Кіровоградський теніс: Неорана нива для пахарів та спонсорів
Дій активно, живи позитивно!
Спорт означає життя. Це рушійна сила, яка змушує рухатися вперед. Ми чимало знаємо про нього, особливо на місцевому рівні. Багато чули про кропивницьку «Зірку», не завжди хороше, але ж… Непереможний ФК «Олександрія», сильний «Золотой Вєк». А що чули про настільний теніс?
Наш герой розкаже про нього все, бо він майстер — майстер спорту з настільного тенісу. Сильний, вольовий, категоричний. Знайомтеся — В’ячеслав Дяченко.
Звання майстра спорту отримав зі скандалом
В’ячеслав займається тенісом з шести років. Зізнається, на той період мало тямив, що відбувається навколо. Привели, потренувався і добре. Розуміння приходить значно пізніше.
— Діти не усвідомлюють, як правило, у шість років, що це за гра. Я теж не розумів. Дяка батькам, що познайомили з таким видом спорту. Найтяжче було перебороти себе в 16 років і не закинути справу. Я не впорався з лінню. Вступивши до педагогічного університету, припинив тренування і повернувся в цей спорт через сім років, — говорить В’ячеслав.
Зараз Славі 32 роки, і він непереможний чемпіон своєї гри в Кропивницькому.
— Я був чемпіоном міста завжди. А от за звання майстра спорту довелося поборотися. Згадую, як разом з командою поїхали на змагання. Посіли тоді сьоме місце. А от я пересягнув рубіж у 60 балів. Для отримання звання майстра потрібно в турнірній таблиці сягнути межі з такою сумою балів. Враховуються кількість ігор та перемог. Тоді я дібрав балів, що невистачало, мене офіційно нагородили. Повернувшись до Кропивницького, звернувся в управління за документами. Вони їх детально вивчили і запитали: «А яке місце посіла команда, сьоме? Про якого майстра ви можете говорити?». Довести, що команда — це одна річ, а мої заслуги — це річ індивідуальна, було неможливо. Нічого не вирішилося, допоки не звернувся в міністерство, — ділиться спортсмен.
Від 5,5 до 65
Зайшовши в приміщення 19-ї школи, остаточно розумієш, що В’ячеслав Сергійович — майстер своєї справи. За півгодини, мабуть, разів із 30 почула захоплені привітання дітей і обіцянки прийти на тренування без запізнень.
Настільний теніс — напрочуд рухлива гра, що потребує сильної концентрації. За сорокахвилинний матч гравець намотує до чотирьох кілометрів.
— Найтяжче на грі зосередитися. Не звертати уваги на публіку, на вигуки, а бачити лише м’яч перед собою. Важливо за лічені секунди зорієнтуватися, зрозуміти, як тобі вчинити в тій чи іншій ситуації, — розповідає тренер.
В’ячеслав проводить заняття у 19й школі. Зізнається, що велика конкуренція з іншими видами спорту. Бо лише в ній представлено 13 різновидів спортивних гуртків. І дітям важко зосередитися на чомусь одному.
Крім того, педагог викладає у спортивній школі №3, яка одна із небагатьох у місті готує тенісистів.
— Моєму наймолодшому ученику 5,5 років. І він подає великі надії у спорті. А найстаршому — 65! Людина вже давно на пенсії, але хоче підтримувати себе в формі, активно займається, не пропускаючи тренувань, — каже В’ячеслав.
Хтось приходить на тренування, бо змушують батьки. Дехто хоче підтримувати себе в гарній формі, схуднути. А хтось просто пограти в теніс з майстром.
— Коли до мене приходить людина на тренування і починає диктувати свої правила, я запитую, з якою метою вона прийшла. Якщо дійсно навчитися грати, то кажу: «Тут правила встановлюю я, якщо хочеш навчитися грати — виконуй те, що говорю, а побалакати — в коридор». Якщо ж людина прийшла просто жбурляти м’яча, то в такому випадку можу вступити в полеміку, — ділиться тренер.
В Україні взагалі, та й у Кропивницькому зокрема, теніс перебуває в сумному стані. Як говорить В’ячеслав, донедавна можна було сміливо говорити, що його в принципі не існує в місті. Аби досягнути успіху у цій грі, потрібно бути або талантом, або пахарем. Якщо таланти й приходять у гру, то їх мало. А от пахарів — ще менше.
