До та після виборів: три нагадування кандидатам
Після першого туру президентських виборів в Україні суттєво зросли очікування ймовірних позитивних змін. На початку квітня на них сподівалися 52%, тоді як у березні – 35%.
Також порівняно з березнем майже вдвічі більше людей вважають, що країна прямує у правильному напрямку – таких нині 30%.
Та як довго зазвичай тримаються передвиборчий оптимізм та сподівання на новообраного главу держави? З вирішенням яких важливих для людей проблем вони пов’язані?
Перше: важливо, на що сподіваються виборці
Деякі відповіді на ці запитання містить історія попередніх кампаній та президентів: чинного, Петра Порошенка, а також Віктора Ющенка та Віктора Януковича. Ми проаналізували їх, починаючи від нинішніх президентських перегонів і завершуючи виборами 2004 року.
Отже, у травні 2014 року аж 58% виборців вважали, що наступні дострокові президентські вибори здатні покращити ситуацію в Україні. Це означало величезний кредит довіри до наступного глави держави, ім’я якого не було секретом ще до першого туру. Разом із тим показова ще одна цифра: 52% так чи інакше були готові терпіти певні економічні труднощі, якщо це призведе до покращення їхнього життя у майбутньому. Тобто, мало місце міцне прагнення українців до реформ та сподівання на них.
Тогочасні настрої мали ще іншу специфіку. Найнагальнішими проблемами країни у 2014 році виборці все ще називали економічні, до яких включали і боротьбу з корупцією. Та водночас вперше до переліку пріоритетів увійшли забезпечення незалежності країни та її обороноздатності, подолання розколу між Заходом і Сходом. Причини зрозумілі: анексія Росією Криму, захоплення перших міст на Донбасі, дискусія щодо шляхів вирішення проблеми сепаратизму, відчутні перспективи початку масштабнішого збройного конфлікту.
Пореволюційний оптимізм 2014 року був подібний до того, що існував на початку 2005-го, після Помаранчевої революції. Ті ж сподівання на нову владу та її відданість вистражданим на Майдані змінам. Виборці очікували насамперед підвищення рівня життя, кращого соціального захисту, розвитку економіки та створення нових робочих місць. 67% були впевнені, що тодішній герой Майдану Віктор Ющенко з усім цим впорається.
Вибори 2010 року мали дещо спільне з теперішніми. Велике розчарування попередньою п’ятирічкою, мало віри та оптимізму щодо змін на краще навіть за місяць-два до них. Наприклад, у грудні 2009-го близько 80% населення вважали, що справи в країні йдуть у неправильному напрямку. Переважна більшість не вірила у здатність жодного з тодішніх кандидатів подолати корупцію, зупинити беззаконня та й взагалі виконати свої передвиборчі обіцянки. Лише 36% сподівалися на покращення ситуації в результаті тих виборів.
Втім, найважливішими завданнями перед новим президентом, яким зрештою став Янукович, виборці тоді називали боротьбу з корупцією та проведення реформ.
Друге: зміни мають бути швидкими
Реформи або проводять швидко після виборів – або не проводять взагалі. Це універсальна політична істина. Бо здобута на виборах довіра більшості або ж значної частини суспільства дає політику карт-бланш на суттєві, в тому числі обіцяні перед виборами зміни. А коли довіра зникає, то проводити реформи незрівнянно важче.
Цей карт-бланш обмежений у часі. Вважається, що важливим терміном для оцінки виборцями новообраного глави держави та його дій є перші сто днів. Протягом них очевидними стають тенденції в діяльності президента. Водночас ще за інерцією зберігається високий рівень довіри виборців – однак після цих трьох-чотирьох “медових” місяців уже настає ризик її зменшення.
На жаль, в українській традиції ще не було випадків, коли перша стоденка стала би запорукою утримання або збільшення популярності новообраного глави держави та довіри до нього.
