Бібліотека Чижевського створила електронну копію книги «Автобіографія» Миколи Костомарова

 

Микола Костомаров «Автобіографія»

 

У 2018 році працівники відділу рідкісних та цінних видань обласної універсальної наукової бібліотеки Чижевського створили електронну копію книги «Автобіографія» видатного українського історика, етнографа, прозаїка, поета-романтика, етнопсихолога Миколи Костомарова, що була надрукована в Санкт-Петербурзі в типографії М.М.Стасюлевича в 1890 році. Книга побачила світ після смерті Миколи Костомарова, тож вийшла в серії «Литературное наследие». 

 

Зі статей, які увійшли до цієї книги, лише одна — «Семейный бытъ въ произведеніяхъ южно-русскаго народнаго песеннаго творчества»  — готувалась автором для публікацій в найближчому майбутньому, інші ж праці, як в прозі, так і у віршах, написаних «подъ впечатленіемъ минуты и, такъ сказать, про себя», залишились чорновиками, і автор забув про них. Книга має екслібріс «Єлисаветградська центральна бібліотека» (так називалася бібліотека у 1920 — 1934 рр.). Кошти від продажу цього видання призначались на користь Петербурзького Комітету Грамотності.

 

Походження «Автобіографії» було таким. 

У 1875 році Костомаров захворів на тиф. Безтямний, тяжко хворий, він втрачає матір. Його здоров’я відновлювалось повільно, тяжка хвороба далася взнаки, і Микола Іванович майже осліп. Розбитий душевно і фізично, він вимушений був скоритись лікарям «подъ угрозою слепоты воспретившихъ ему на продолжительное время ученыя занятія, требующія напряженія зренія и мысли». Але: «Жить безъ дела — говорив він, — это хуже смерти, а ослепнуть — это жить безъ дела». Тож один із друзів порадив йому продиктувати свою біографію, а після хвороби її доповнити. Він  був змушений взятись за цю працю, щоб «убить свое время». 

 

Тож у 1875 році Костомаров став надиктовувати «Автобіографію». Але майже з перших згадок про власне життя він розумів, що багато чого «ускользнуло изъ его богатой памяти». Йому здавалось: «...что позабытое не представляло, вероятно, живого интереса для него самого и, стало быть, еще менее можетъ интересовать другихъ, т.-е. будущихъ читателей «Автобіографії»». При описі життєвих фактів, в яких він сумнівався, ставились знаки питання. При читанні ми можемо спостерігати такі знаки з 1-ї до 35-ї сторінки «Автобіографії». На жаль, вони так і залишились без пояснень, адже після одужання автор навіть не хотів згадувати про «Автобіографію». З відновленням сил Костомаров відчував, що вже може взятися до праці над  шостим випуском «Русской Исторіи въ жизнеописаніяхъ». Надалі він мало цікавився «Автобіографією» та доповнював її. «...Ахъ, опять Автобіографія, оставимъ ее...».

 

«Последняя работа» написана в останні дні життя Костомарова, коли, знемагаючи від фізичних страждань, він все ж таки, щоб «не скучатъ без дела», докладав неймовірних зусиль, аби написати два-три рядки, а іноді — декілька букв, далі перо випадало з рук хворого... Ця розповідь дійсно була останньою в житті Костомарова і не мала назви, тому отримала назву від видавця «Последняя работа».

 

При друкуванні «Автобіографії» виникали великі труднощі. Так, наприклад, вірш «Еврейськи Спиванки» автор у 1843 році віддав до збірника «Снипь», і після його смерті видавець «Снопа» А.А.Корсунов надав його для публікації в «Автобіографію»; інші вірші, написані в різні роки життя в Саратові та «Украинскія сцены изъ 1649 года»,  були віддані А.Н.Пасхаловой (надалі — Мордовцевой). Після її смерті були знайдені і надані для публікації 

Д. Л.Мордовцевим. 

 

Микола Костомаров помилявся, вважаючи, що «Автобіографія» буде нецікавою для прочитання іншими. Насправді, розповідь про його життя — це розповідь про ті часи і про його оточення. Це пізнання таких особистостей, як, наприклад, Василь Білозерський, Микола Гулак, Пантелеймон Куліш й Опанас Маркович, які в грудні 1845 — січні 1846 років створили слов’янофільсько-українське Кирило-Мефодіївське братство, до якого незабаром приєднався і Тарас Шевченко. 

 

«...Чрезъ несколько домовъ, на противоположной стороне, въ той самой гостиннице, куда я прибылъ на праздникъ Рождества, по возвращеніи съ продажи моего именія, квартировалъ Тарасъ Григорьевичъ Шевченко, пріехавшій тогда изъ Петербурга въ Малороссію съ намереніемъ пріютиться здесь и найти себе должность. Узнавши о немъ, я познакомился съ нимъ и съ перваго же раза сблизился. Тогда была самая деятельная пора для его таланта, апогей его духовной силы. Я съ нимъ видался часто, восхищался его произведеніями, изъ которыхъ многія, еще неизданныя, онъ далъ мне въ рукописяхъ. Нередко мы просиживали съ нимъ длинные вечера до глубокой ночи...». 

 

Гадаємо, що читачам буде цікаво дізнатись про ці дружні стосунки між однодумцями, про плинність життя і втрату... «...25 февраля скончался Тарасъ Григорьевичъ Шевченко. Смерть его была скоропостижная. Уже несколько месяцевъ страдалъ онъ водянкою...».

 

Не омине увагу зацікавлених історія боротьби запорізьких козаків під проводом Богдана Хмельницького та роздуми про те, «...отчего это во всехъ исторіяхъ толкуютъ о выдающихся государственныхъ деятеляхъ, иногда о законахъ и учрежденіяхъ, но какъ будто пренебрегаютъ жизнью народной массы?..».

 

Сьогодні книга відкрита для прочитання. Електронний варіант можна переглянути на сайті обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д.І.Чижевського в розділі «Цифрова бібліотека», а оригінал книги — у відділі рідкісних та цінних видань нашої книгозбірні.

 

Наталія Ситник, 

бібліотекар відділу цінних та рідкісних видань ОУНБ ім. Д.І.Чижевського