ОленаТеліга: «Життя – це боротьба, а боротьба – це справжнє життя»

  • 4 груд. 2020 22:14
  • 1570
    • Стаття ОленаТеліга: «Життя – це боротьба, а боротьба – це справжнє життя» Ранкове місто. Кропивницький

    Чи усвідомлювала тендітна та водночас мужня жінка, що йде на вірну смерть? Мабуть, розуміла, та не могла вчинити інакше, адже усе своє свідоме життя українська поетеса присвятила національній ідеї.

     
    У Кропивницькому у 2016 році вулиця Тельмана, що пролягає через приватний сектор Миколаївки, була перейменована на честь Олени Теліги –  української поетеси, громадської діячки та члена Організації українських націоналістів.
    Олена Іванівна Теліга народилася у сім’ї інженера, професора Шовгенева 21 липня 1906 року у Московській області. 1917 р. після Лютневої революції родина Шовгеневих повернулась до Києва, де батько став міністром Української Народної Республіки. Протягом 1917–1919 pp. Олена навчалась у гімназії Дучинської. У 1919 р. після наступу більшовиків Центральна Рада змушена була залишити Київ, а разом з нею виїхав Іван Шовгенів, який оселився з родиною в Чехії.
     
    У Чехословаччині у Подєбрадах на вечірці Олена знайомиться з Михайлом Телігою, високим вродливим юнаком, який походив з Кубані й був старшиною армії УНР. Знайомство Олени й Михайла переросло в кохання, й незабаром вони одружилися.
     
    Протягом 1929–1939 рр. разом з чоловіком вона жила у Варшаві, беручи активну участь у громадському житті, працювала вчителькою в українській школі. У 1932 році Олена почала активно співпрацювати з «Вісником» Дмитра Донцова. У 1939–1941 pp. у Кракові очолювала літературно-мистецьке товариство «Зарево» і під керівництвом Олега Ольжича працювала у Проводі ОУН (Організації українських націоналістів).
     
     
    22 жовтня 1941 р. у складі однієї з похідних груп ОУН Олена Теліга поїхала до Києва, де, незважаючи на небезпеку, взяла участь у заснуванні Української національної ради. Олена Теліга як член референтури культурної комісії створила «Спілку письменників», заснувала і редагувала журнал «Літаври», який перебував під постійним наглядом фашистів.
    Коли Гітлер напав на СРСР, у деяких прихильників ОУН з’являються ілюзії, що німці допоможуть відновити незалежну українську державу, як це було в 1918 р. Такі ж думки були і в Олени Теліги.
     
    Її товариш поет і націоналіст Олег Ольжич намагався переконати Олену Телігу виїхати з міста, але вона категорично відмовлялася, мало того, знаючи про масові арешти українців і про те, що гестапо влаштувало засідку в приміщенні Спілки письменників, вона пішла на чергове засідання, де й була заарештована гестапо. 13-го, за іншими даними 21 лютого 1942 р., Олену Телігу разом із чоловіком Ми-хайлом Телігою, редактором Іваном Рогачем і поетом Іваном Ірлявським розстріляли німецькі фашисти у Бабиному Яру в Києві.
    На той час українській письменниці було 35 років.
     
    У камері, де вона перебувала перед розстрілом, знайшли напис, зроблений її рукою: «Тут сиділа і звідти йде на розстріл Олена Теліга». Зверху було викарбувано стилізо-ваний під меч тризуб.
    Героїзм як найвища чеснота, як взірець людської гідності — то визначальний орієнтир її життя і творчості, тісно пов’язаних із боротьбою за національне визво-лення рідного народу.
     
    Роль жінки в суспільстві, в житті нації — одна з головних тем лірики поетеси. Жінка, на думку Олени, — це не квола істота, не рабиня, а помічник і надійний тил чоловіка-воїна, це новий тип особистості — вольової і цілісної. Досить цікавим є твір, який Олена Теліга присвятила чоловікам, прагнучи нагадати їм, що бути чо-ловіком — означає бути, насамперед, борцем, воїном, а місія жінки — тільки нади-хати, підтримувати, бути поруч до останнього, а не навпаки: зі списом у руках захи-щати себе й чоловіка:
     
    Гойдайте ж кличний дзвін!
    Крешіть вогонь із кремнів!
    Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть, –
    Без металевих слів і без зітхань даремних
    По ваших же слідах підемо хоч на смерть!
     
    («Мужчинам»)
    Із вуст людини, яка власним життям і власною смертю підтвердила такі ідеї, ці рядки звучать абсолютно по-особливому. За своє досить коротке життя Олена Теліга не встигла видати жодної власної збірки, всі вони вийшли після: «На чужині» (1947), збірка «Олена Теліга» (1977), «Дороговказ. Поезії О. Теліги та О. Ольжича» (1994), збірник «О краю мій» (1999), а більша частина її віршів, на жаль, загубилася.
     
    Інформація узята 
    з відкритих джерел
     
    Олена Скочко
     
    Читайте також: Олег Ольжич