Дмитро Кожокарю цьогоріч мало виповнитися 30 років.

  • 27 бер. 2024 14:19
  • 263
    • Новина Дмитро Кожокарю цьогоріч мало виповнитися 30 років. Ранкове місто. Кропивницький

    Він мріяв про другу дитину та власний будинок, але не встиг це здійснити.

    Тепер його дружина Віталіна залишилася одна з сином, оскільки життя чоловіка забрали росіяни. Про історію Героя та життя його дружини після смерті чоловіка, читайте на Ранковому місті.

    “Перші місяці після похорону, я ходила на кладовище 2-3 рази на тиждень. Коли було важко, йшла сюди. Посиділа, поплакала, стало легше. Зараз приходжу, коли відчуваю в цьому потребу”, – розповідає Віталіна Кожокарь.

    Віталіна каже, що їй дуже не вистачає чоловіка. Він був її підтримкою та опорою.

    Дмитро Кожокарь був універсальним солдатом, любив військову справу. Рано розпочав самостійне життя, після школи одразу почав працювати. У 2015 році пішов до армії та підписав контракт. Саме у військовій справі Дмитро знайшов себе. Був заступником командира групи у 3-му полку спеціального призначення імені Святослава Хороброго. За словами дружини, з першого разу пройшов Q-курс.

    “Він був сильним, впевненим, цілеспрямованим. Я його любила більше за будь-кого у світі. Завжди чекала його вдома з бойових завдань, чекала б іще, якби було кого чекати….”, - розповідає жінка.

    Дмитро дуже любив свою родину і весь вільний час присвячував дружині та сину: разом подорожували, ходили в кіно.

    Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росіян Дмитро виконував бойові завдання на Донецькому напрямку. Він відразу зателефонував дружині та сказав, щоб вона разом з сином їхала у безпечніше місце - у село до родичів.

    Віталіна просила Дмитра берегти себе, адже знала, що він не боявся складних завдань і завжди йшов першим. Говорила, що не зможе без нього жити, а він відповідав, що вона сильна і зможе витримати все.

    “У мене було погане передчуття”

    Віталіна Кожокарь говорить, що у день загибелі чоловіка у неї було погане передчуття. У цей день Дмитро пішов на складне бойове завдання. Вона просила його одразу зателефонувати, проте до вечора він не зателефонував, вранці також не вийшов на зв’язок. Після розмови з дружиною побратима зрозуміла, що з її Дмитром щось сталося.

    Жінка до останнього не втрачала надії, думала може Дмитро отримав поранення або потрапив у полон. Пізніше зателефонували з військової частини та сказали, що офіційно Дмитро вважається зниклим безвісти, проте вірогідність того, що він загинув становить 99 відсотків. Сказали готуватися до найгіршого.

    21 вересня тіло Дмитра забрали…

    Жінка досі не вірить, що її чоловік загинув. Їй здається, що він може в будь-який момент прийти чи зателефонувати.

    Віталіна Кожокарь говорить, що з часом біль втрати не зникає. Пів року після загибелі коханого вона не хотіла виходити на вулицю, не хотіла нікого бачити. Весь свій час присвячувала сину.

    Робота з психологинею допомогла жінці навчитися керувати власними емоціями та розділяти біль. Зараз Віталіна намагається жити далі заради сина, спілкується з іншими жінками, які втратили чоловіків на війні. Відвідує активності та заходи, які проводить громадська організація “Єдина родина Кропивниччини”.

    Жінка каже, що знайомі говорять їй, що вона сильна та добре тримається. Проте вони насправді не знають, що з нею відбувається насправді:

    “Я сильна тільки на людях. Вдома ніхто ж не знає, що я роблю. Коли син засинає, я можу дві-три години проплакати”.

    Віталіна Кожокарь каже, що найстрашніше те, що для багатьох війна перетворюється на звичку. Суспільство повинне пам’ятати, якою ціною дається свобода, свобода за яку наші військові платять своєю кров’ю.