На честь дерев та квітів у Кропивницькому названо більше вулиць, ніж на честь жінок

Історична гендерно–топонімічна дискримінація 

 

Так історично склалося, дерева, кущі та квіти увічнюють у топонімах частіше, аніж жінок. 

 

У місті Кропивницькому та селищі Новому 25 вулиць, провулків та тупиків носять такі назви: вулиця Абрикосова та провулок Абрикосовий, тупик Барвінковий, вулиця Березова та провулок Березовий, тупик Бузковий, провулок Виноградний, вулиця Вишнева та провулок Вишневий, дві вулиці Волошкові (одна в Кропивницькому інша в селищі Новому), вулиця Горіхова, провулок Жасминовий, вулиця Каштанова, вулиця Квіткова, вулиця Кленова, вулиця Лавандова, провулок Лозовий, вулиця Малинова, вулиця Трояндова, провулок Фіалковий, вулиця Яблунева, провулок Яблуневий, вулиця Ягідна та вулиця Ялинкова. Серед майже тисячі об’єктів топоніміки у Кропивницькому  більшість назв на честь чоловіків — військових, далі — вчених, письменників та інших представників чоловічої половини  суспільства. Також у назвах вулиць лідирують топоніми, названі на честь українських міст. Чимало зустрічається й тих, які названі так, щоб їх було легко  знайти на мапі (вул. Набережна, Новомиколаївська, Обознівська тощо).  

 

Іменами жінок у Кропивницькому названо 16 топонімів. Сім із них на честь жінок — військових, підпільниць або тих, що мали відношення до боротьби з нацистами: Тамара Аксьонкіна, радянська льотчиця Валентина Гризодубова, Зоя Космодем’янська, Ліза Чайкіна, Олена Бур’янова, Поліна Осипенко, Уляна Громова. 

Окрім вшанованих у часи Другої світової війни, є увічнені в назві вулиці мешканки тодішньої Кіровоградщини. Це арфістка Ксенія Ерделі; відома актриса театру, творчий шлях якої почався під орудою Марка Кропивницького, Марія Заньковецька; українська письменниця та співачка Олена Журлива; видатна місцева меценатка Ганна Дмитрян. Також в обласному центрі є вулиці на честь радянської скульпторки–монументалістки Віри Мухіної; української поетеси, літературного критика, діячки ОУН Олени Теліги. 

Як і у переважної частини міст, у Кропивницькому є вулиці на честь письменниці Лесі Українки (Лариса Косач–Квітка);  визначної української письменниці Марії Олександрівни Вілінської (літературний псевдонім — Марко Вовчок) та знаної української письменниці, а також відомої учасниці феміністичного руху на Буковині Ольги Кобилянської. На її честь в обласному центрі  названо провулок та вулицю. 

 

На думку начальника управління з питань внутрішньої політики міської ради та члена топонімічної комісії Сергія Запорожана, така ситуація —  це наслідок історичної дискримінації. Виправляти її міська рада завжди відкрита, проте необхідні офіційні звернення громадян з проханням перейменувати ту чи іншу вулицю. 

 

— В цьому випадку роль відіграє саме історичний підхід, тому що в подіях відображена діяльність переважно чоловічої половини суспільства. Це історія різних воєн та завоювань. Навіть серед письменників на мапі вулиць переважають чоловіки… Після подій на сході список вулиць для перейменування складають виключно чоловіки. Якщо брати кількість загиблих бійців в області — 180, то серед них одна жінка, — коментує Сергій Запорожан.

 

Керівник управління запевнив, якщо містяни офіційно прохатимуть перейменувати якусь вулицю на честь жінки, то це питання розглядатимуть абсолютно неупереджено та в однаковому ставленні до статі. 

 

— Ми дивимось на заслуги перед краєм та містом, — додав Сергій Запорожан. 

Кропивницька ґендерна експертка Любов Лук’янцева в коментарі «Первой городской» підтвердила, що, справді, дискримінаційна ситуація з балансом у назвах топонімів склалася історично. 

 

— В історії, якщо вулиці називалися переважно на честь видатних чоловічих постатей, свідчить про те, що суспільство тоді було патріархальне. Сьогодні ми змінюємось. Але в нас досить багато видатних жінок. Топонімічна проблема — це як наслідок відсутності в Україні ґендерної політики. Років чотири–п’ять тому цієї політики практично не було. Сьогодні починаємо говорити про видимість жінок в інформаційному просторі. Якщо є успішні жінки, то ми маємо про них говорити. Стовідсотково — це історична дискримінація. Патріархальне суспільство прагнуло, щоб жінки були в тилу, відповідно вдома з сім’єю та дітьми… Сьогодні треба домагатися ґендерної рівності. Для суспільства це є показником демократії. Вона має бути скрізь, починаючи з медійного простору і завершуючи рекламою, — зазначила ґендерна експертка з Кропивницького Любов Лук’янцева. 

 

Дмитро Семенюк