Анатолій Кривохижа: Якщо нації вважаються вічними, то вічним має бути і національне мистецтво...

 

Кропивницький: Відомому митцю виповнилось дев’яносто три, ділиться спогадами з молодими колегами.

 

Анатолій Кривохижа: Відверта розмова

 

Доживши до 93 років, маю сповідатися молодим колегам, аби ті зрозуміли причини моїх переконань, не чекаючи своєї старості. Десять років відслужив в армії, ще встиг повоювати на фронтах Другої Світової, тому маю нагороди. Після закінчення вишу створив ансамбль «Ятрань», з яким багато років бував на урядових заходах у Києві та Москві. Гастролював по Європі, США та Канаді. Отримав всі почесні звання та найвищі нагороди: ордени «Трудового червоного прапору» та орден Леніна. 

 

Сьогодні я - «вільна людина». Колективу «Ятрань» давно немає і на мене попиту ніякого. Я не спілкувався з військовими ветеранськими організаціями, бо політруки, які їх очолюють, набридли ще в армії. Старші колеги повмирали, молодших теж мало залишилось. Всі ми, хто тягнув на еталон, і ті, кого вважали кращими, були помітними для свого часу і сприймались глядачем і керівництвом. 

 

Так було і так буде завжди, бо життя на стоїть на місці. Весь світ перебуває в постійному русі. Головним недоліком у нашій творчій роботі сьогодні у більшості випадків є відсутність причинності сценічної дії, коли немає відповіді на питання де, коли, чому? Зміна костюмів та музичного супроводу на черговий номер не відтворять національного та регіонального  колориту конкретного образу. 

Відсутність образності в ансамблях, на жаль, робить всіх виконавців однаковими, а це вже метода казарми, яка дивує лише чіткою одноманітністю та темпом. За таких умов глибокі емоції неможливі. 

 

Якщо сценічна дія в театрі хвилює глядача правдою людських взаємин, то це має бути і в сценічному мистецтві танцю. Не дивуйте глядача дорогими костюмами, темпом та накрученими складнощами в рухах, бо все це не тягне на правду. Про це ще 300 років тому писав Ж.Ж. Новер. 

 

Рецензент Клайв Барнс (США) в обрядовій календарності та регіональній достовірності програми ансамблю «Ятрань» помітив і високо оцінив правду простоти та природності. Ще Василь Верховинець переконував колег, що техніцизм у танці має використовуватися як мелізми в музиці. В основі творчого процесу хореографа має бути смак та почуття міри. 

 

Шановні колеги! Все, що я говорив і писав, – це мої переконання як результат прожитого у професійній творчій роботі. Мистецтво народного танцю після смерті І.Мойсеєва та П.Вірського зупинилося у розвитку. Великі практики, які народили нову форму танцю – ансамбль, в кінці життя шукали своє творче продовження в формі театру танцю. На жаль, у нас поки ще немає нових продовжувачів творчих задумів великих практиків. Тому тим, хто переріс можливості ансамблю танцю, раджу звернути увагу на вічне мистецтво театру, де і народився народно-сценічний танець.

 

Театр – це синтез слова, музики, пластики та художнього оформлення. Слово несе думку як причинність дії з відповідними емоціями. Музика – це настрій і атмосфера для сценічної дії, пластика – це слово в русі, художнє оформлення – це відповідь на питання: де і коли. 

 

Перші вдалі рішення в театралізації танцювальних композицій я побачив у колишній Чехословаччині (Фестиваль у Стражниці) за темою «Пори року». Колектив тодішньої Югославії показав свої регіони з їхньою традиційною природністю – від народного костюма до конкретних народних звичаїв. Народний артист Росії професор Володимир Назаров створив альтернативу ансамблям пісні і танцю – перший театр народного мистецтва в Москві. Зараз він працює у Києві і дасть Бог зробить теж саме у нас. 

Сьогодні імпресаріо не беруть фольклорні колективи, бо за формою вони всі однакові, а на повторах баченого не заробиш. Вже є приклади пошуків театральної форми національного мистецтва. Це вистави Михайла Ванівського у Львові. Якщо нації вважаються вічними, то вічним має бути і національне мистецтво.  

 

Колектив «Зоряни» при нашій обласній філармонії починав з програми зримої пісні, а зі зникненням ансамблю «Ятрань» скористався його програмою вже як театр народної музики пісні і танцю. За проектом Віце-президента української федерації Америки Тараса Левицького та за участю американського балетмейстера Марка Моріса були підготовлені варіанти програм для майбутніх гастролей. Ідея нової форми захопила всіх і я був готовий зробити перший на Україні справжній театр народної музики пісні і танцю. Директор філармонії розірвав контракт співпраці з американською стороною і від нової форми як театру залишилась лише його назва. 

 

…Закінчуючи поради молодим колегам, хочу нагадати життєву істину: все, що сприймалось геніальним, у свій час відповідало рівню нашого сприйняття того часу. Життя не стоїть на місці все живе в русі розвитку відфільтровуючи краще як еталон для продовження набутого.   

На жаль, досягнення попередників часто вмирають разом з авторами і меценатами їхньої творчості. Леонардо да Вінчі писав: «Поганий той учень, який не перевершив вчителя», але не так часто народжуються учні, які перевершують своїх вчителів. 

 

Анатолій Кривохижа