Майдан у Кіровограді: У пам’яті назавжди…

 

Шість років тому 21 листопада українці хотіли змінити своє життя та долю країни. У тодішньому Кіровограді також незаконно ув’язнювали та били активістів.

Спогадами про події минулого поділилися із журналісткою «Первой городской» кропивничани, які стояли за свободу та майбутнє України.

 

 

Історик Юрій Митрофаненко: чому я брав участь у Євромайдані?

 

– Основне завдання – підтримка євроінтеграційного курсу України. Це мій світогляд, тому я вважав, що маю його відстоювати! Однією із причин було те, що Віктор Янукович проводив антиукраїнську політику: прийняття закону Ківалова-Колісніченка, який майже скасував українську мову як державну. Тому хотілося захистити свою країну. Тридцятого листопада я поїхав до Києва, бо побачив, які заходи відбуваються на підтримку Європейської асоціації проти рішення тодішнього президента України. Не міг залишитися вдома. Прибувши до столиці о десятій ранку, не зміг вийти з метро на Майдан, адже всі виходи були перекриті. Біля станції стояли жінки, які кричали: «Никакой Европы! Никакой Украины!». Потім у переході дізнався про події, які відбувалися зранку: побиття та жорстокі переслідування людей. Висновок один: в Україні починається будова російсько-білоруського варіанту життя.  Як для прихильника демократії і незалежності це абсолютно недопустимо! Ось так і розпочалася моя участь у Революції Гідності тридцятого листопада 2013 року.

 

 

Журналіст Максим Гуцалюк про арешт і суд:

 

– Арешт був несподіваним, хоча прогнозованим. Двадцять шостого січня у тодішньому Кіровограді сталися відомі події – побиття майданівців тітушками. Двадцять сьомого вранці мені подзвонили з невідомого номера і наполегливо попросили не виходити на площу. Згодом я зателефонував своїм друзям, які були учасниками Майдану. Вони також отримали подібні дзвінки. Але, як не дивно, саме у той день була робота в центрі міста. Я припаркував свого «бойового коня» на вулиці Пашутіна біля одного з офісів. Потім пробігся по магазинах, подивився, що на площі активістів немає і пішов забирати велосипед зі стоянки. До мене підійшли хлопці, показали посвідчення працівників міліції і сказали: «Просимо Вас проїхати з нами у відділок для з’ясування певних обставин». Мені здалося це дивним. Я попросив повістку, але, звичайно ж, ніхто її не дав. Натомість почалися силові дії. Працівники міліції забрали телефон і побачили переписку з партією «Свобода» (повідомлення про те, де ми збираємося і т.п.). Відвезли мене у відділок, намагалися допросити, але я робив вигляд, що нічого не знаю, тобто не зливав нікого. Наступна локація – Ленінський суд. Мене навіть не вислухали і одразу дали п’ятнадцять днів арешту. За законом маю право на один дзвінок. Зателефонував сестрі, пояснив, що зі мною і де я, – це все, що вдалося повідомити. У відділку, на щастя, дісталася камера-люкс під номером тринадцять – вона найтепліша. Протримали три доби, ставлення було нейтральне. Потім мене привезли до Апеляційного суду, де я зустрівся з адвокатом. Врешті-решт суддя визнав арешт незаконним, але сказав заплатити штраф – 150 гривень.

 

 

Військовослужбовець Вадим Довгорук про захист держави:

 

– Двадцять сьомого січня нашому штабу надійшла телеграма від заступника начальника Збройних сил України – Сиротенка А.М. про те, щоб військовослужбовці прогнали майданівців. Тому що, як гадалося, наближається громадянська війна. Голова зборів Сергій Сєнчєв провів опитування серед солдатів, і ось які були результати: 

Майор Федченко В.І. висловив свою точку зору словами: «Необхідно негайно вжити заходів без насилля та кровопролиття».

Майор Ткаченко В.Л. запропонував взагалі не розглядати Звернення, бо воно втратило свою актуальність. 

Старшина Савченко підтримав майорів і наголосив, що відповідь на телеграму можна не давати.

Загалом постановили не вживати заходів щодо втручання у політичне життя України. Цим має займатися міліція та внутрішні війська. Ми – Збройні сили України давали присягу захищати народ від зовнішнього ворога. Тому двадцять восьмого січня наші службовці відправили відповідь до Києва про те, що будемо виконувати свої обов’язки, нормативно-правові акти, що стосуються Збройних сил України без втручання у внутрішню політику.

 

Минуло вже шість років, але українці досі пам’ятають події минулого. Адже Євромайдан – сподівання та віра у краще життя, яка, на жаль, так не здійснилася…

 

Христина Ковалевська