Чому дистанційне навчання навчило кропивницьких батьків та педагогів
Судячи із заяв т. в. о. міністра й науки Любомири Мандзій, із вересня нинішнього року в школах та університетах збережуться технології дистанційного навчання. Чиновниця стверджує, що в найближчому майбутньому Україна повністю перейде на новий освітній формат. Та чи готові до нього заклади освіти? Адже минулого навчального року з цим викликом впоралися не всі.
Такий висновок зробили представники громадської організації «Батьківська рада Кропивницького», які під час карантину провели дослідження «Дистанційне шкільне навчання у Кропивницькому: міфи та реалії». Розвідка зруйнувала міфи навколо цієї теми, а також показала сильні і слабкі місця дистанційної освіти. З’ясувалося, що «дистанційка» не сподобалася не лише кожному третьому учню, а й педагогам.
– Карантин змінив наше життя. Спочатку батьки сподівалися, що ці тимчасові заходи скоро закінчаться, діти повернуться до школи і швидко надолужать пропущене. А коли 22 квітня карантин продовжили, ми зрозуміли, що цього не станеться. Батьки занепокоїлись, бо стало видно: лише невелика частина шкіл організувала дистанційне навчання. Вчителі проводили онлайн-уроки, записували відео, робили презентації. Решта вчителів перекидали завдання на вайбер і все, – розповідає заступниця голови організації Євгенія Захарченко.
Що досліджували і що виявили
Джерелами інформації для дослідження стало анкетування, в якому взяли участь 537 батьків. Також активісти надсилали запити до кожної школи, використовували інформацію з сайтів управління освіти, інституту післядипломної освіти освітян та Центру методичної й соціальної служби.
Відповідь на інформаційні запити громадської організації дали 34 заклади освіти, і лише десять з них відповіли детально на всі запитання. Найбільш повною була відповідь НВО №37, де детально прописана кількість онлайн-занять кожного класу з кожного предмету. Згідно з відповіддю Гімназії нових технологій навчання, за три місяці карантину для восьми класів, в яких навчається 248 дітей, вчителі провели 2908 онлайн-уроків.
А у Кущівській гімназії (ЗОШ №30) проаналізували свої недоліки та переваги, надали рекомендації батькам та дітям, провели для вчителів онлайн-тренінги.
Декілька закладів проігнорували запити, зокрема гімназія Шевченка, НВО №8, 38, 16, 26 та школи № 1 і 14.
Цікаві результати показав аналіз сайту НВО №35. Відеоуроки там не проводили на основі висновку батьківського комітету: мовляв, цей вид діяльності не є ефективним. На сайті НВО №33 в розділі «Дистанційне навчання» були викладені лише нормативно-правові акти, листи та рекомендації Міністерства освіти й науки. А в Козацькій гімназії доступу до матеріалів з дистанційного навчання не було взагалі.
Євгенія Захарченко констатує: достатній рівень підготовки до дистанційного навчання, на думку «Батьківської ради», виявили у школі №3 (для дітей з вадами слуху), загальноосвітніх школах №33, «Вікторія-П», НВО «Мрія» та №31, Педагогічному ліцеї, школі №2, гімназії імені Олени Журливої та Гімназії нових технологій навчання. Це виявилось і у формах зворотного зв’язку вчителів з учнями та батьками, і в результативності навчання.
Проаналізувавши відповіді батьків, організатори дізналися, що найбільш популярними та ефективними формами дистанційного навчання виявились відеоуроки (це визнали 78 відсотків опитуваних) та конференції (70 відсотків), презентації вчителя (69 відсотків), посилання на відео (68 відсотків), робота з GOOGLE-формами (50 відсотків) та відеоуроки, підготовлені Міністерством освіти й науки.
Що стосується дітей, то 41 відсоток з них зізнався, що хоче частково вивчати матеріали дистанційно, частково – очно, 30 відсоткам навчання на відстані не подобається, 23 відсотки вказали, що дистанційна форма їм подобається, а шість відсотків не відчули різниці між особистим перебуванням у класі та віртуальним спілкування з учителями.
Батьки залишили свої побажання щодо роботи закладів освіти під час карантину, які організатори опитування узагальнять та передадуть керівникам.
А тим часом близько половини українців негативно ставляться до запровадження дистанційної освіти у зв’язку з пандемією, підтримали цей крок 32% громадян. Категорично негативних оцінок найбільше у Південному (29%) та Східному (28%) регіонах. Такі дані дослідження, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова спільно з Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва», оприлюднили на прес-конференції «Освіта і пандемія: що українці думають про дистанційне навчання та як оцінюють ЗНО».