У травні 2014-го Петро Порошенко переміг уже в першому турі виборів, отримавши 54% голосів. Рівень довіри до нього на час обрання був аж 64%. Протягом перших трьох з лишком місяців після вступу на посаду довіра до нього поступово зменшилася до 51%, після чого почала падати швидше. Вирішення проблеми Донбасу, проведення економічних реформ та соціальний захист населення – ці проблеми найбільше хвилювали українців на час завершення “ста днів” Порошенка.
На кінець 2015 року Петру Порошенку довіряли лише 22%, а ближче до активного початку нової виборчої кампанії, у серпні 2018 року – 13% виборців.
Віктор Янукович набрав близько 49% у другому турі президентських виборів, що відбулися в лютому 2010 року. 54% позитивно чи переважно позитивно оцінили перші місяці його президентства. Рейтинг Януковича станом на червень 2010-го становив 46% – однак незабаром після ста перших днів почав стрімко знижуватися. Уже на кінець того ж року він був трохи за 30%, і до кінця президентства цей рівень підтримки не збільшувався. Очевидно, що швидко зневірилася у виконанні обіцянок частина тих, хто підтримав Януковича на президентських виборах. Станом на жовтень 2013-го – тобто перед початком Революції гідності – голосувати за нього готові були 24% виборців.
У березні 2005 року 52% громадян позитивно оцінювали діяльність обраного в кінці 2004-го президента Ющенка. 60% йому довіряли, близько половини виборців вважали тоді, що справи в країні рухаються в правильному напрямку.
Однак наступні шість місяців стали катастрофічними для “помаранчевої” влади та Ющенка зокрема. У вересні 2004 року тодішньому президенту довіряли лише 33%, причому рівень недовіри був значно вищим. 61% опитаних вважали, що країна розвивається у неправильному напрямку. Зневіра мала конкретні причини: відкриті альянси представників нової та попередньої влади, зволікання з обіцяними реформами, корупційно-політичні скандали в оточенні Ющенка.
Відтоді його популярність та рейтинг продовжували незмінне падіння. На кінець 2008 року у Ющенка був найгірший серед вищих посадовців баланс довіри-недовіри – мінус 67%. А перед наступними президентськими виборами, тобто станом на кінець 2009 року, рейтинг Ющенка становив близько 5% голосів виборців.
Третє: українці хочуть радикальних змін
Отже, є чітка, багато разів доведена схема поведінки виборця. Три-чотири місяці на споглядання та оцінки, і потім висновки – виходячи із дій нового президента та власного бачення пріоритетних для країни питань.
Безперечно, це повинні мати на увазі теперішні кандидати, Петро Порошенко та Володимир Зеленський.
Зокрема й те, що нинішні вибори до певної міри зламали багаторічну попередню традицію. Вже не економічні питання та соціальний захист є на перших місцях серед проблем, вирішення яких очікують люди насамперед. Їх витіснили зовнішня загроза державності – війна на Сході, та внутрішня – масштабна корупція.
Ще до виборів соціологи дослідили, що саме ці питання найбільше вплинуть на вибір українців. Зокрема, владнання конфлікту на Донбасі було головним для 39% виборців. Причому саме питань безпеки держави та боротьби з корупцією напряму стосуються президентські повноваження та інші можливості президента (такі як вплив на СБУ та Генеральну прокуратуру), на відміну від питань економічних та соціального захисту.
І ще одна важлива річ: згідно з останнім опитуванням групи “Рейтинг”, 83% українців хочуть не просто змін, а радикальних змін. Тобто, не напівкроків, косметичних “реформ” та традиційного для української влади всіх часів зволікання.
Цей показник суттєво зріс від початку року. Радикальних перетворень вимагають виборці обох кандидатів, що вийшли до другого туру: 76% прихильників Петра Порошенка і 88% – Володимира Зеленського. Такі високі показники притаманні всім регіонам та віковим групам – від 18 років і до понад 60-ти.
Тобто, Україна в цьому єдина. Тепер слово буде за переможцем. Ну й такі суспільні настрої варто взяти до уваги майбутнім учасниками чергових парламентських виборів, які почнуться фактично відразу після президентських і завершаться голосуванням 27 жовтня.
Автор - журналіст Анатолій Марциновський для спецпроекту з «Інтерньюз-Україна»
