Полудень віку відомого волонтера й поета-пісенника
21 серпня наш земляк Володимир Бурко відзначив ювілей у житті, багатому на зустрічі з цікавими людьми та однодумцями. Ще зранку на його сторінці у Фейсбук зарясніли пости користувачів зі щирими побажаннями добра і щастя, миру, благополуччя і творчого неспокою. Своєю чергою, Володимир написав пісню, присвятивши її добрим людям, а також тим, кому сьогодні п’ятдесят…
Автор цих рядків теж привітав ювіляра телефоном. У розмові згадали його сина — Євгена, який вже ніколи не обніме батька, не пригорнеться щокою до матері, не порадіє своїм шкільним друзям та бойовим побратимам.
Сержант Євген Бурко — заступник командира розвідувальної групи 3-го окремого полку спецпризначення першим з кіровоградців загинув 12 червня 2014 року під час проведення АТО поблизу с. Степанівки Донецької області України. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, він нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно). На фасаді школи, у якій навчався, у вересні 2014 року встановлено меморіальну дошку, а на другому поверсі школи відкрито куточок Пам’яті Євгена Бурка. Вулицею, названою рішенням Вільненської сільської ради Кіровоградського району його іменем, поспішають учні.
Я мав щастя бути знайомим із Женею Бурком, учнем одинадцятого класу в 2008 році під час службового відрядження (тоді працював заступником начальника відділу освіти Кіровоградської райдержадміністрації. — Авт.)
Хлопець розповідав мені про свою участь у районних змаганнях з баскетболу, волейболу та легкої атлетики, про те, як допомагає йому вчитель фізичної культури Ігор Станіславович Корчевський у його становленні як спортсмена, виробленні уміння перемагати та йти вперед, не озираючись. Тоді ж від учителів дізнався про щиру любов Жені до своїх батьків, дружбу з однокласниками та односельцями, непереборне бажання рибалити, прагнення жити на повну силу, допомагати іншим, не чекаючи на те прохань, мрію про професію військового.
Він ще встиг дізнатися за 20 хвилин до своєї героїчної смерті від ворожої кулі від коханої дружини Аліни про майбутнє народження другої дочки — Маринки-мандаринки, яка сьогодні, у свої чотири роки, вітає рідненького дідуся Володю із днем народження.
…Вже тоді, у 2014 році, Володимир разом із дружиною Людмилою вирішив займатися волонтерською діяльністю і постачати зібрані небайдужими людьми продукти харчування та найбільш необхідні речі для воїнів АТО на сході України. Побував у Мар’ївці, Авдіївці, Попасній, Золотому, Волновасі, Володарському, Костянтинівці...
— Не злічити кількість моїх виступів перед учнями та студентами, земляками з розповідями про сина та його побратимів-спецпризначенців, які постійно беруть участь у бойових операціях, захищаючи суверенітет і незалежність України, — каже Володимир. — Пригадую виступи в обласному госпіталі ветеранів війни, маловисківській ЗОШ №4, кіровоградській школі №14, обласному центрі науково-технічної творчості учнівської молоді, в інших закладах освіти, де виконував під гітару свої патріотичні пісні про сина та його бойових друзів, про рідну українську землю. Від них повертався з подарунками для передачі захисникам землі національних оберегів, продуктів харчування, а також цитрусових, цигарок, свіжої випічки, кави, чаю, а ще — малюнків та смаколиків для поранених бійців АТО.
— Володимире, ви брали активну участь у концертних програмах та фестивалі “Пісні, народжені в АТО” як автор поезій і пісень, присвячених синові та його бойовим побратимам, більшість з яких уже стали добре відомими в зоні проведення операції об’єднаних сил.
— Це правда. Їхав на виступи не з примусу, а за станом душі, бо у кожному українському воїнові, які боронять нашу землю від російського агресора, бачу свого сина. На жаль, робота з організації проведення цього фестивалю останнім часом йде на спад. Останній раз виступав зі своїми піснями і розповідями про незабутнього синочка Женю на стадіоні міста Мала Виска під час проведення у липні цього року патріотичного заходу «Дорога до миру». І вчора, і сьогодні я був на могилі сина у селі Вільному Кіровоградського району, де він похований. І здалося, що він мене вітав із ювілейною датою в житті. А вже за столом я знову згадаю про нього разом із дружиною Людою. Якби ви тільки знали, як нам не вистачає найріднішої людини…
— Я приєднуюся до багатьох отриманих Вами, Володимире Миколайовичу, побажань з днем народження. Від себе додам: живіть за сина Євгена, який з небес дивиться на вас, батьків, дітей, дружину, радіючи вашим успіхам і перемогам. А ще разом з вами мрію про закінчення війни на території держави.
— Дякую.
Анатолій Саржевський
Фото автора та з архіву
Володимира Бурка