Найістотнішими проблемами, з якими стикнулися наші громадяни у зв’язку із переходом на дистанційне навчання, є зниження рівня успішності дітей (26%), брак уваги учителів до потреб дітей під час навчання (22%) та технічні проблеми: погана якість Інтернету (21%) чи відсутність пристроїв для онлайн-навчання (19%). Про брак технічних засобів зазначають близько 20-30% громадян у невеликих містах (до 100 тис. мешканців).
Під час дослідження, що проходило з 3 по 9 липня 2020 року методом інтерв’ю «обличчям до обличчя» за місцем проживання респондентів, було опитано 2022 респонденти віком від 18 років у всіх регіонах України, за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей за вибіркою, що репрезентує доросле населення за основними соціально-демографічними показниками. Теоретична похибка вибірки (без врахування дизайн-ефекту) не перевищує 2,3% з імовірністю 0,95. Фінансування опитування здійснене в рамках проекту МАТРА Посольства Королівства Нідерландів.
Батьки і діти
Очолює громадську організацію «Батьківська рада Кропивницького» журналістка Олена Бринза. Згадуючи карантинний досвід навчання двох своїх доньок, вона зазначає: справді, було непросто, але цікаво.
– Не кожному з батьків під силу витерпіти дистанційні перипетії разом зі своїми чадами. «Ой, як важко!» – волали вони в соцмережах. Цей шум швидко підхопили всі довкола. Хтось ховав за ним своє невміння (чи небажання) займатися з дитиною, хтось – небажання займатися з учнями. На «ой, як важко!» було легко списати нездатність змінюватися, навчатися новому, освоювати незнане, гідно долати виклики часу, – підкреслює вона.
Так, батькам доведеться пожертвувати своїм часом для відпочинку, адже якщо це початкові класи – без їхньої допомоги навчання не організувати. Якщо середні та старші – контроль також потрібен. Та діти – це найбільша інвестиція батьків, тому ці методи цілком виправдані.
– Справді, в перші тижні карантину було непросто, – зізнається Олена. – Довелось майже весь особистий та вільний час витрачати на дистанційне навчання з дітьми. З молодшою, другий клас, вважаю справились добре: вчителі НУШ та англійської розробляли досить зрозумілі, доступні, цікаві уроки. І що головне: вони не були переобтяжені завданнями. І пишаюсь, що разом з вчителями маємо результат – моя дитина краще почала писати, читати, рахувати.
Зі старшою, шостий клас, не все так веселково. На мою думку, вона користувалась більше своїм багажем знань, ніж засвоювала нове. Розроблені уроки вчителями-предметниками у більшості нецікаві, сухі, схожі на конспект уроку. На зразок: прочитайте параграф такий, виконайте завдання. За три місяці онлайн-уроки провели лише вчителі англійської і німецької.
Я постійно повторюю своїм дітям, що з мавпи людину зробила не стільки праця, скільки саме освіта. Тому, щоб не відбувалося навкруги, як би не змінювався світ і які б виклики нам він не кидав – потрібно навчатися, не за оцінку, а за те, щоб знання були в голові. Бо в розумну, освічену голову не прийде примітивна всіляка дурня. Освічена людина не писатиме пости про вбивство майбутнього дистанційною освітою чи дезінфекцію з гелікоптера, не смітитиме там, де живе та відпочиває, не знищуватиме все навколо. Бо освічена людина – розбудовуватиме та примножуватиме життя. І не важливо, як вона здобула ці знання: за партою чи вдома.
Сільські школи
Справедливості заради варто згадати, що педагоги міських шкіл розробили спеціальний «карантинний» навчальний курс, розміщений на сайті управління освіти й науки. Та якщо в місті картина виглядає більш-менш благополучно, то у селах все інакше. Це стосується і наявності пристроїв для зв’язку у дітей та вчителів, і можливості оплати та швидкість Інтернету. А в деяких районах доступ до всесвітньої мережі повністю відсутній.
– Криза освіти, про яку говорять останні 30 років, стала очевидною всім: і міністрам, і батькам, – каже Валерій Жванко, вчитель Попельнастівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. У нього шість онуків, троє з яких шкільного віку. – Для більшості адекватного населення безсумнівним стало те, що ні вчителі, ні діти, ні батьки не були готові до роботи у такому режимі.
Почнемо з розпорядку дня. Більшість дітей, опинившись на карантині, жили у канікулярному режимі. Тобто нічне сидіння з телефоном або компом з іграми… Вставання під обід, неправильне харчування, жах від кількості завдань, відсутність навичок самодисципліни і самовиховання, відверта брехня: «Я потім зроблю уроки», конфлікти з батьками – ось що реально відбувалося в мільйонах сімей. А вчителі, які «дисципліновано» починали «засипати» учнів завданнями з 9-ї ранку, не узгоджували між собою ні кількість завдань, ні алгоритм їх виконань, ні послідовність отримання відповідей. Особливо непросто було вчителям-батькам. Вони усвідомлювали: виконати все, що посилають чужим дітям, неможливо. Так само як і те, що присилають їхнім рідним дітям колеги…
На державному рівні не було чітких вказівок для адміністрацій шкіл та методкабінетів про санітарні вимоги щодо кількості часу, які діти могли б, без шкоди для здоров’я, проводити перед екранами своїх пристроїв. Ось ця абсолютна нескоординованість дій всіх учасників освітнього процесу і спричинила вал невдоволених коментарів та дописів у ЗМІ та соціальних мережах.
