Письменник і військовий розповідає про свій роман "Цуцик"

 

Нещодавно в Кропивницькому презентував свою книгу Віталій Запека. «Цуцик» – це один з перших в Україні антивоєнних романів від людини, яка не по плітках знає, що таке війна. Ми вирішили поспілкуватися з автором, аби детальніше дізнатися про його книгу.

 

– Ваш досвід на фронті: розкажіть, як ви туди потрапили?

 

– Коли почалися бойові дії на сході, я намагався допомогти Україні мізками – у мене є винахід, що мав можливість допомогти армії. Тоді я отримав позитивний висновок медакадемії інституту імені Шалімова. Попри це, винахід виявився нікому не потрібен, хоча пропонував я його безкоштовно. Дав собі слово вовтузитись з ним до кінця 2014 року. Оскільки нічого не вийшло, у перший робочий день 2015 року пішов записуватися до добровольчого батальйону. Так туди й потрапив.

 

– Після якої події ви вирішили, що варто писати «Цуцика»?

 

– «Цуцика» почав писати рівно через тиждень після того, як дав собі слово більше не писати про війну – хотілося забути. Але виникла ідея. За дві години та одну пачку цигарок я продумав увесь роман від першого слова до останньої крапки. Залишилося лише записати. На це пішло дев’ять місяців виснажливої праці по 12-16, а то і 18 годин на добу.

 

– Чому назвали твір «Цуцик»? Особисто в мене це не викликає жодних асоціацій з війною.

 

– У романі події відбуваються від імені маленького цуценяти, котрий народився під час війни. Для якого канонада – це рідні, заспокійливі звуки. Зі своєю наївністю, дитячою безпосередністю. Незважаючи на щенячий вік, Цуцик захисник своєї зграї. Нехай вона буде собачою чи людською, це неважливо.

– Чому саме антивоєнний роман? Я, наприклад, не чув раніше про такий напрям в українській літературі.

 

– Роман у жодному разі не про капітуляцію (такі запитання почали мені ставити з минулої осені). У жодному разі це не так! Роман хоч і про війну й подано це очима собачки, але все це про людей. Погляд на нас, людей, зі сторони. Так значно краще видно, які ми іноді є. Війна – це трагедія суспільства. Але й на ній потрібно пам’ятати, що ти Людина з великої літери. Як сказала одна читачка: «Цуцик забрав мою душу, а з останньою крапкою повернув кращою, чистішою, людянішою».

 

– Якщо я не помиляюся, ви видаєтесь уже не вперше. Розкажіть про свої попередні роботи.

 

– Першою книжкою став фотоальбом з розповідями про свій добробат. Я до війни був фотохудожником. Тому тягав із собою фотоапарат повсюди. За свої три роки на війні я пройшов три сектори оборони з чотирьох. Зробив понад 10000 знімків. Усі вони зберігаються в Держархіві України з приміткою «зберігати довічно». «Музей АТО» в Києві, Полтаві зберігає мої фото. Ще десь. До того ж мої розповіді увійшли до збірок «Слово про війну-2» та «Слово про війну-3». Торік вийшов у світ «Цуцик». Цією весною мають вийти «Полінка» (для дітей від 4-х до 80,5 років) та військово-сатиричний роман «Герої, херої та не дуже».

 

– Чи є книги, які вас мотивували на створення власних?

 

– Раніше я читав багато. Зараз значно менше – стиль та техніка іншого автора можуть непомітно вплинути на власний твір. Такої книжки, щоб після неї хотілося написати свою, немає. До своїх ідей-задумок приходив різними шляхами. «Цуцик» взагалі вийшов дуже раптовим. Можливо, думка про нього виникла після того, як грався зі своєю Тошею м’ячем. «Полінка» написана на честь народження онуки – не знав, чи повернуся з війни, але хотів зробити їй дарунок на все життя. «Герої, херої та не дуже» писав під час війни розділ за розділом. По живому. Відбулося щось – записав. Поступово назбирався матеріал на книжку. Інші свої романи придумав та написав спостерігаючи за суспільством. Зараз у загашнику валяється три романи. Можливо, наступного року почну їх поступово друкувати.

 

– Чи є у ваших книг якийсь волонтерський задум?

 

– Майже весь тираж фотоальбому був роздарений. По екземпляру мають президенти П.Порошенко та Д.Грибаускайте, посольства, що допомагають Україні, волонтери діаспори (6-7 країн), музеї, бібліотеки. Інші книжки постійно дарую бібліотекам, матерям загиблих воїнів, навчальним закладам. Надто багато можливостей дарувати не маю – книжки викуповую у видавництва за власний кошт. Гонорари мені не платять.

 

– Чи плануєте написання нової книги?

 

– Пишу постійно, щоденно. Але я «неправильний» автор. Вважаю, що, чим менше письменник надрукує, тим краще. Пишу для себе та певного кола друзів і цілком задоволений, що рукописи валяються в теках мого комп’ютера. Майже всі мої книжки надруковані випадково, без якихось ініціатив з мого боку.

Зокрема, фотоальбом з розповідями запропонував один полтавський видавець після моєї фотовиставки, на що я погодився. Збирав зі своєї зарплати як атовця, також допомогли волонтери. Видавець ці гроші вкрав. Довелося поморочитися, щоб видати в іншому місці, якщо вже людям пообіцяв. Дякую житомирському видавництву «Бук-Друк» за допомогу.

 

«Цуцик» надрукований за ініціативи все того ж видавництва «Бук-Друк», яке почало спостерігати за мною у фейсбуці. Хтось згадав у спілкуванні з друзями про цей рукопис, і я сам не зрозумів, як вже тримав книжку в руках.

 

«Герої, херої та не дуже» не збирався друкувати взагалі. Одна з читачок «Цуцика» розповіла про мене артисту національного театру ім. Т. Шевченка в місті Дніпро Ігорю Кирильчатенку. Той виявився своїм хлопцем – атовцем. Дав йому почитати рукопис, той передав його режисеру, директору театра. Попросили написати п’єсу. Відмовлявся, адже в мене немає досвіду в цій сфері. Проте психонув і все ж таки написав її. Прем’єра відбулася на День Героїв Крут 29 січня 2020 року. Після написання п’єси в театрі висловили бажання, щоб книжка вийшла друком, адже у виставі використано лише десь 10% матеріалу з роману. Переклав з ворожої мови, і видавництво залюбки взяло рукопис. Тепер книжка має вийти в світ вже цієї весни.

 

Найкращим своїм романом вважаю «Абсурд». Знав, для чого пишу, мною керував головний герой, а не я ним. Наперед не знав, що скоїть він та суспільство. Кожні кілька сторінок усе змінюється, стає з голови на ноги і навпаки. Можливо, надрукую в наступному році.

Нагадаємо, нещодавно Віталій Запека презентував свою книгу «Цуцик» в обласній бібліотеці імені Чижевського.

 

Нік Шендеровський