Непереможна нація з настільного тенісу завжди була східна. А от Україні тяжко з цим. В країні є декілька спеціальних спортінтернатів, які дають дійсно сильну підготовку: київський та дніпропетровський.
А от на Кіровоградщині В’ячеслав відмітив поки що одну світлу надію на ім’я Марія Курищенко. Дівчині 16 років, і протягом десяти з них вона щоденно тренується по три години. І показує відмінні результати.
Дітей взагалі важко зосередити, ділиться тренер. Наприклад, здавалося б, проста вправа: із зігнутими колінами, напівсидячи потрібно максимально сконцентруватися на м’ячеві і не відволікатися ні на що. Дітям це не під силу, і після п’ятихвилинної витримки починають плакатися, що їм важко. В такі моменти тренер думає про себе: «А як же їх ставити на змагання?».
Великому спорту — щедрі спонсори
А ви знали, що якісна ракетка коштує майже десять тисяч гривень? Для того, щоб змінити гумову накладку на ній, яка протирається місяців через два, — це ще, мінімум, тисяча. До того ж один м’ячик теж не коштує дві гривні.
Недооцінка настільного тенісу й призводить до спаду його розвитку. В’ячеслав розповів, що, коли більшість батьків чують такі суми, забирають своїх дітей і віддають, приміром, на футбол. Бо там дешевше.
Часом здається, що дітям займатися в гуртках більш важливо, ніж їхнім батькам. Куди простіше дати в руки гаджет, та й хай сидить собі бавиться.
— Часто батьки купують ракетки у дешевих магазинах, які бридко брати в руки — бо це шматок дерева й не більше. Грати ним неможливо. Я їх прошу, щоб зверталися за консультацією до мене. Ви ж не відправите свою дитину на фехтування зі столовим ножем? Чому тоді до тенісу така зневага, — дивується тренер.
А ще поділився й тим, що лагодить здібним дітям ракетки, переклеюючи й латаючи накладки із власних старих ракеток. Бо грошей на новий інвентар, як правило, немає.
— Складно навчити дітей грі, тренуючи їх лише в спортзалі. Вони мусять бачити суперництво й рости. Часто звертався до керівництва (тицяє пальцем вгору), аби виділили кошти на поїздку. Вони мене одразу запитують: «А перше місце привезете?». Я знизую плечима, бо розумію, що це нереально. Діти вперше кудись поїдуть. І відповідають: «Тоді грошей нема!» — сумно констатує спортсмен.
Єдиний вихід у такому випадку — це внески батьків. Враховуючи той факт, що часто шкодують коштів на інвентар, надія гасне, ледве зародившись. Залишається чекати щедрих спонсорів!
Втім, дива трапляються й тут. Благодійник на ім’я Дмитро Губарєв активно допомагає юним тенісистам.
Один із закладів, де працює В’ячеслав, — училище №8. На базі якого й організували професійний майданчик для тренувань. Завдяки Дмитру Геннадійовичу там зробили повноцінний ремонт.
— На ремонт пішли шалені гроші. От уявіть, якщо лише на освітлення витратили майже 70 тисяч. Колись син нашого спонсора тренувався в мене, подавав великі надії. Але з часом захоплення тенісом минуло. Він вирішив займатися іншим спортом, а от підтримка — залишилась. Якщо потрібна допомога, я розумію, що окрім, як до Дмитра Геннадійовича, мені звернутися нема до кого, — говорить тренер.
В’ячеслав зізнається, що найкомфортніші умови для тренувань саме в училищі №8. Там і зал просторий, і освітлення достойне. Чого не скажеш про спортивну школу, де маленькі, напівтемні майданчики.
— Здібних дітей я забираю на тренування саме туди. Був якось випадок. Проходили обласні змагання. Приїхала велика кількість учасників, і звичайно, комісія «зверху». Після змагань і нагородження дітей почули від (знову показує пальцем вгору) керівництва доповідь про те, який хороший ремонт вони зробили. Я зніяковів. Бо стало соромно перед спонсором, який вклав сюди не тільки кошти, а й душу. А вони — просто поставили ще одну галочку, — каже Слава.
Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно, живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.
Євгенія Котенко
Нагадаємо, кропивницькі гімнастки успішно виступили на турнірі «Зимова казка».
