Художник із Прикарпаття поділився враженнями від Кропивницького

 

Співець Прикарпаття 

            

На запрошення власника галереї «Єлисаветград» Миколи Цуканова до нашого міста з виставкою «Мандруючи Україною» завітав живописець із Прикарпаття Федір Матейчук. Художник поділився враженнями від нашого міста, його природи, архітектури.

 

На полотнах Федора Матейчука в основному зображені Карпати і природа Західної України. Ми запитали митця, чи не бажає він намалювати пейзажі Центральної України або сам Кропивницький. Федір Михайлович розповів, що дуже вражений красою нашого міста (яким він гуляв з четвертої ранку), його зеленню, особливо тополями, говорив, що природа Західної і Центральної України дуже відрізняється, що ми, місцеві, не так помічаємо красу свого краю, а от приїжджа людина сприймає новий для себе світ по–особливому, більш виразно. Федір Матейчук пообіцяв нам, що обов’язково ще повернеться до Кропивницького на пленер, аби змалювати красу нашого краю. Митець наголосив на тому, що художники не тільки малюють свою країну, а й об’єднують її. 

Цікава деталь: свої картини Федір Матейчук малює навстоячки. Каже, так зручніше, рухи пензля більш природні. Працює за мольбертом з ранку до вечора — по вісім–десять годин на добу.    

 

 

Як виявилось, художника надихає на творчість його дев’ятирічна донечка Єлизавета, яку він зобразив на картині з «Кобзарем» у руках. Заради неї пан Федір вступив до Національної спілки художників — каже, не заради престижу, а щоб мати більше можливостей для майбутнього своєї дитини. 

 

 

— Я до Спілки не вступав, поки в мене не народилася доця і не розмалювала мені стіну, — посміхається художник. — Тоді я кажу жінці: треба вступати до Спілки. Діти завжди дивляться на батьків, а в нашому суспільстві дуже зважають на такі, здавалося б, формальні речі. Так у нас заведено, хоча, на мою думку, не дуже правильно. У неї запитають: «А твій тато — член Спілки?». І вона з гордістю відповість: «Так!». Тож я за два роки пройшов всі виставки, передбачені процедурою вступу до Національної спілки художників України. 

 

Федір Матейчук народився в селі Кулачківці на Івано–Франківщині. В його батьків було семеро дітей, і він — наймолодший з усіх братів і сестер.  

 

— Я не мав спеціального навчання, бо в ті часи не було таких можливостей, як зараз: і студії, і художні школи, — каже Федір Михайлович. — Але мені пощастило, що в нашій сільській школі був гарний вчитель. Він не казав, що Іванко чи Галинка не вміють малювати, а просто вчив і хвалив. Я вважаю, що дуже важливо хвалити дитину, навіть якщо її малюнки не дуже досконалі. Якщо вона сьогодні малює гірше від інших дітей, це ще нічого не означає. Можливо, просто вагається… Головне — дитина має час і бажання навчатися. Відбивати цю охоту не можна! 

 

— А ваші батьки підтримували прагнення малювати?

 

— Якоюсь мірою підтримували. Я дуже любив ліпити з глини фігурки, подовгу засиджувався за цим заняттям. То батьки допомагали мені добрим словом, не тиснули на мене і не забороняли. Це навчило мене працювати, і до цього часу праця художника — це те, з чого я живу. Починаючи з армії, після закінчення Московського університету мистецтв (я закінчив факультет живопису та графіки) малював картини, займався скульптурою, розписом у храмах і хатах. Зараз викладаю дітям у художній школі, беру участь у виставках і пленерах. Я дуже щасливий, що мені весь час доводилось робити те, що я люблю. 

 

Олена Скочко, 

Людмила Макей 

 

Нагадаємо: В Олександрії з’явилась своя художня галерея