Кіровоградщина: Великі перемоги Малої Виски

 

Відтоді, як у вересні 2017 року в повному обсязі запрацювала Угода про асоціацію між Україною та ЄС, у державі прискорилась низка євроінтеграційних реформ. Більшість із них міститься в цьому документі, який прем’єр-міністр з європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе назвала «одним із найбільш об’ємних і амбітних в історії України». 

 

Та є одна важлива реформа, яка в Угоді прямо не згадується, але при цьому наближає Україну до Європи. Йдеться про децентралізацію.

 

Процес кардинальних змін системи місцевого самоврядування багато в чому наслідує досвід країн ЄС, які стали своєрідним «євростендом» для українців. Десятки міжнародних програм, стажувань, обмінів досвідом допомагають новоствореним громадам опановувати науку самостійного господарювання.

 

Від початку процесу децентралізації в Україні було утворено 733 ОТГ. Це майже половина від запланованої кількості. Процес об’єднання громад має завершитись до 2020 року.  На Кіровоградщині сьогодні діє 18 ОТГ. Першою серед них стала Маловисківська об’єднана територіальна громада, створена 14 серпня 2015 року. Очолив її Юрій Гульдас.

 

Довідка

Населення Маловисківської ОТГ складає майже 14 тис. осіб.

Площа — 231,84 км².

На території ОТГ протікає річка Вись.

Відстань до найближчої залізничної станції “Виска” — 1,3 км

До складу ОТГ входить одне місто та дев’ять навколишніх сіл.

Інфраструктура: дороги місцевого значення (125,3 км) та кабельні лінії зв’язку (24,7 км).

 

Куточок Європи на мапі Кіровоградщини

 

Місто Мала Виска розташоване в 65 кілометрах від обласного центру. Година їзди — і ви на місці. 

 

— В Європі європейське, а в нас українське! — любить повторювати голова Маловисківської ОТГ Юрій Гульдас. — Чим ми гірші за Європу? Україна — центр Європи! Але якщо хтось думає, що зі створенням громади попливуть пароплави й запрацюють заводи — то це далеко не так. Щоб щось змінити, треба в буквальному сенсі пахати. 

 

 

Хто вперед, тому мед

 

На посаді міського голови Юрій Гульдас пробув восьмий рік, три роки очолює ОТГ. 

 

Реформа змінила, передусім, систему управління на місцях. Сьогодні у громаду не призначають людину з іншої області чи району. Громада сама обирає свого лідера. Він повністю відповідає за свою територію — разом із громадою. Оце і є найголовніший критерій децентралізації.

 

З появою нового статусу суттєво збільшився фінансовий ресурс, і це допомогло зробити те, на що раніше коштів не мали. Сьогодні загальний річний бюджет Маловисківської ОТГ становить 88 млн грн, власних надходжень — 46 млн грн. З державного бюджету надходять кошти на заробітну плату, а також на утримання шкіл, садочків, закладів медицини. Дещо додали самі. Зокрема, районній лікарні цьогоріч додатково виділили ще майже півмільйона, змінили умови перебування дітей у школі, поза школою та в дитсадках. Такі можливості має не кожен обласний центр.

 

А секрет простий: громади, які вступили в децентралізацію першими, отримали «підйомні» від держави. 

 

— Ми вскочили першими у вагон суперкласу, — розмірковує Юрій Гульдас. — Знаєте приказку: «Хто вперед, тому мед»? Це, як мандрівка в спальному вагоні. Є ті, що їдуть у купейному чи плацкартному. Решта буде їхати в спільному вагоні. Але потяг той самий. 

 

Сьогодні влучний вислів маловисківського голови цитують в уряді та в регіонах. Але тоді, три роки тому, мало хто відважувався сісти в незнайомий потяг. 

 

 

Школа економіки

 

Децентралізація навчила господарювати й економити, продовжує голова ОТГ. 

 

— Ми навчилися берегти тепло. Відійшли від використання газу та вугілля, перейшли на електрику. Тепер за опалення ми платимо 9 тис. грн на місяць. Сума нібито й велика. Але зарплата трьох кочегарів, які обслуговували котельню, становила 15 тис. А ще є вартість вугілля, дров та людський фактор, бо не все зі складу потрапляє до кочегарки. А так натиснули кнопку й забули про проблеми. Уночі тарифи набагато нижчі. Прийшли на роботу — у міській раді вже тепло. Сьогодні всі невеличкі приміщення (школи, дитсадки) переходять на електричне опалення. Війна на сході та захмарна вартість вугілля не дають підстав для оптимізму. Відтак я переконаний: електроенергія на нашій території є альтернативою природному газу.  

 

Перші кроки до енергозбереження торкнулися наймолодших громадян. Утеплили дитсадочок «Ромашка», а також стіни й дах дитячо-юнацького центру «Вись». Поміняли всі дерев’яні вікна на металопластикові. В нинішньому році зовнішнє утеплення вартістю півтора мільйона гривень отримає дитсадок «Чебурашка».

 

 

Дорогі дороги

 

Втім, коштів вистачає не на все. У тому числі на підтримку автомобільних доріг. Не секрет, що доїхати до Малої Виски, а особливо до навколишніх сіл — справжнє випробування.

