З днем народження, Олександре Борисовичу! Легендарному колекціонеру з Кіровоградщини виповнилося б 100 років (ВІДЕО)
Восьмого квітня виповнилось би 100 років Олександру Ільїну – дивовижній людині, завдяки якій збереглися тисячі унікальних раритетів. Сьогодні частина з них увійшла до музейних експозицій та рідкісних видань бібліотек Кіровоградщини, України та зарубіжжя. Доля інших предметів старовини, серед яких шедеври сакрального та образотворчого мистецтва, артефакти різних країн та епох, книги, так і лишається невідомою.
Одним із перших, хто звернув увагу на особистість найзагадковішого колекціонера СРСР, був власник галереї «Єлисаветград» Микола Цуканов. Саме з його легкої руки історія дивака-електрика, який жив і помер у занедбаній хатині посеред книг, картин та інших незліченних багатств, стала поволі пояснюватись. Про Ільїна знову згадали, заговорили, почали досліджувати його феномен. Сталося це, зокрема, завдяки невтомній пошуковій діяльності, виданій власним коштом книзі «Колекціонер Ільїн. Двадцять років потому», іншим речам, які зазвичай лишаються за кадром.
Про те, ким насправді був Олександр Ільїн і чому може навчити нас, нащадків, ми розмовляємо з Миколою Цукановим.
– Миколо Миколайовичу, 100-річчя Ільїна промайнуло якось непомітно для Кіровоградщини й міста Кропивницького, а для України й поготів. Звісно, зараз не до святкувань, коли світ намагається протистояти коронавірусу і всі інтелектуальні, емоційні, духовні та фінансові зусилля зосереджені саме на цій боротьбі. І все ж, чи виправдала реальність ваші очікування? Чи оцінили сучасники цю постать по достоїнству?
– Моя точка зору в більшості відрізняється від тієї, яка лунає у вашому запитанні. У нас, на жаль, ніколи не вистачає часу та грошей на культуру, мистецтво, а тут, у цьому конкретному випадку, і на часточку нашої історії. Ільїна немає з нами 20 років! І що, за всі ці роки не можна було передбачити в бюджеті грошей для наукового вивчення феномену колекціонера Ільїна?! Чи у нас таких людей, як він, у місті, країні багато? А його колекція! Вона й досі досконально не вивчена. Вкрай мало коштів виділяється на реставрацію його колекції. Поодинокі випадки, звісно, є. Маю на увазі Кіровоградську обласну наукову бібліотеку імені Чижевського, де за допомогою київських реставраторів повертають життя рідкісним виданням з колекції Олександра Борисовича.
– У чому, на вашу думку, причина такого ставлення?
– Відповідь очевидна. І можна було б з цього приводу захистити кандидатську. Жартую, звісно. Але ж ви знаєте, що культура у нашій країні фінансується за остаточним принципом. Це по-перше. А по-друге, як не стомлюється повторювати мій друг – народний художник України Анатолій Горбенко, – на жаль, слово «культура» вкрай рідко звучить у парламенті та на сесіях рад усіх рівнів.
– Як ви вийшли на слід цього найзагадковішого колекціонера сучасності? Чим він вас зачепив?
– Я процитую тільки першу частину з відомих слів Марка Твена: «Якщо ви не читаєте газет – ви не інформовані». Все почалося з газети «Україна Центр», в якій я прочитав статтю «Колекціонеру Ільїну – від невдячних нащадків». А оскільки мені захотілося стати спадкоємцем колекціонера, ця тема мене, як ви кажете, зачепила. Але спадкоємцем стати з точки зору вивчення його колекції та особистості. «Спадкоємцем», як відомо, стала держава. Чим зачепив?
По-перше, мені стало соромно, що я, будучи депутатом міської ради, на чиєму окрузі «вершилась» грандіозна історія, проморгав можливість познайомитися з Ільїним. А по-друге, я люблю «копатися» в історії. До цього я уже покопався у спадщині своєї родини. І навіть написав книгу «Батьки живі, допоки про них пам’ятають діти». Ця «домашня» книга написана на основі дійсних фактів про життя моїх батьків, бабусь і дідусів. Тому я, навіть не замислюючись, поринув у вивчення життя Ільїна. Ви ж знаєте, що за місяць був встановлений пам’ятний знак на могилі Ільїна, хоча до цього дванадцять разів були такі спроби, а також через пів року вийшла моя книга «Колекціонер Ільїн. 20 років потому», тираж якої розійшовся за декілька місяців. Це свідчить про те, що ця тема «чіпляє» багатьох.
– Відомо, що Ільїн був дуже непростою людиною, неоднозначною особистістю, оповитою таємницями та легендами. Зізнайтеся: легко чи важко їх розгадувати? Що заважає чи допомагає вам у цьому?
