Здати пластик у Кропивницькому: очікування та реальність

 

Скільки коштує кілограм пластику у Кропивницькому? Куди здавати використані пляшки? Такими питаннями задалися кореспонденти «Первой городской» у Міжнародний день відмови від пластику. На власному досвіді ми вирішили перевірити, що мусить пройти екоактивіст на шляху до позбавлення від важкопереробних пластикових пляшок. Але все виявилося не так «райдужно», як ми собі думали… 

 

Але про все по порядку. Перше, що нам було потрібно, це, власне, знайти самі пляшки. Влітку це нескладно: охолоджувальні напої п’ються часто і у великих кількостях, а пляшки від них досить швидко «розмножуються» на кухні, очікуючи свого часу вирушити на смітник. Також нещодавно частину пластику назбирали в лісі під час зйомок чергового екоролику. Для експерименту ми зібрали два великих пакети вторсировини. Перш ніж нести їх кудись, зважили «улов»: два кілограми двісті грамів. Має вистачити.

 

Наступне завдання — знайти пункт прийому. Переконані, що такі пункти є ледь не в кожному мікрорайоні, ми вирушили на пошуки Миколаївкою. Адже пам’ятаємо, що точно бачили щось схоже з вікна тролейбуса… На вулиці Короленка вигулькнула невеличка будка, за всіма ознаками схожа на наш пункт призначення. Підходимо ближче, повідомляємо власника будки про свої наміри зробити внесок у збереження екології і… Зазнаємо поразки. Тут приймають лише метал. Що поруч з будкою роблять пакунки картону, перев’язані мотузками, вже не уточнюємо. 

 

 

Ідемо далі. Не втрачаємо надії. Підходимо до авіамістечка. Питаємо у продавчині одного з ларків, чи приймають десь пластик. Нас направляють углиб ринку. Натхненні близькою перспективою стати більш екологічними, крокуємо у вказаному напрямку. 

Ближче до мети гарний настрій поступово пропадає: перед нами з’являється невелика металева будка, ущерть заставлена скляними та пластиковими пляшками, що аж ніяк не в’яжеться з образом притулку поборників екології. Спантеличено переглядаємося, але робити нічого, треба йти. 

 

Підходимо ближче. Біля будки сперечаються кілька чоловіків з ознаками алкогольного сп’яніння та без ознак володіння нерухомістю (власним будинком). Поруч із ними жіночка з подібними зовнішніми рисами. Наважуємося спитати, чи можна здати пляшки. Жіночка повідомляє, що «зараз Лєна пообідає і прийме. Краще Лєну не трогайте, бо може не прийняти, якщо її розізлити». У цей час із будки виглядає сама Лєна (працівниця пункту — здогадуємося) і не в надто культурній формі пропонує нам погуляти 15 хвилин. 

 

Робити нічого. Наші уявлення про процес здачі пластику настільки відрізняються від реальності, що ми починаємо сумніватися, що в нас настільки погана екологія, щоб нести пляшки в це місце. Але назад тягнути два габаритних клунки теж не хочеться. 

 

Набравши в легені свіжого повітря, рівно через 15 хвилин наважуємося повернутися. Чоловіки продовжують про щось сперечатися, з подивом позираючи на нас. Після їхнього запитання: «А ви з якого району?», ми вирішуємо, що нас прийняли за своїх (невже все так погано?). Але нас рятує вже знайома нам жіночка: «Ідіть уперед, у вас же ваговий товар, а у мене поштучний… Паша, пропусти молодих людей!».

 

 

Підходимо до повелительки пластику і скла Лєни, вітаємось. Вона мовчки бере наші пакунки та зважує. Обережно цікавимося про вартість за кілограм — п’ять гривень. Отримуємо свої законні 11 гривень (зате не надурили!) і поспішаємо піти з цього місця концентрації лайки, бруду та неприємного запаху. 

 

Вголос не говоримо, але кожен про себе думає: невже, щоб зберегти екологію, потрібно побувати на самому дні? Виходить, люди без визначеного місця проживання більше роблять для природи, збираючи пляшки і здаючи їх за гроші, ніж так звані нормальні люди, які їх просто викидають на смітник?

 

 

Чи важко створити свій пункт збору вторсировини?

Неважко. Тільки пунктів прийому металобрухту близько 60. Законом увімкнене зелене світло до заняття такого роду бізнесом.  

 

— Метало— та макулатуроприйомок у місті десятки. Перших близько 60. І вони постійно з’являються. Це тому, що цей вид діяльності не ліцензується. Кожна пенсіонерка може відкрити пункт прийому макулатури, пластику чи металобрухту у своєму домоволодінні. Людина реєструє себе як підприємця і займається. Ніякого ліцензування та вимог немає, — розповів у коментарі “Первой городской” начальник спецінспекції Андрій Максюта.

 

Як у Європі 

Як пише видання DW — Німецька хвиля, німці сортують відходи і додатково несуть склотару до окремих контейнерів або ж до магазинів, де вони купували напої. Стимулом для сортування та здачі склотари стала система застави: тим, хто здає склотару, повертають певні кошти. Так система працює і до сьогодні. 

— Участь громадян у сортуванні сміття від самого початку була величезною», — каже в інтерв’ю “DW” Норберт Фолль (Norbert Vll) з компанії Duales System Deutschland, яка займається вивезенням та переробкою сміття. 

 

Сортування відходів стає в Німеччині певного роду народним змаганням. Не в останню чергу це пояснюється кампанією з роз’яснення, яка коштувала мільйони євро. Навіть у казках для дітей порушувалася тема сортування відходів. 

 

У Кропивницькому люди не дуже розуміють цінності пластику. Побачити це можна хоча б за його кількістю в Лісопарковій чи на Фортечних валах. Найбільшими екоактивістами є безхатьки або пенсіонери, але й ті вимушені йти до прийомки не з власного бажання.

 

Наталка Нічишина, Дмитро Семенюк