«Жіночий футбол набагато цікавіший та емоційніший»
Капітан університетської жіночої команди з футболу, майбутній тренер та просто чудова дівчина Анастасія Олійник розповіла про перспективи жіночого футболу у Кропивницькому та про його сприйняття оточенням.
«На вулиці, де я росла, було більше хлопців»
— Любов до футболу у мене прокинулася під час перегляду Чемпіонату Європи у 2008 році. А подобався він мені ще з дитинства. Так вийшло, що на вулиці, де я росла, було більше хлопців. Ми разом грали, спілкувалися… Мабуть, звідти це й прийшло. У школі також грала у футбол. У нас навіть були міні-турніри між деякими навчальними закладами. А більш ґрунтовно почала займатися футболом вже в університеті, — згадує Анастасія.
Жіночий футбол у Кропивницькому не дуже популярний. Як зазначає сама футболістка, це через менталітет кропивничан. В Америці та Європі стадіони майже забиті вболівальниками під час ігор.
— На наші матчі в основному приходять родичі, знайомі та друзі дівчат. Ігри чоловічих команд відвідують набагато більше. Це сумно і прикро, схоже на дискримінацію, ніби жіночий футбол не може бути професійним. Дівчата грають набагато емоційніше та цікавіше. Буває до такого дограються, що іноді до сліз смішно і страшно, що вони можуть зробити, — посміхається футболістка.
Кожного року у Кропивницькому проводяться турніри та матчі між командами деяких університетів, коледжів та професійних училищ. Оголошення про ці матчі поширює Асоціація жіночого футболу в області та й гравчині намагаються розповсюджувати афіші по соціальних мережах.
«В основному жіночі команди формуються із першокурсниць»
— Викладачі фізичної культури проводять агітацію серед першокурсниць та набирають охочих до секції. Так і формуються жіночі команди з футболу у нашому місті. Я теж такою була, стала грати за команду ЦДПУ ім. В.Винниченка. Проте за останні три роки до нашої команди прийшло менше дівчат, ніж пішло. Мабуть, це через те, що жіночим командам у принципі не вистачає фінансування, — зазначає Анастасія.
Ще одна річ, з якою постійно стикаються дівчата, — це скептичне ставлення оточуючих.
— Та найбільша проблема — нерозуміння батьків. Зазвичай вони стереотипно ставляться до жіночого футболу і не пускають дівчат на ігри. Батьки не підтримують дітей, несерйозно сприймають їхнє захоплення, а згодом і діти так само ставляться до цього і зневірюються. Мої батьки до мого захоплення ставилися нормально. Я їм вдячна, що не відмовляли мене та дозволили займатися футболом, — каже Анастасія і продовжує:
— Ще часто чую від чоловічих команд: «Це ж дівчата, що вони можуть? З ними треба обережніше грати»… і все в такому дусі. Коли я прийшла на перше тренування в університеті, а ми тренувалися тоді з чоловічою командою, був жах. Нам побили ноги, добре гепали м’ячем. Проте зараз, коли ми виходимо проти хлопців, особливо проти новачків, то граємо грубо, адже вони по-іншому не розуміють. Не сприймають нас всерйоз як гравців. А от на полі вже бачать, що ми вміємо.
Раніше Анастасія також займалася судійством, шість років судила чемпіонати дитячо-юнацької ліги з футболу по Україні. Разом із подругою з 15 років вивчала теорію, а перший матч у ролі судді провела у 16 років.
«Я так зі своїм чоловіком познайомилася. Я його судила»
— У судійство мене привів мій тренер Віталій Григорович Дяденко. Спочатку до нас команди, звісно ж, ставилися несерйозно. Але згодом почали поважати. Я так зі своїм чоловіком познайомилася, на чемпіонаті міста. Він грав, а я його судила. Спілкуватися з ним почали через два роки після того матчу, потім зустрічалися, одружилися, а зараз виховуємо синочка разом. Футбол — це для мене життя. Тут я знайшла багато хороших друзів, чоловіка… себе.
Нещодавно Анастасія стала мамою. І вже через місяць після народження сина знову вийшла на поле.
— Я навіть вагітною ходила майже на всі тренування та ігри дівчат, спостерігала за грою. Хотіла б, щоб мій син теж був футболістом, але це вже як він сам вирішить. Хоча на свій день народження він першим обрав м’яч. І на торті теж взяв першим м’яч, — з гордістю розповідає Анастасія.
Цього року вона стала головою та засновницею асоціації жіночого футболу Кропивницького. У планах — розпочати власну тренерську діяльність.
— Я цього чекала два роки. Зараз розпочинаються тренерські курси при федерації футболу. Я йду на них. У подальшому хочу трішки набратися досвіду, попрактикуватися, а з весни вже набирати групу дівчаток п’яти-шести років та займатися з ними, — ділиться планами моя співрозмовниця.
Анастасія Олійник упевнена, що перспективи для розвитку жіночого футболу у Кропивницькому є, головне, щоб їх підтримували і в першу чергу фінансово.
— Тренери роблять усе можливе, щоб команди існували. Але поки що у нас плачевний стан жіночого футболу в місті. Про це хочеться аж кричати. Є дівчата, які хочуть цим займатися, які справді хочуть грати, проте певні обставини не дозволяють, — запевняє футболістка.
Аліна Кулик
Нагадаємо: Спорт, у якому немає обмежень ні за віком, ні за статтю
