У Кропивницькому відкрили реабілітаційний центр для допомоги алко–, наркозалежним та ігроманам
Залежність — це хвороба, від якої руйнується життя і розпадаються сім’ї, люди втрачають життєві цілі і мрії.
«Залежність — це хвороба почуттів та емоцій»
У Кропивницькому нещодавно відкрили третій в Україні реабілітаційний центр «Вікторі–Кропивницький» для нарко- та алкозалежних, ігроманів. Подібні центри уже відкриті у Дніпрі та Харкові, де залежним надається суттєва підтримка.
— У Кропивницькому великий відсоток залежних людей. У мене був приїзд по роботі у ваше місто — налагодження зв’язків із лікарями–наркологами. Вони мені кажуть: «Добре, що у вас є така організація, було б непогано, якби ви реабілітаційний центр відкрили і на території нашої області». Власне, після цього запиту ми і почали працювати над відкриттям центру. Ми не релігійна організація, якій приміщення дають безкоштовно. Ми — реабілітаційний центр, який займається психологічною підтримкою, тож знайшли приміщення, створили затишну атмосферу, нормальні умови перебування, забезпечили триразовим харчуванням. Адже важливо, щоб залежна людина, яка і так перебуває у стресі, могла нормально сприймати всю інформацію, — розповідає керівник терапевтичного процесу реабілітаційного центру «Вікторі– Кропивницький» Дмитро Щекатунов.
У центрі «Вікторі–Кропивницький» займаються психологічною підтримкою пацієнтів, які страждають від залежності, що виключає прийом препаратів. Завдяки безмедикаментозному лікуванню пацієнти захищені від можливого заміщення однієї залежності на іншу.
— Залежність, як ми її розуміємо, це хвороба — вона має духовні основи. Причиною може стати почуття незадоволеності, перенесені травми і багато іншого. Людина, яка страждає на це захворювання, втрачає імунітет перед залежністю. Внаслідок цього вона стає вразливою перед іншими хімічними речовинами. Наприклад, зустрічаються навіть такі випадки, коли людина, яка лікується від наркоманії, стає залежною від самих ліків — метадону або подібних йому препаратів, — розповідає Дмитро. — Залежні люди ізолюються, вони соціопати. Вони не можуть знайти спільну мову з людьми. У них є життєві ситуації, труднощі, обставини, з якими вони не можуть впоратися, не застосовуючи психоактивних речовин, тобто наркотиків. Залежність — це хвороба почуттів та емоцій.
«За програмою «12 кроків» щогодини у світі проходить 453 зібрання»
Досвід роботи із залежними людьми в організації близько восьми років. За цей час, зазначає Дмитро, є близько 500 позитивних історій людей, які вийшли в ремісію — тобто вони перестали бути залежними від півтора року, налагодили життя, дотримуючись певних рекомендацій.
— Проходити реабілітацію у нашому центрі ми рекомендуємо чотири місяці. Два місяці стаціонар, третій — плавний перехід людей у соціум. Ми працюємо на основі «12 кроків» — моделі Мінесоти. Це психо–соціальна реабілітаційна програма, яка дає відмінні результати за кількох умов: бажання пацієнта позбутися від залежності і готовність працювати над собою; прагнення рідних або близьких людей допомогти пацієнтові, терпіння по відношенню до нього; допомога професійних лікарів: психологів, психотерапевтів, що спеціалізуються на проблемі залежності. Програма «12 кроків» була створена у 1935 році залежним чоловіком. За цією програмою у всьому світі протягом години проходить 453 зібрання. До того ж йде індивідуальна робота із залежною людиною на створення цінностей. Тобто наркотик не вирішує проблеми. Людині потрібен час, щоб це зрозуміти. Тому ми працюємо у кілька етапів. Ми співпрацюємо з лікарями–наркологами Кропивницького, Харкова, Києва, Дніпропетровська. Частина роботи — це психологічна допомога. У центр ми не беремо насильно, тому що насильно — це мінус 95 відсотків результату, — розповідає Дмитро Щекатунов.
На наше прохання Дмитро розповідає про людей, життя яких йому та його колегам вдалося змінити на краще:
Історія алкозалежного: із залежністю потрібно працювати
У нас був 66–річний пацієнт Сергій Петрович. Приїхати до нас у реабілітаційний центр його мотивували рідні і близькі. Вони почали давити навіть на те, якщо він не вилікується, діти від нього відвернуться, дружина залишить. Хоча б маленька мотивація, яка приходить зовнішньо — від родичів, вона буде працювати. Це хороший початок для нашої роботи.
Як виявилося під час нашої розмови, Сергій Петрович у 90–х роках займав дуже високу посаду. Спочатку він пив елітні сорти алкоголю, а закінчилося дуже популярною в різних країнах настоянкою глоду. Але до цього треба було прийти…
Коли він приїхав у центр, одразу сказав: «Що ви можете мені розповісти? Я не алкозалежний. У мене все добре». Він пив настоянку глоду одразу під аптекою, щоб його відпустило. Це був важкий випадок, тому що він не міг побачити проблему. Він казав: «Я добився у житті багато. Це для мене віддушина. Мені потрібно відпочивати». Ми пояснювали, що задоволення від життя можна отримувати по–різному, не вживаючи різних речовин, які змінюють свідомість людини. Не можна сказати, що із залежністю потрібно боротися. З нею потрібно працювати. Це щоденна, щохвилинна праця. Людину потрібно вчити працювати із почуттями, любити такою, як є, щоб не було страху оцінки від суспільства, щоб вона могла переживати усі ці стани — негативні і позитивні — без вживання алкоголю. На сьогодні у нього «чистоти» дев’ять місяців. Тобто Сергій Петрович дев’ять місяців нічого не п’є. Він пройшов курс реабілітації у нас чотири місяці. У нього все ж таки з’явилося бажання щось змінити.
