Кропивничанка Ольга Застеба: Розумію, що в мене є лише сьогодні
Минулого понеділка в редакції нашої газети відбувся розіграш між учасниками опитування «Чим для вас став карантин?» на фейсбук-сторінці видання. Його ми проводили в рамках громадської кампанії «Пандемія: час можливостей» - спільного проєкту видання «Первая городская газета» й Фонду міжнародної солідарності (Польща) в рамках програми «Free Media Programme». Однією із переможниць та володаркою еко-сумки стала Ольга Застеба.
Це стало приводом для знайомства з цікавою особистістю. Спорядившись подарунками, авторка цих рядків поїхала на знайомство до Ольги.
Її карантин розпочався ще п’ять років тому. Те, що здорова людина робить за 15 хвилин, їй на це потрібно година-півтори…
Дев’ять років тому дівчині діагностували розсіяний склероз — хворобу, яка вражає молодих, а у випадку Ольги повільно й незворотно відбирає можливість ходити. Про діагноз дізналася, коли їй було 27 — тоді дівчина саме писала дисертацію. Філолог у третьому поколінні, Ольга планувала все життя займатися наукою.
Розсіяний склероз може не виявляти себе роками. А може прогресувати щодня. Його називають «хворобою тисячі облич». Для кожного вона індивідуальна — усе залежить від того, яку ділянку мозку вразить недуга. Комусь хвороба дозволяє повноцінно працювати без сторонньої допомоги. А декого не відпускає самотужки пройти сотню метрів. Хтось не може ковтати. Є й такі, що проходять крізь усе. Після першого загострення людина може почуватися цілком здоровою роками, проте мозок залишається враженим і хвороба лише вичікує.
Сьогодні Ольга Застеба – це і поетеса, і блогерка «котячих новин із пенька», і майстриня, яка створює чудові плетені палантини-павутинки. Про неї можна говорити багато. Вона сильна і мужня.
– Під час карантину всі провідчували як мені живеться. Тільки чогось вони всі, точніше десь 90% страждали. Але чому? Адже це мегакупа можливостей: переорієнтація цілей людей, не лише пошук, а й заспокоєння та заповнення свого внутрішнього світу, робота над новими можливостями. Розуміння того, що черевики можна і п’ять років носити, а не гнатися за модними тенденціями. Всі відчули, як живеться людині, котра практично не виходить з дому. Зараз вони всі ходять, а я – ні. Далі розумію себе і розставляю акценти, розумію, як не набрати вагу, залишитися доглянутою і не гавкати на людей, - із посмішкою розповідає поетеса, для якої карантинне життя продовжується.
На жаль, деякі люди через обмеженні заходи перестали приходити до Олі на допомогу, але завжди є поруч сусіди. Вона продовжує в’язати палантини-павутинки. Деякі вже готові і чекають на свою господиню. Але і про шапки не забуває. А ще мріє про видавництво власної книги.
– Моєї персональної книги немає, а люди і не дуже читають. А хотілося б, аби ця збірка була смачною, з якісною поліграфією. Навіть, якщо її людина не почитає, але захоче мати. Та видавництво збірки потребує чималих грошей, тому я оголосила про збір коштів, - розповідає поетеса.
Вона додає:
– Розумію, що в мене є лише сьогодні. Тому я не відкладаю на потім емоції та враження. Ловлю в долоні сніг і дощ, тішуся свіжій траві й вітрові. Мені нема за чим гнатися, і це робить мене легшою. Найбільше я боюся скоро стати недієздатною. Тому нині насолоджуюся всім, що дає мені новий день.
Проєкт фінансується Фондом міжнародної солідарності в рамках програми "Free Media Programme"
Ірина Лягул