 

— Щоб зробить кілометр більш-менш пристойної дороги, потрібно два — три мільйони гривень, — пояснює Юрій Леонідович. — Із державного бюджету нам дали  2 млн. на будівництво однієї дороги, дякувати керівництву області. Але ж це ситуацію не рятує, бо доріг у нас ого-го скільки. Бюджети ж не збільшились настільки, щоб ми могли собі дозволити будувати дороги. От до мене сьогодні приїхав володимирівський сільський голова, в нього закладено 1 млн.  200 тис. грн. на дороги, а в нас три–чотири мільйони. Ще й отримуємо підтримку держави. Адже новоствореним громадам надається фінансовий ресурс зі спеціального фонду регіонального розвитку на створення інфраструктури. За ці кошти ми ремонтуємо школи, заклади позашкільної освіти. 

 

А бездоріжжя — це своєрідна «родзинка» районного туризму, напівжартома каже Юрій Гульдас. 

 

— Таких доріг, мабуть, в усьому світі немає. Туристам з-за кордону можна показувати ці «раритети» за гроші. Але я не можу капітально робити дороги ще й доти, доки не заміню водогін, збудований ще в 1959 році. Це треба робити раз, та гаразд. А вже потім почнеться капітальне будівництво доріг та тротуарів.

 

Хто приїздить до Малої Виски, дивується: пішохідні доріжки вимощені тротуарною плиткою з українським орнаментом. В центрі — сучасна площа з фотозоною та популярним логотипом «Я люблю Малу Виску». Пішоходи, велосипедисти, матусі з малюками… 

 

А ще тут часто можна зустріти чимало людей в інвалідних візках, які їздять містом, спілкуються між собою. 

 

— Колись я був в Австрії й дивувався, що на вулицях дуже багато людей з інвалідністю, а в нас вони всі сидять удома, — розповідає мій співрозмовник. — Так-от, у Малій Висці вже так само, як у Відні! Ми створили умови, щоб люди з інвалідністю могли вільно їздити на візках по тротуару. Для мене цей напрямок важливіший, ніж дороги, по яких ганяють відчайдухи. Чесно кажучи, мені навіть вигідно, щоб їх не було. Менше аварій траплятиметься.

 

Європа у селі

 

Як тут не згадати вражаючі факти з життя країн Євросоюзу, де мер міста чи навіть сам прем’єр-міністр їздить на роботу велосипедом?!

 

— Скажу правду: я не їжджу на велосипеді на роботу, — зізнається Юрій Гульдас. — Бо зараз я у Малій Висці, а за півгодини їду в Первомайське за вісімнадцять кілометрів, колись було Богом забуте село. Його мешканці розчарувались у владі ще з брежнєвських часів. Єдину школу ще при Союзі закрили. А ми ту будівлю зберегли, відремонтували і відкрили Центр громадської активності. Встановили сучасні ліхтарі на сонячних батареях, відремонтували ФАП, клуб. До речі, на внутрішній сучасний туалет селяни приходять подивитись, як у музей. Оце і є сьогодні наша, українська Європа.          

 

Навчання, стажування

 

Звісно, не обійшлося без вивчення європейського досвіду.

 

— Коли я бував із навчальними візитами у поляків, вони гордо показували свої дитячі садочки, — згадує Юрій Леонідович. — А тепер поляки приїхали до мене й дивуються: твої садочки кращі!   

    

Так, ми навчились у європейців самоврядуванню і вже навіть в чомусь їх перевершили. Плідно працюємо з усіма проектами, які фінансуються європейськими фондами: DOBRE, DESPRO, «U-LEAD з Європою» та іншими. Сьогодні мій перший заступник перебуває з навчальним візитом у Польщі. Не так давно звідти повернулася секретар ради, яка вивчала досвід самоврядування. Та й я сам багато разів бував у Польщі. Ми навчаємось, дивимось, куди йдемо, що воно таке — Європа?

 

 

Та Європа, перш за все, — це розвиток інфраструктури, надання якісних послуг громаді, гарні дороги. Це співпраця влади і громади. В Польщі це дуже добре розвинуто. До речі, звідти до нас прийшов і громадський бюджет.

 

Наші люди пишуть проекти, виграють і розвивають наше місто. Це підтверджує те, що влада і громада працюють в одній упряжці. У нас немає такого, як у байці про Лебедя, Рака та Щуку. 

 

 

 

Від проектів до реалізації

 

Торік  учні міської гімназії за принципом «Влада. Бізнес. Громада» реалізували проект Dog Space і зробили майданчик для вигулу й тренування собак.  У Кропивницькому такого майданчика немає, а в Малій Висці є!

 

 

Ще один проект, реалізований спільнокоштом разом з міською радою, — сучасний дитячий майданчик на місці колишнього смітника. Наступний проект реалізували в Олександрівці. Там раніше, коли дітей привозили до школи, висаджували їх прямо на дорозі, бо не було спеціального заїзду для шкільного автобуса. Школа разом із громадськістю збудувала стоянку. Тепер автобус висаджує школяриків на майданчику. 

 

 

У нинішньому році наші громадяни виграли чотири проекти. «Місто на деревах» — реалізує молодь, яка пройшла освітній курс за програмою DOBRE. Містечко складатимуть з дерев’яних будиночків на опорах, розташованих між деревами. Це своєрідна платформа для неформального спілкування, на якій можна проводити мистецькі та освітні акції. 

Ще один проект — «Дитячий майданчик на березі річки». Школа мистецтв разом із громадськістю побудує будинок «Козацька слава України», який стане зібранням матеріалів про козацьку минувшину нашого краю. 

 

Такі проекти заохочують самих людей бути повноправними господарями держави. З нашого маленького міста починається велика держава. І це не просто слова, а повсякденна практика.

 

 

Людмила Макей

Інфографіка - Катерина Катаровська