Фортеця з’явилась у місті чи місто — завдяки фортеці?

      

Історики й досі сперечаються, як насправді виник Єлисаветград — прообраз Кропивницького.

 

Минуло два роки, відколи Кропивницький отримав нову назву, а суперечки навколо неї не вщухають і досі. Головними опонентами прихильників «мистецького» імені є обстоювачі історичної назви Єлисаветград. Одним з їхніх аргументів є зосередженість міста навколо фортеці Святої Єлисавети. Однак більшість авторитетних істориків у своїх наукових розвідках стверджують, що «не фортецею єдиною...». До того ж назва фортеці несе не лише релігійний зміст, а насамперед політичний. 

У теоріях походження міста кореспондентці газети «Первая городская газета» допоміг розібратися краєзнавець, кандидат історичних наук Юрій Митрофаненко. За його словами, на сьогодні існує кілька думок про походження Кропивницького.

 

Козацькі зимівники —  колиска міста

Одна з теорій засвідчує, що ще до появи міста на території поблизу нього існували козацькі зимівники запорожців Лівобережної України.

 

— Це була головна передумова утворення міста, — розповідає Юрій Митрофаненко. — Зокрема Олександр Пашутін писав, що «крепость святой Елисаветы возникла в безлюдной степи близ запорожских зимовников». Історик Анатолій Бойко зазначав, що, як правило, фортеці будувалися поблизу місць, уже обжитих людьми. Це давало їм перспективи для розвитку. Фортеці без прив’язки до основних територій існували, але їхня доля була сумною: коли гарнізон полишав фортецю, вона залишалася пусткою. Коли ж фортеці ставили на обжиті території, то вони підживлювалися людьми з навколишніх сіл. На самій території міста зимівників не було, але це не означає, що воно виникло на пустому місці.

 

 

Спершу — місто, потім — фортеця

Інша теорія, яку висуває краєзнавець Максим Сінченко, полягає у тому, що до завершення будівництва фортеці вже існувало місто, яке називали Єлисавет.

— Безумовно, важливим етапом в розвитку міста був указ про заснування фортеці Святої Єлисавети. Мета будівництва була неоднозначною для України: фортеця мала стати військовим, цивільним, адміністративним, судовим центром Російської імперії на території України. Фактично це означало кінець козацькому самоврядуванню та землеволодінню, і головне — з’явився опорний пункт Росії на землях Запорозької Січі. З іншого боку, на території міста працювали будівельники, перебували військові, отже вкладалися фінанси у розвиток цієї території. Будівництво фортеці мало початися у 1752 році, але не почалося. Проте люди, зокрема козаки із Цибулевого, вже почали заселяти території навколо майбутньої фортеці. Ідея Максима Сінченка полягає у тому, що фортеці ще не було, а міщанська слобода біля неї вже існувала, — підсумовує історик.

 

На думку Юрія Митрофаненка, місто пройшло три етапи становлення: козацькі зимівники біля нього; указ про створення фортеці — каталізатор процесів заселення територій поблизу; будівництво фортеці, яке розпочалося у 1754 році.

 

— Попри те, що будівництво фортеці мало негативне значення в історії України, вона була поступом для великого міста, — додає пан Юрій. — Будували її козаки, і це були каторжні роботи, що призвели до великої кількості смертей. З п’яти тисяч 72 козаків загинули, 233 захворіли, 855 втекли. Про це до Сінченка писали Юрій Матівос, Микола Топчієнко. Цікаво, що фортеця будувалася на правому березі, а місто з власними органами місцевого самоврядування, магістратом, бургомістрами, які походили із села Цибулевого, розвивалося на лівому. Це доводить, що місто існувало окремо, а фортеця окремо. Поселення біля фортеці називалося міщанською слободою і офіційно містом не вважалося. Про це писала Наталія Полонська-Василенко. Німецький дослідник Йоганн Ґюльденштедт, який прибув сюди у 1784 році, зазначив, що місто активно розвивається, є магістрат, ринок, церква, міст через Інгул, а фортеця перебуває у занедбаному стані.

 

Отож твердження, що місто з’явилося навколо і завдяки фортеці, — міф. Коли у 1784 році фортеця була ліквідована як військовий об’єкт, місто від цього ніяк не постраждало. Аж тоді вона стала його частиною.

 

Лисавет чи Єлисаветград?

Ще одним об’єктом суперечок є сама назва Єлисаветград. За свідченням Юрія Митрофаненка, у XVIII столітті в Російській імперії з’явилася традиція називати міста іменами святих, пов’язаних з іменами царів: Петро Перший — Санкт-Петербург, Єлизавета Петрівна — Єлисаветград, Катерина — Катеринослав, Катеринодар тощо.

 

— Фортеця Святої Єлисавети, побудована за наказом Єлизавети Петрівни, чітко показує, що місто було назване на честь Святої Єлисавети, покровительки імператриці Єлизавети. Козаки користувалися скороченим варіантом, називаючи місто Єлисавет. Також використовувалися похідні назви Єлисаветбург, Єлисаветполь, в народі — класичні українські скорочення Лисавет, або Лизавет. Це засвідчують народні пісні: “Ой з-під города Лизавета / Сиві орли вилітали...” Але офіційно з 80-х років XVIII століття місто називалося Єлисаветградом, — зазначає краєзнавець.

 

Кропивницький — позитивний бренд нашого краю

 

14 липня 2016 року місто отримало назву Кропивницький. Уперше його ім’я стосувалося не російських політичних діячів, а українця, видатного письменника і театрала.

 

— Як на мене, серед пропонованих варіантів назва Кропивницький — найбільш адекватна і, головне, пов’язана з позитивним брендом в історії нашого краю. Марко Лукич — достойна людина, митець, на руках якого немає крові. Хоча топонімічна назва Інгул пасувала б місту не менше, — вважає Юрій Митрофаненко.

 

Наталка Нічишина