Подружжя акторів: разом у житті та на сцені

 

Кіровоградський обласний музично-драматичний театр імені Кропивницького подарував нашому місту неймовірне подружжя акторів — Галину Романюк та Олексія Дорошева. Уже 30 років «театральна» сім’я грає на сцені одного із найвідоміших театрів України. 

 

Дівчина з Івано-Франківщини та хлопець із Донеччини познайомилися під час навчання у Київському театральному інституті. Тоді й одружилися.

 

— Ще замолоду я займалася в драматичних гуртках. Почалося все, як не дивно, з «Буревісника» Максима Горького. Колись у школі прочитала його напам’ять. Усім сподобалося, мені аплодували тоді. Із того дня і почала свою творчу діяльність. Потім вступила до університету. Це було непросто, адже на той час конкурс був великий. Нам доводилося боротися за своє місце у виші. І я виборола,  — згадує пані Галина.

 

Батьки підтримали потяг доньки до мистецтва. Тато Галини  мав високий голос та любив співати 

 

— Я, мабуть, продовжила його дорогу. Вирішальний крок до вступу зіграла ситуація, коли у нашому селищі знімали фільм. Спочатку ми попросилися у масову сцену, а потім мене запросили ще й на епізод. І з тих пір я отак загорілася акторською грою, —  додає заслужена артистка України Галина Романюк.

 

Олексій Дорошев народився у родині енергетиків на Донеччині. Його батько доклав зусилля до будівництва кожної електростанції, які існують в Україні.

 

— У дитинстві ми переїхали до Енергограду, що на Запоріжжі. Там ми й осіли. Через рік мене запросили у дитячий театральний колектив, яким керувала Тамара Макаренко. Цікаво те, що вона починала свій акторський шлях також у Кіровоградському обласному музично-драматичному театрі імені Кропивницького. І вже після закінчення школи я не сумнівався, куди йтиму. Була ще в мене така спокуса — вступити у автодорожній інститут на будування мостів та тунелів. Дуже вже любив техніку. Але обрав театр.

Після закінчення інституту у 1988 році подружжя за запрошенням режисера Олега Натяжного приїхало до тоді ще Кіровограда, щоб зіграти у виставі «Маруся Богуславка».

 

— Це була наша перша робота у цьому театрі. Ми думали, чи надовго це, чи ні, але так сталося, що на все життя. Справа в тім, що курс Олексія Івановича якраз у той час приїхав сюди на «Вересневі самоцвіти». І коли режисер їх побачив, то відразу запросив до театру,  — додає пані Галина.

 

Мабуть, у кожного актора є та заповітна роль, якою він марить та прагне зіграти. Наші ж співрозмовника говорять, що хочуть зіграти кожну наступну роль.

 

— Ми хочемо зіграти у хорошій драматургії. Це може бути маленька роль, центральна чи другорядна. Я зіграв більше 100 ролей, і всі вони різнобарвні. Але найцікавіше тоді, коли зображується життя людського духу в екстремальних умовах. Цікаво, як поведе, як відгукнеться саме та людина, саме той персонаж у тій чи іншій ситуації. Віднайти це, зрозуміти, пережити та передати глядачу — ось це і є найцікавішим у нашій професії. Персонаж може бути хорошим чи поганим, але ми не маємо права давати моральну оцінку.  Це є фундаментом акторської професії — передати внутрішній екстрим перед тими обставинами, які тебе оточують,  — говорить Олексій Дорошев.

 

— Жодна вистава справжнього актора ніколи не буде схожа на попередню, тому що постійно іде творчий процес, ми постійно вживаємося в роль. Зранку встаємо і маємо різний настрій. Коли нас починають оточувати певні обставини, можемо йти радісно на роботу  або ж із великим небажанням.  І ці настрої ми можемо використати на сцені. Але головна ідея, яка закладена режисером, тримається у цій драматичній структурі,— пояснює пан Олексій.

 

Галина Романюк дуже полюбляє репетиційний процес. Адже, за її словами, він дає можливість більше вивіряти, експериментувати та імпровізувати.

 

— Якщо імпровізувати — то життя, бо воно народжується зараз. А найцікавіше те, що створюється на очах у глядачів. Наш інструмент — це ми самі. Це наш організм. У нас, у акторів, як і у всіх, трапляються і приємні події в житті, і, на жаль, трагічні. І переживаючи їх, вистава кожного разу звучить по-своєму, —  додає пані Галина.

 

«Театральне» подружжя переконане, щоб реалізувати себе у акторській діяльності, — потрібна небайдужість. Як зазначив Олексій Дорошев,  актора від своє роботи повинно лихоманити і захоплювати.

 

— Наша професія не має часових рамок. Вона не починається о 8-й ранку і не закінчується о 17.00. Творча професія безкінечна. Фізично у нас робота на перший погляд легка, а насправді це дуже виснажлива внутрішня праця. Ти витрачаєш дуже багато енергії та емоцій. Буває, вийдеш на сцену і тебе у буквальному розумінні наче на гребені хвилі несе. І все проходить легко, відчуваєш віддачу від глядача. А буває, що є якась перепона і доводиться себе дуже багато витрачати, — зауважила Галина Романюк.

 

— Театр Кропивницького — перший професійний національний театр. Якщо запитати у мешканців Лондона, вони вам точно скажуть, де знаходиться театр Глобус, театр Шекспіра. А наш театр має точно таке ж значення для світу. І недарма його було занесено в реєстр ЮНЕСКО, як культурну спадщину всього людства. І про це не треба забувати, —  додає на завершення Олексій Дорошев.

 

Аліна Кулик