науковцям для вирощування якісного посівного матеріалу, 

Олександр Григорович відповів:

 

— Грошей не вистачає на ґрунтовні випробування. Наш посівний матеріал не захищений від хвороб, а західний — захищений. 

 

Про іншу проблему розповів виконавчий директор ТОВ «Агрофірма П’ятихатська» Віталій Козловський. За його словами, в Україні не вистачає залізничних вагонів, щоб перевезти до портів зерно, вирощене аграріями (але навіть за таких умов агрофірма не порушила термінів виконання жодного контракту), тож доводиться винаймати вантажівки. А їхню вантажопідйомність нині обмежено, тож таких машин треба ще більше, а це додаткові витрати на транспортні послуги. Вирішення проблеми перевезення зерна, іншої сільгосппродукції, зазначив Віталій Володимирович, залежить від держави. У Європейському Союзі, наприклад, їх перевозять тільки залізничним транспортом. Там дороги ніхто не розбиває. І немає важковаговиків —  фур, які руйнують шляхи. 

 

Олександр Поворознюк упевнений, що в Україні можна налагодити життя не гірше, аніж у Європейському Союзі. Він переконаний: Європу треба будувати тут, удома. Тож чимало земляків, які мешкають у Володимирівці, вважають її справжнім європейським селом. Ну, майже європейським.  

 

Хазяйновитість і вміння зорієнтуватися в кон’юнктурі ринку сільгосппродукції дають можливість створювати для працівників та сіл, де розташована агрофірма (а це, окрім Володимирівки, ще й Ганнівка та Сергіївка), те саме європейське життя, до якого так прагне Україна. Господарство опікується школами, дитсадками, ФАПами. У Володимирівці побудовано водограй, біля якого невдовзі постане роледром для малечі, площу, створено три футбольних поля, одне з яких зі штучним покриттям, де тренуються команди «Інгулець» (перша ліга), «Інгулець–2» (друга ліга) та дитяча команда. Футболісти мешкають на базі у Володимирівці, де створено всі необхідні умови для тренувань і повноцінного життя. А грає свої домашні матчі першолігівська команда на стадіоні «Інгулець» у селищі Петровому, реконструйованому за кошти агрофірми.

Названі команди утримує генеральний директор агрофірми, який так пояснив своє спортивне захоплення:

 

 

Дбає гендиректор і про розвиток дитячого футболу, тому вже в найближчій перспективі — створення у Володимирівці дитячої футбольної академії, куди запрошуватимуть талановитих юних футболістів з усієї України.

 

 

Отаку Європу в Україні створюють у ТОВ «Агрофірма П’ятихатська», де механізатори заробляють у найвідповідальніші для селян періоди (під час посівної та збирання врожаю) від 15 до 25 тисяч гривень на місяць, а ті працівники, що мають справу з гербіцидами, — від 30 до 40, де відмовилися від газу й опалюють приміщення підприємства лушпинням, економлячи таким чином великі гроші, де вирощують продукцію такої якості, що її охоче купують у Європейському Союзі, де європейські стандарти — це не гасло, а повсякденність. 

 

Юрій Сергійчук