– Погоджуюся, що Олександр Борисович був непростою, неоднозначною особистістю. А от таємницю, в першу чергу, підігріла сама влада. Уявіть собі, який галас по місту пішов, коли раптом люди дізналися, що якийсь «ненормальний» дід мав такі скарби, котрі вивозилися машинами, та ще й під «пильним» контролем міліції і влади! А факт звинувачення племінниці Ільїна Ірини Іванівни Подтьолкової в його отруєнні ще більше підігрів цю тему. Про нього заговорила вся країна. Почали знімати фільми, що приваблювало все більше уваги до Ільїна. Але ... Ось через це «але» в подальшому багато було спотворено. Ільїна подавали як чудовиська, монстра, бомжа, неука... І практично ніхто не говорив про нього як про видатного реставратора, колекціонера, бібліофіла. Нам вдалося змістити цей акцент. Після організованих зустрічей в галереї з людьми, котрі знали Ільїна, ми дізналися багато хорошого про цю людину. Я вдячний Олександру Чуднову, Івану Анастасьєву, Станіславу Бєлову, Юрію Тютюшкіну, Вадиму Смотренку, Веніаміну Янішевському, які особисто знали Олександра Борисовича. Вдячний кореспонденту каналу «1 + 1» Олені Шворак, яка зняла гарний репортаж про Ільїна, де вперше прозвучало інтерв’ю племінниці Ільїна Ірини Подтьолкової...
– Ви за натурою – оптиміст, отже маєте здатність акцентувати позитивні сторони життя, навіть у такій ситуації, як нинішня, коли в багатьох опускаються руки. Тому не можу не запитати: а чому, на ваш погляд, Олександр Борисович міг би навчити нас, людей, яким пощастило бачити залишену ним спадщину?
– Я трохи відволічуся від теми, якої ви торкнулися, – теми панічних настроїв в суспільстві. Наш народ періодично живе в стресовій ситуації, починаючи з аварії на Чорнобильській АЕС. Потім знову стрес – розпад Радянського союзу, і можна перераховувати, скільки пережили наші люди! Їм справді дуже і дуже важко. І, в першу чергу, морально. Коли ти не бачиш світла в кінці тунелю, а сили вже у багатьох закінчуються, опускаються руки і багато хто, дійсно, починає панікувати. Ось тому дуже важливо, щоб були люди, які можуть своїм ставленням до подій спонукати інших повірити в себе. Упевнений, що і цей складний етап ми пройдемо. Все буде добре. Головне – не втратити людяність, взаємовиручку.
А стосовно Олександра Борисовича, то скажу, що як колекціонер часто опиняюсь у складній ситуації. Адже держава не тільки не захищає його колекцію, а й значною мірою пригнічує колекціонування, не сприяє його розвитку. Олександр Борисович це розумів, як ніхто, тому що бачив, як складно в маленькій кімнатці зберегти книги. Уявіть, їх у нього було більше семи тисяч примірників! Але звернутися до держави не міг, оскільки знав, що ніхто не надасть йому приміщення, в кращому випадку – запропонують забрати в музеї і бібліотеки. Та колекціонери дуже важко розлучаються з тим, що стало частиною їхнього життя. Мені складно відповісти на ваше непросте запитання. І, в першу чергу, через те, що я недостатньо знаю його внутрішній світ. Той світ, в який він не впускав нікого.
– Якби у вас з’явилась (фантастична, звичайно ж) можливість поставити Олександру Ільїну три запитання, про що б ви у нього запитали?
– Насправді, я б поставив би значно більше запитань Олександру Борисовичу. Це приголомшлива людина, вкрай обдарована, начитана, висококультурна, реставратор від Бога. Однак три, так три. Ось вони: «Олександре Борисовичу, ви розумієте, що ми всі смертні і все, що ви збирали протягом свого життя, може пропасти з різних причин після вашої смерті. Кому б ви могли б передати свою колекцію? Чи готували ви спадкоємця своєї колекції? У вас не було родини! Скажіть, у чому причина, через яку колекціонування замінило всю вашу решту життя?».
– Цікаво і багато в чому співзвучно з тим, про що хотілося б поговорити з Ільїним мені. А наостанок скажіть кілька слів про те, як ви плануєте відзначити його сторіччя в галереї? Адже рано чи пізно карантин закінчиться і життя знову повернеться в звичне русло.
– Події внесли дуже суттєві корективи в це питання. Готувався круглий стіл, на якому планувалося обговорити перспективи популяризації колекції Ільїна в масштабах країни. Мала відбутися моя зустріч з туристичним агенціями, які займаються внутрішнім туризмом. Планував зустрітися з депутатом Верховної Ради Олександром Дануцею і представниками краєзнавчого музею та бібліотеки імені Чижевського, де хотів обговорити питання державної підтримки вивчення колекції Ільїна. Мали відбутися зустрічі ЗМІ з людьми, які знали Ільїна. Але це не означає, що все зупинилося і нічого не робиться й не буде робитися. Галерея з медальєром В’ячеславом Поповим працює над випуском пам’ятної медалі до 100-річчя колекціонера. Я організував цикл передач «Невеликі інтерв’ю з людьми, які знали Ільїна». Вперше покажемо відео, на якому ми побачимо живого Олександра Борисовича, і тепер знаємо, як він виглядав і як спілкувався з людьми. Буде презентація на моїй сторінці невеликого ролика, підготовленого до його 100-річчя ...
– Дякую за спілкування та за те, що заряджаєте своєю енергією інших. Успіхів вам і нових відкриттів!
Людмила Макей
Читайте також: Галерея "Єлисаветград" представляє віртуальний проект "Музика проти віруса" (ВІДЕО).
