Кіровоградщина: Історія сестри спонукала допомагати наркозалежним

  • 22 лист. 2018 20:26
  • 1523
    • Новина Кіровоградщина: Історія сестри спонукала допомагати наркозалежним Ранкове місто. Кропивницький
     
    Вона з дитинства бачила, як старша сестра варила «ширку», кололася у вени, як через це страждала вся сім’я. На її очах сестра залишилася за «бортом», має тяжкі захворювання та бореться за життя. Аня Коваленко не потрапила під вплив тодішніх авторитетів, а почала допомагати наркозалежним, щоб не повторили долі її сестри.
     
    «У 13 років ця дитина вже кололася у вену»
     
    Олександрійці Ані 28 років. З дитинства мріяла про роботу на виробничому підприємстві. Втім…
     
    — Я закінчила індустріальний технікум. Мені подобалася атмосфера, архітектура виробничих приміщень. Але все склалося не так, — каже дівчина.
    Поруч завжди були люди, які стали наркозалежними і потребували допомоги. З часом зрозуміла, що це знак, її покликання — допомагати їм. Чому так сталося, не замислюється, адже її історія веде в дитинство, коли вперше зіткнулася із цією проблемою…
     
    — У моєї старшої сестри стаж вживання наркотиків понад 24 роки. Ще змалечку вона приймала «зілля» в ін’єкціях, 13-річна дитина вже кололася у вену! Казала, були тяжкі часи, велика країна розпадалася, тотальне безробіття, бідність. 
     
    Вийти із своїх підліткових проблем вона вирішила саме таким чином. Старші товариші їй запропонували наркотик, їй сподобалося, — розповідає Аня.
     
    «У вісім років я усвідомила, що в моєї сестри проблеми з наркотиками»
    Багато раз пробували відмовити сестру від вживання наркотиків, однак марно…
     
    — Не можна це просто так перебороти, помахавши пальцями. Ця проблема значно глибше, ніж здається. Люди вважають, що наркозалежні шукають легкого кайфу, але мало хто розглядає те, що людина так тікає від своїх проблем. І якщо виключити цю проблему, стресову ситуацію, вона стане на шлях визволення від наркотичної залежності, — каже Аня Коваленко.
     
    На власні очі вона бачила, як людина згасає від наркотиків. Та у дівчини жодного разу не виникало бажання спокуситися на те, що на той час, у 90-х, було так модно.
     
    — Я бачила деградацію людини. Змалечку бачила ці компанії, квартири, як це робиться, як вариться… Мати весь час працювала, мене постійно залишали із сестрою. Я ніколи не вживала наркотиків. У мене була дитяча образа чи що… Із самого дитинства була огида до наркотиків. Я бачила, що через це у сім’ї виникають сварки, мати постійно плаче, вони із сестрою сваряться і б’ються. Я розуміла, в чому причина. Зрозуміла це дуже рано… У вісім років я усвідомила, що в моєї сестри проблеми з наркотиками, і це погано позначається на оточуючих. Я бачила «народні» методи й лікування в лікарнях, бабок-шарлатанок, які відшіптують. Це не давало жодних результатів, — ділиться Аня.
     
    Коли її сестрі виповнилося 18 років, вона вирішила, що вже доросла. Розірвала зв’язок з матір’ю і рідними. Вона ні з ким з рідних не спілкувалася, поїхала в інше місто. Про цей період її життя Аня знає мало. Зараз у неї купа тяжких діагнозів, різко погіршилося здоров’я. Це переконало сестру перейти на замісну підтримувальну терапію. Вона проживає в Олександрії і разом з Анею розповідає молоді, що не треба спокушатися на вуличні наркотики.
     
    «У наркотиках вони шукали притулок»
     
    — Я на прикладі власної сестри могла простежити ланцюжок подій, як все починалося, як все було круто, «почетаемо в определенных кругах» і як на схилі років залишилася хвора, викинута на узбіччя людина. Я завжди розуміла, що погоня за ейфорією рано чи пізно приводить до цього. Проте ніколи не відчувала огиди до наркозалежних, мені завжди було їх шкода. Я не вважала, що наркозалежного потрібно пролікувати певними ліками і він перестане вживати. Була переконана, що проблему потрібно шукати усередині самої людини. Наркозалежні не можуть вирватися з цієї наркотичної пастки. Це фізичне звикання, психологічна залежність. Більшість людей, з якими я спілкувалася, у наркотиках шукали притулок, порятунок від чогось. Ніхто не починав колотися через те, що в них є зайві кошти, — продовжує співрозмовниця.
     
    Багатьом людям вона допомагала  — словом, порадою, підтримкою.
     
    — Мені зустрічалися люди, які повторювали долю рідної для мене людини. Я бачила аналогічні проблеми, заплакані очі матерів, які не розуміли, що відбувається і чому… Взагалі, первинне знайомство із волонтерською діяльністю почалося з того, що в нас, у місті Олександрії, були такі невеличкі групки молодих споживачів ін’єкційних наркотиків. У 19-20 років вони знаходилися в тому періоді, коли ще добре і весело. Ніхто не думав про наслідки. Думали, рік-півтора — і він кине, розпочне інше життя. Пізніше я дізналася, що в місті є пункт видачі шприців, і пішла туди.  Активні споживачі ін’єкційних наркотиків приносили використані шприці, їм видавали нові, які знову повертали. Це було зроблено для того, аби зменшити шкоду, щоб не розповсюджувалася ВІЛ-інфекція. Також там видавалися презервативи і лубриканти, — каже Аня.
     
    Від волонтерства — до роботи в соціальній сфері
     
    На початку 2018 року дівчина розпочала працювати соціальним працівником Кіровоградського обласного відділення Всеукраїнської благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД». Відтепер серед напрямків її роботи є супровід ВІЛ-позитивних осіб, споживачів ін’єкційних наркотиків, хворих на туберкульоз. 
     
    — Я стежу, щоб люди якісно отримували медичну допомогу, щоб не порушувалися їхні права. Була в мене серед клієнтів одна дівчина, яка лікувалася від мультирезистентного туберкульозу та активно  споживала ін’єкційні наркотики. Місцевий нарколог, до якого ми звернулися, сказав, що її не можуть прийняти на програму замісної підтримувальної терапії. Довелося звертатися у медичний заклад до фахівців, щоб дівчина стала на програму. Нині вона моя клієнтка по кількох напрямках, — розповідає Аня Коваленко.
     
    — Деякі наші клієнти, що перебувають у програмі ЗПТ, стають батьками. Троє жінок цього року народили діток. У них покращилося життя, є позитивні зміни. Люди адаптуються в суспільство, адже вони не змушені відтепер віддавати колосальні суми грошей за нелегальні наркотики. Великим плюсом є те, що вони отримують своєчасну якісну медичну допомогу, — додає співрозмовниця.
     
    Загалом у програмі замісної підтримувальної терапії в Олександрійському наркологічному диспансері перебувають 80 осіб, з яких 64 особи — це клієнти Ані.
     
    Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно! Живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.
     
    Вікторія Семененко