Людині алкозалежній дуже важко ідентифікувати себе як людину залежну. Тому що проблема алкоголю дуже поширена. Алкоголь є у загальному доступi у магазинах, на вітринах. Якщо наркотики — це прихована частина проблеми, то алкоголь — відкрита. Алкоголізм офіційно визнаний захворюванням. У той же час ставлення суспільства до алкозалежних негативне. Прийнято вважати, що алкоголік сам у всьому винен. Втім, коли алергік вперше пробує продукт, що викликає у нього алергічну реакцію, хіба він знає про наслідки? Ні, в цей момент він з’ясовує, що страждає від алергії. Те ж саме відбувається і з алкоголіком. Стаючи залежним, хворий розуміє, що йому не слід було приймати алкоголь, що він не в змозі контролювати його прийом, але вже занадто пізно. Вихід тільки один — лікування від залежності.
Історія ігромана: з ігроманією практично не впоратися самотужки
У нас був хлопець із Кривого Рогу. Єгору було 19 років. До нас зателефонували родичі і сказали, що у їхнього сина проблеми з грою. Перше запитання, яке я поставив пiд час консультації: «Ви впевнені, що він лише грає?». За статистикою, лише 3% ігроманії може бути у чистому вигляді. У багатьох випадках її супроводжують психостимулятори — наркотики у вигляді кокаїну, амфетаміну, тобто «швидкий» наркотик. Або ж той самий алкоголь.
Адже ігроманія — це безсонні ночі. Людина не може три доби сидіти і не вставати з–за машинки чи карточного столу, щоб не вживати якийсь допінг. Фізично — це нереально! Однак Єгор повністю відмовлявся, що він залежний, що має проблеми. Ми почали з ним працювати. Він отримував інформацію, з якою міг себе ідентифікувати як залежний, досвід інших людей, які знаходилися у цій групі. Це важливо. Адже ми кажемо, що наш центр — це психосоціальне місце, що серед клієнтів є такі ж самі залежні, які є тим самим соціальним дзеркалом. І якщо хтось робить щось не так — на це у групі вказують. І це допомагало.
Проте Єгор продовжував категорично заперечувати. Він не хотів одужувати. Наш центр — відкритий, насильно ми не тримаємо, не застосовуємо жодну фізичну силу. Тому важливо мати хоча б маленьку мотивацію.
Єгор пішов із центру. Його сім’я розуміла, що це проблема, тому вони запровадили для нього спеціальні обмеження — перестали давати йому гроші, навіть не впускали додому, щоб він нічого не виносив. Тоді хлопець зателефонував до нас і попросився заново. Ми його прийняли. На сьогодні у нього більше року тверезості від будь–якого виду гри і вживання психотропних речовин.
Ігроманія — це підступний вид психологічної залежності. Ця хвороба руйнує особистість людини не гірше відомих пристрастей до вживання хімічних речовин. Багатьом ігроманія здається набагато безпечнішою, ніж наркотики або алкоголь, але це хибна думка. У медичній практиці зареєстровані випадки, коли залежні від ігроманії люди доходили до завдання тяжких наслідків своїм близьким, всього лише прагнучи домогтися жаданого ігрового сеансу. Як і з іншими видами залежності, з ігроманією практично не впоратися самотужки.
Історія наркозалежного: якщо дотримуватися рекомендацій — це працюватиме
Олег із хорошої соціально розвиненої сім’ї. У мами і батька був значний достаток. Олег займався хокеєм. А коли переїхав в Україну, не зміг себе знайти. У 13 років він вперше почав вживати ін’єкційні наркотики. Вживання наркотиків супроводжувалося навчанням у школі, інституті. І він розумів, що йому подобається це. Однак навколо він все руйнував — від нього почали відвертатися рідні. Було медикаментозне лікування… Потрібна була робота над собою… У центрі він побув лише два місяці.
Наступного разу Олег приїхав через півроку у Дніпропетровський центр. Там він залишився на повний курс. У центрі почав волонтерити, допомагав співробітникам. Зараз в Олега більше двох років тверезості. Він одужує. У нього нормальні стосунки з рідними і близькими. Вони знову почали допомагати один одному, довіряти.
Часто залежні люди думають, що, якщо вони почнуть вживати наркотики, все у їхньому житті налагодиться. Нічого подібного. Адже є таке розуміння, як модель поведінки. І часто залежна людина перетягує цю модель із вживання у тверезість. Вони докорінно змінюють своє мислення, відношення до всього, духовні принципи. Якщо залежні люди виконуватимуть ряд рекомендацій, які дають у центрі, тоді це працюватиме.
Наразі у реабілітаційному центрі проживає п’ять залежних осіб. У закладі змішаний тип перебування, тобто для жінок і чоловіків. У одній кімнаті знаходиться до чотирьох осіб. Загалом же одна група може складатися не більш нiж з дванадцяти осіб. Фахівці центру регулярно проходять навчальні тренінги із підвищення кваліфікації.
У реабілітаційному центрі гарантують анонімність, тому із цих міркувань у матеріалі ми не вказуємо адресу закладу. Якщо ваша близька людина потрапила у залежність, можна звернутися за допомогою до співробітників реабілітаційного центру «Вікторі–Кропивницький» (063–623–35–95, 099–027–83–35 — керівник терапевтичного процесу реабілітаційного центру Дмитро Щекатунов; 095–117–68–78,
096–222–13–67 директор Євгеній Шаповалов;
сайт: Victorycenter.соm).
Вікторія Семененко
Нагадаємо: У Кропивницькому пройде Свято хорової музики на підтримку миру
