Багатодітна кропивничанка розповідає, що у карантині знайшли багато плюсів
Громадська кампанія «Пандемія: час можливостей»
Багатодітна кропивничанка розповідає, що у карантині знайшли багато плюсів
"Четверо синочків та лапочка-дочка». Ці слова з дитячого віршика ніби спеціально придумані про родину Холодовських. Цьогоріч вона відзначила дев’яту річницю відтоді, як стала прийомною родиною. Тоді, на початку 2000-х, Юлія з Анатолієм і не думали, що їхня родина складатиметься з семи осіб. А зараз вони планують створити будинок сімейного типу.
– У нас на той час було двоє діток, син та донька, різниця у віці – два роки. Коли вони трохи підросли, ми зрозуміли, що вже вільні, маємо багато часу, енергії та сил. І були б не проти, якби у нас з’явилася ще одна дитинка. Тоді якраз у державі почалися розмови про всиновлення. У Слав’янську родина Дудніків першою в Україні усиновила дітей. Потім мій брат удочерив дівчинку. Вже тоді наша сім’я була готова до появи дитини. Ми багато про це думали, говорили, молилися. Хоча чоловік був проти усиновлення. На той час я працювала в школі і багато їздила до дитячого будинку зі своїми учнями, у мене було бажання придивитися собі дитинку. А згодом трапляється диво – я у свої 37 років народжую сина, а чоловікові було 40. Ми не планували ще одну дитину, – розповідає багатодітна мама Юлія.
Після виходу з декретної відпустки вона спостерігає за різницею між дітьми, які ростуть у дитячому будинку, та сином, що ріс у любові батьків та братів-сестер. Ці думки не полишали жінку, хоча родина Холодовських уже мала статус багатодітної. Чоловік переконував: трьох дітей цілком достатньо, адже їх потрібно виховувати, годувати, навчати.
Але доля вирішує по-своєму. Коли Юлія вийшла із декретної відпустки на роботу у школу, трапилась біда у родині по сусідству. У п’ятикласника та його молодшого братика померла прийомна мама. Спочатку прийомний тато виховував їх, але згодом дітям почали шукати нову родину. Порадившись із Анатолієм, вирішили забрати братиків до себе.
Так Холодовські стали багатодітною родиною. Цю історію вони часто згадували нинішньої весни, коли через пандемію коронавірусу були введені карантинні обмеження і вся велика сім’я кілька місяців залишалася вдома.
Карантинна весна 2020
Усе, що відбувається в родині, залежить від дорослих. На початку карантину було страшно і дорослим, і дітям, адже новини були невтішні. Знадобився деякий час для того, аби зрозуміти, що відбувається.
– Я така людина, якій потрібно самій вникнути у ситуацію, – згадує Юлія. – Я багато читала, порівнювала… На декілька днів впала в такий стан, що і дітям не могла нічого пояснити, бо і сама нічого не розуміла. Згодом пристосувалися до обставин, які склалися. Я як тренерка пройшла навчання онлайн. Потім уже діти проходили паралельно своє навчання. І так крок за кроком ми призвичаїлися до карантинних буднів.
Час, проведений разом, – найцінніший
Попри страх і хвилювання, ми знайшли в умовах вимушеної ізоляції багато позитивних моментів. Зрозуміли, як нам разом добре вдома. Не потрібно рано вставати, кудись їхати чи бігти. Почали більше гуртом читати, спілкуватися, фільми дивитися. Оскільки ми живемо у приватному секторі, то діти мали можливість більше гратися у дворі. Навіть приловчилися на велосипеді кататися на маленькому шматочку землі. Дочка Анастасія, яка залишилася без роботи, теж приїхала до нас. І ми знову були однією великою родиною. На дещо змінився погляд. Є речі, які до карантину були нам важливі, то з часом це змінилося. Пріоритети змінилися
Навчання ніхто не відміняв
А от дистанційне навчання дітям давалося важко. У нас один студент і двоє школярів. То старший до навчального процесу підійшов усвідомлено. А от меншим усе здавалося грою і чимось неважливим. Адже вчителя поруч немає, ніхто завдання не перевіряє. А потім зрозуміли, що потрібно не лише по телевізору дивитися уроки, а ще й вчитися і виконувати домашні. А тоді ще і тести здавати, то треба було і тиснути на них, аби результати були гарні.
За цей період я і сама пройшла навчання. У соціальній мережі Facebook почала розвивати групу громадської організації «Відповідальне батьківство». Я дізналася принципи, як це правильно робити, як допомогти сім’ям, не виходячи з дому.
– Один з основних висновків, які ми зробили під час карантину, – коли дорослі можуть себе опанувати, вміють пристосуватися і прийняти ситуацію, то і дітям буде легше, – розповідає Юлія. – А коли старші люди самі розгублені та не знають, як діяти, те ж саме відчувають і дітлахи, які ще більше переживають. Після послаблення карантину відбулася зустріч із прийомними батьками. І ми прийшли до того, що нам, дорослим, треба більше вчитися опановувати свої емоції. Правильно реагувати на ситуацію, бути більш позитивними і ділитися з дітьми, говорити з ними на всі теми, які вас турбують. Тоді і малюкам легше буде.
Будинок сімейного типу
– Ми чекаємо, що нам місто і держава куплять будинок і ми будемо ще приймати діток у сім’ю. Комісія з питань бюджету міської ради прийняла рішення відповідно до постанови Кабінету Міністрів, де вказала, що планується купівля будинку та квартир для дітей-сиріт, та надала на область, – розповідає Юлія Холодовська.
Купівля будинку має відбутися у вересні-жовтні.
Ірина Лягул
Проєкт фінансується Фондом міжнародної солідарності в рамках програми «Free Media Programme»