Навантаження для сумлінних батьків, особливо для тих, чиї діти є учнями молодших класів, теж було неймовірне. Іноді змагання йшло не за якість роботи з дітьми, а за швидкість та красиві фото з виконаними (батьками!!!) завданнями. Різною була і ситуація в багатодітних сім’ях, і родинах з однією дитиною.
– Усвідомлюю, що мої враження – суб’єктивні і не охоплюють статистично загальнодержавну ситуацію з результатами дистанційної роботи на карантині. Але, сподіваюся, що аналіз усіх «косяків», які вилізли під час карантину, дозволить керівництву освітою створити реальний алгоритм дистанційного навчання. При палкому бажанні це ще можна зробити, – резюмує Валерій Жванко.
Наостанок ще одне зауваження. Не можна порівнювати малокомплектні сільські школи з елітними, профільними ліцеями та «простими» школами у містах. Проте так було століттями. І ще до всякого карантину…
Поради й побажання
Так, вчителям доведеться освоювати програми, платформи, розробляти уроки. А для того, щоб процес був цікавим, потрібно дійсно попрацювати, переконана Олена Бринза. Напрацьовані уроки можна потім активно використовувати для учнів, котрі з певних причин тривалий час не можуть відвідувати школу.
– Онлайн-уроки потрібні не скільки для пояснення нового матеріалу, скільки для дисципліни учнів. Це меседж: мовляв, навчальний процес триває. Також це гарний зворотний зв’язок з учителем, який може промоніторити, хто як засвоює навчальний матеріал, – каже вона.
Відома українська тележурналістка Алла Мазур також поділилася своїми спостереженнями стосовно дистанційного навчання своєї дитини.
– Ось мої висновки після ZOOM-уроків сина, – написала вона на своїй сторінці у фейсбук. – Він має бути не коротшим, ніж 45 хвилин. Але й не довшим, бо діти згасають.
Перші 10 хвилин – обов’язкове обговорення домашнього завдання. Бо якщо дитина не чує реакції на зроблену роботу, у неї запитання: а нащо я буду старатися, все одно ніхто уваги не звертає.
Наступні 20 хвилин – пояснення нової теми. ВЧИТЕЛЕМ! Далі – обов’язкові 10 хвилин діалогу по ній: щоб почути голоси і відповідь хоч частини класу. І фінальні п’ять хвилин – пояснення наступного домашнього завдання.
Окрема розмова – про діток з особливими потребами. Навіть коли є інтернет і необхідні гаджети – їм потрібні додаткові консультації. І це теж варто передбачити в тих же методичках.
І ще одна важлива умова, яку варто записати окремо. Максимально доброзичливий голос вчителя! Тоді і діти за кадриком не ховаються, і тихо слухають, і обговорюють слайди, і не балуються.
Так, доводиться більше підключатись батькам. Тому дистанційне навчання можна витримати кілька місяців максимум. Але тут уже запитання до всіх нас: як часто хочемо влаштовувати такий-от екстремальний режим у державі.
Директорка загальноосвітньої школи №30 Наталія Вельгун додає: за такої системи в дітей не може бути домашніх завдань, бо вся їхня навчальна діяльність і так є домашньою.
– Дитина не повинна працювати протягом 10 годин за гаджетом, – коментує вона. – Санітарні та медичні служби повинні визначити показники для дітей різного віку: скільки годин, в яких умовах, які гаджети, перерви, максимальне навантаження та ін.
Але не можна й порівнювати робочі години вчителя та дітей, підкреслює директорка.
– Учитель на ставку працює не 18 годин, а тим більше в карантинний період, – пояснює Наталія Вельгун. – Якщо записувати власний урок, то це займає дуже багато часу (ще й через недосконалі технічні можливості та наші вміння). Підготовка до одного уроку (чи то презентації, чи то онлайн-зустрічі) також займає чимало часу. Якщо в день чотири уроки, то це орієнтовно чотири години підготовки без перевірки завдань та зворотного зв’язку.
Зрозуміло, що ситуацію вивчали з погляду батьків – замовників освітніх послуг. А в ідеалі цей карантинний досвід має бути досліджений за кожним із напрямків – учні, вчителі, батьки. І правильна організація роботи вчителя позитивно вплине на результат.
Матеріал створено в рамках стипендіальної програми «Залишайся у професії», яку організувала ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.
Людмила Макей
