Кропивничанка покинула престижну роботу заради допомоги пораненим

  • 30 трав. 2023 16:10
  • 4416
    • Новина Кропивничанка покинула престижну роботу заради допомоги пораненим Ранкове місто. Кропивницький

    Війна в Україні триває з 2014 року. Але в лютому 2022-го почалася нова фаза, яка зачепила практично кожного громадянина країни. Одні пішли боронити рідну Батьківщину, інші залишилися чекати в тилу, всіляко допомагаючи.

    Не стала виключенням і кропивничанка Олена Скочко. Хоч мала роботу відповідно до своєї вищої освіти, покинула її і стала виконувати некваліфіковані обов’язки молодшої медичної сестри, рятуючи поранених бійців.

    Професійний шлях

    По закінченні педагогічного університету філологиня Олена Скочко влаштувалася на роботу в школу. Але молодій спеціалістці так і не дали повну ставку. За два роки контракт закінчився і довелося йти на біржу праці.

    У школі роботи не було, тому дівчина влаштувалася працювати коректором у редакцію. Змінила два місця роботи в різних виданнях. Коли ж розпочалася пандемія коронавірусу, газета стала потерпати від нестачі реклами, тож невдовзі видання припинило виходити друком.

    Олена перейшла працювати на сайт. Викладала новини, писала статті, висвітлювала роботу міської та районної рад, а також свою депутатську діяльність.

    – Я була депутаткою VII скликання Фортечної районної у місті Кропивницькому ради від партії ВО «Свобода», – розповіла співбесідниця, – працювала на своєму окрузі, добиваючись благоустрою вулиць. За мого сприяння було проведено асфальтування проблемних ділянок, встановлено вуличне освітлення. Саме я ініціювала перейменування двох вулиць у Кропивницькому. Вулиця Халтуріна моїми стараннями втратила назву на честь російського терориста, а отримала ім’я Семена Дорогого, відомого українського хормейстера, який народився саме на цій вулиці.

    Поворот життя на 180 градусів

    Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, більшість Олениних побратимів пішла на фронт. А жінки, які залишилися в тилу, стали активно допомагати. Збирали кошти, консервацію, формували посилки на передову, плели маскувальні сітки в партійному офісі.

    Робили чимало, але дівчині здавалося й цього замало. Спадало на думку, що наші воїни, надзвичайники, медики роблять усе можливе, рятуючи людей від ворожої навали, а вона мирно живе, ходить на роботу, відвідує театр, як раніше.

    Тож одного дня вирішила діяти. Пішла до військкомату й висловила бажання мобілізуватися. У січні 2023-го пройшла медкомісію і невдовзі стала працювати молодшою медичною сестрою.

    Потрапивши у хірургічне відділення, відчула моральне задоволення – тепер вона дійсно робить корисну справу, допомагаючи нашим захисникам. Роботи було чимало – доводилося прибирати в палатах, виносити сміття, годувати лежачих, готувати хлопців до операції.

    – Додому ледве ноги притягала і падала від утоми, але розуміння, що роблю важливу корисну справу, змушувало вранці підводитися з ліжка і йти на нову роботу.

    За місяць її перевели в операційну. Тут не було нічних змін, тільки денні, але легше не стало. Адже вимоги до приміщень, де проводяться операції та перев’язки, дуже високі.Треба слідкувати за стерилізацією, дезінфекцією, допомагати операційній сестрі під час операцій.

    – Подає стерильні інструменти і матеріали лікарю медсестра, – пояснює Олена специфіку роботи, – а в мої обов’язки входить організація роботи з нестерильними предметами: регулювати положення операційного стола, вмикати освітлення, розпаковувати необхідні матеріали тощо.

    Операція завершується, лікарі йдуть відпочивати, а наша героїня береться до прибирання. Треба не просто вимити підлогу і поверхні, а ще й розсортувати сміття – шприці, серветки, упаковки – все окремо. Потім іде кварцування приміщення, а також прибирання перев’язувальних кабінетів – гнійного і звичайного.

    Волонтерська жилка

    Коли в січні вперше потрапила до відділення, помітила, що бракує капців і подушок. А ті, що є, перебувають у непривабливому стані. Написала у Фейсбуці про це. Відгукнулося чимало людей, які бажали допомогти.

    Грошей зібрали навіть більше, ніж потрібно. Тому закупили десяток подушок, а згодом пошили ще 35, ще й кілька ковдр придбали, і капці для поранених. Однопартієць Сергій Чучупака, нащадок славних холодноярців, привіз пелюшки, що поглинають вологу, мийні засоби й інші конче потрібні матеріали.

    Олені видали військову форму, бронежилет. Коли приміряла, вжахнулася – як у такому вигляді колеги працювали на Сході, адже не знімали броників протягом усієї зміни. Декому з медперсоналу вдалося виїхати на територію вільної України.

    Пригадувати ті часи Оленині колеги не люблять й уникають всіляких розмов про це. Постраждали практично всі мешканці окупованих територій. В когось під час бомбардування було знищено квартиру чи будинок, у декого – житло згоріло під час пожежі. Є й такі, в яких оселі вціліли, але там нині товчуться брудні чоботи окупантів і псують усе, що облаштовувалося дбайливими руками хазяїв протягом довгих років. А деякі навіть втратили через агресію найдорожче – дітей.

    Виходить, повертатися людям практично нікуди, але вони все одно мріють їхати туди, щойно їхнє місто звільнять від росіян. Хоча чудово усвідомлюють, що життя вже ніколи не буде таким, як раніше.

    Анета Цегельник

    Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту «Хаб підтримки регіональних медіа».

    Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.