І знову гендерне питання: «Бути знизу»
Позаминулого тижня київський “Дикий театр” показав гостям мистецького фестивалю «Кропивницький» “жіночою” виставою “Бути знизу”. Вона змусила більшість глядачів, переважно жінок, задуматись про гендерну рівність.
Під час спектаклю акторки руйнували стереотипи, що утворилися в суспільстві навколо жінок. Також “Дикий театр” показав упередження, які, на думку акторок, поширені серед чоловіків. По завершенні вистави журналісту “Первой городской” вдалося поспілкуватися з засновницею цього театру Ярославою Кравченко. Жінка також відома, як співведуча телевізійного шоу Майкла Щура — #@(??$0.
— Пані Ярославо, наскільки важливо показувати гендерні вистави в Україні та українцям?
— Українське суспільство зараз надолужує ті процеси, що відбуваються у всій Європі. На мою думку, театр має говорити про важливі речі. Саме для цього ми і створили “Дикий театр”. Говорити потрібно про толерантність, проблеми сексизму та насилля, які є в Україні. Чим більше ми говоритимемо з публікою, яка не звикла до цього діалогу, тим більше отримуватимемо свідомих та щасливіших людей, які припинять певні процеси в своєму житті.
— Як реагують на ваші виступи глядачі, зокрема на виставу “Бути знизу”?
— Дуже цікаві реакції на цю виставу. Є жінки, які бачать в ній себе та свою історію. Вони виходять і йдуть змінювати своє життя радикально. Є ті, які дивляться та кажуть, “у мене не так і я не така, як героїні вистави”. Є чоловіки, за якими цікаво спостерігати під час вистави. Коли жінки приводять їхню на виставу, то як правило вони в своїх жінок запитують: “Ну я ж не такий? Правда?”. Спостерігаючи за цим, можна сказати, що театр дійсно може дуже відверто говорити з глядачем та бути у відкритому діалозі.
— На вашу думку, що таке гендерна рівність?
— Це питання досить розмите, і відповісти зазвичай досить важко. На мою думку — це можливість робити те, що хочеш, незалежно від статі. Можливість отримувати зарплатню незалежно від статі. Можливість одягатися незалежно від статі та можливість мати на це право, з комфортом знаходячись в нашому суспільстві. У суспільстві багато стереотипів з цього приводу, і до рівності нам потрібно пройти ще дуже довгий шлях. Коли люди сприймуть рівність і вона почне зароджуватись в головах різних верств суспільства, то можна буде сказати, що ми робимо якісь вдалі кроки.
— На що орієнтовані ваші вистави?
— Ми займаємося виключно гостро-соціальним театром. Вистави не навчають і ні до чого не змушують. Ми порушуємо ті питання, які хвилюють нас. Головна фішка “Дикого театру” — ти не можеш виходити на сцену пустим. Якщо тебе не хвилюють теми фемінізму чи теми твого положення в суспільстві як жінки, ти не зможеш нічого розповісти глядачам. Саме тому ми і озвучуємо те, що нас хвилює. Наприклад: нелатані дороги, те, що в нас б’ють геїв, корупція, дискримінація, те, що гине українське село, стереотипізованість суспільства та інше. Ми ці проблеми озвучуємо зі сцени виставами.
— Чи не здається вам, що боротьба за рівність жінок і чоловіків іноді переростає в прагнення утворення матріархату і чи не завалений гендерний баланс у виставі?
— Після цієї вистави на нас дуже образились феміністки, бо ми показуємо іншу частину фемінізму, коли він є радикальним і перекошеним. В Україні цей рух набирає інколи проявів не рівності, а матріархату. За Галину (героїня вистави) вони були ображені мовляв “чому ви зображаєте феміністок саме так? Ми не такі?”. Я за те, щоб люди знаходили свій шлях та знаходились там, де їм зручно. Нав’язувати всім, що треба відкидати руку чоловіка, якщо він тобі дає її на виході з транспорту, чи коли відкриває перед тобою двері, або допомагає тягти важкі речі, а жінка відмовляє, — то це є вибір кожного. Ми за те, щоб людина робила свій вибір сама. Просто є три шляхи, які ти можеш обрати або придумати свій, четвертий.
Дмитро Семенюк
"Кропивницький-2018": враження глядачів від вистав і художнього мистецтва