Як рідна мова стала каменем спотикання на шляху України до ЄС
У вересні минає рік відтоді, як набув чинності закон «Про освіту». У ньому, зокрема, йдеться, що мовою навчального процесу в освітніх закладах є державна, тобто українська мова (стаття 7). Відтоді навколо цього документа не вщухають пристрасті, які виходять далеко за межі навчальних аудиторій. Так, Міністерство закордонних справ Угорщини навіть погрожує, що блокуватиме євроінтеграцію України доти, доки його положення не будуть змінені.
Чому сьома стаття стала каменем спотикання між Україною та ЄС? Як знайти компроміс і виправити ситуацію? Про це ми говоримо з радником міністра освіти України, головним експертом Реанімаційного пакету реформ одним із розробників закону «Про освіту» Володимиром Бахрушиним.
— Зрозуміло, що з боку угорської та румунської меншин є певне незадоволення тим, що доведеться більше уваги приділяти вивченню української мови, — зазначає пан Володимир. — Разом з тим, не можна не звертати увагу на той факт, що у школах, де навчання відбувається цими мовами, є великі проблеми з вивченням не лише української мови, але й інших предметів. За даними УЦОЯО, у 2016 — 2017 р. в Закарпатській та Чернівецькій областях частка випускників, які не подолали поріг «склав — не склав» з більшості предметів, є істотно вищою, ніж у середньому по Україні. В деяких районах цих областей частка випускників, що не склали тести з математики, фізики, хімії, біології, перевищує 50%. А в деяких закладах наближається до 100%. Тому справа не тільки в мові, але і в загальній якості освіти, яку надають окремі заклади, користуючись обмеженими можливостями для зовнішнього контролю їхньої роботи.
— Крім того, є вплив політичних процесів в окремих країнах ЄС.
— Так, безумовно. Захист співвітчизників є красивим гаслом для виборців, які далеко не завжди аналізують, що стоїть за цими словами. Зокрема, ніхто не згадує, що мови цих країн належать до офіційних мов ЄС, для використання яких у навчальному процесі Закон надає значно більші можливості.
— Але ж право нацменшин навчатись рідною мовою ніхто не відбирає.
— Безумовно, всі мають право навчатися рідною мовою. Та є додаткові запитання: де навчатися та хто має оплачувати навчання. Крім того, обов’язком держави є забезпечення умов (правових, фінансових, організаційних тощо) для того, щоб кожний громадянин України міг вільно спілкуватися державною мовою і не мав обмежень з працевлаштування та інших питань через погане знання державної мови. Стосовно інших мов держава має гарантувати певні права, але бере на себе зобов’язання із забезпечення реалізації цих прав лише у тих межах, які дозволяє її економічний стан.
— Очевидно, непросто вам, члену робочої групи з підготовки закону, було знайти соломонове рішення…
— Стаття 7 була однією з найбільш дискусійних при підготовці Закону про освіту. Головна ідея полягала у тому, що на кожному рівні освіти випускник має продемонструвати певний рівень володіння державною мовою. Після закінчення середньої школи — вільне володіння державною мовою при обговоренні загальних питань, а також питань шкільної програми. Після здобуття професійної, фахової передвищої та вищої освіти — додатково здатність вільно спілкуватися усно і письмово при обговоренні професійних питань.
Остаточний варіант цієї статті є результатом багатьох компромісів між захисниками протилежних підходів стосовно мови освіти. Тому, зрозуміло, що майже у всіх є певне незадоволення її нормами. Разом з тим, на мою думку, дискусії стосовно мовної статті зумовлені більше політичними факторами, ніж реальними проблемами для національних меншин.
Конституція України, на жаль, не містить чітких норм з цього приводу і дає підстави для різних трактувань. Зокрема, допустимим є і трактування, що містить стаття 7 Закону про освіту.
Ч. 1 та ч. 5 ст. 7 гарантують представникам національних меншин і корінних народів право навчатися рідною мовою поряд з державною у закладах дошкільної та початкової освіти, а також вивчати рідну мову у закладах загальної середньої, професійної, фахової передвищої та вищої освіти. Також Закон (ч. 4 ст. 7) передбачає право закладів освіти викладати окремі предмети не державною мовою, а англійською та офіційними мовами країн ЄС. До них, зокрема, належать болгарська, польська, румунська, угорська та інші.
Відповідно до ч. 1 ст. 7, право на здобуття формальної освіти на всіх рівнях від дошкільної до вищої, а також позашкільної та післядипломної освіти державною мовою держава гарантує лише в державних і комунальних закладах освіти. На неформальну освіту ці норми не поширюються, тому навчання у відповідних закладах може здійснюватися й іншими мовами. Також, Конституція України і Закон про освіту прямо передбачають право на вивчення рідної мови через національні культурні товариства.
— Чи може Україна скористатись європейським досвідом у збереженні права нацменшин на навчання рідною мовою?
— Європейський досвід є дуже різним. В деяких країнах законодавство більш ліберальне, в деяких — навпаки. В кожній країні, як і в нас, є своя передісторія і свої супутні проблеми, які впливають на вирішення питань мови освіти.
— Яким чином, на вашу думку, можна виправити ситуацію?
— На сьогодні обговорюють два основні шляхи виправлення ситуації. По-перше, це певне відтермінування набуття чинності для мовних норм, що стосуються національних меншин. По-друге, це уточнення положень, що викликають найбільше зауважень у спеціальних законах. Насамперед, в Законі про загальну середню освіту. Але за умови забезпечення належного рівня володіння державною мовою випускниками.
Людмила Макей
Матеріали публікуються в рамках проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа». Проект реалізується за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора(ів).
Нагадаємо: Кіровоградщина: Зелені ворота до Європи. Тернистий шлях до євростандартів