Як кропивничанину служиться у батальйоні "Святослав"?

Капрал поліції

 

Зустрічі з колишніми колегами по службі – це завжди щось особливе. Нескінченні «а пам’ятаєш?» повертають нас в ті золоті роки, коли ми були молодими, сильними, рішучими і затребуваними…

 

Потім, як годиться, повертаємося до сьогодення, і (як же без цього!) копійчаних пенсій, які не дозволяють жити гідно, а лише зводити кінці з кінцями. Годі і думати не те що про подорожі, а й про те, щоб купити нову книжку або ліки, ціни на які невпинно зростають, залишаючи далеко позаду темпи зростання пенсій. Сумно, але вийшло так, що ми залишилися на узбіччі життя… 

Обов’язково переходимо на нескінченну та злободенну тему – корупцію, яка продовжує нищити нашу країну. За інформацією Служби безпеки України корупційні оборудки під час проведення процедур державних закупівель щороку завдають Україні шкоди на 35 — 52,2 млрд. грн. Ось чому не виконуються, зокрема  вимоги Закону про перерахунок пенсії військовим і правоохоронцям.

Невже влада не розуміє, що доведені до відчаю пенсіонери, колишні силовики, можуть  вийти на протести, які згодом можуть перерости, не дай Бог, і в кровопролиття?

 

Таку розмову ми вели з Сергієм Чеголею – майором міліції в запасі, коли випадково зустрілись. Сергій – мій давній міліцейський приятель, який 5 років віддав карному розшуку, пізніше перейшов у щойно створену структуру – УБОЗ, де служив до виходу на пенсію; останні 6 років очолював оперативно­аналітичний відділ «Скорпіон», брав участь у розкритті резонансних злочинів, затриманні небезпечних злочинців – одним словом, наш хлопець. І, зрозуміло, поступово перейшли на дітей та онуків. Виявилося, що один із його синів – двадцятип’ятирічний Денис – після отримання вищої економічної освіти проходить службу в добровольчому батальйоні поліції «Святослав». 

 

Дещо про історію його створення. В 2018 році батальйон буде святкувати четверту річницю від дня, коли добровольці прийняли урочисту присягу на вірність Україні. А вже наступного дня о 17-­й годині підрозділ «Кіровоград» (так його іменували тоді) вирушив на Донбас захищати територіальну цілісність та суверенітет незалежної України. А саме – в м. Дебальцеве Донецької області, яке щойно звільнили від сепаратистів та найманців із сусідньої держави. 

Першим його командиром був В’ячеслав Геннадійович Шевченко – зараз майор поліції, який продовжує службу на керівній посаді в МВС України.

 

Так ось про капрала поліції Дениса Чеголю. Почав службу він 3 квітня 2015 року. З цього часу капрал близько року провів на ділянці автомагістралі «Лисичанськ – Попасна», що за кілька кілометрів від передової, де противник намагався прорвати фронт і просунутись глибше на територію України. Останнього разу бійці несли службу на трьох блокпостах біля населених пунктів Врубівка, Золоте та самої Попасної. Живуть бійці в бліндажах, простіше кажучи, в землянках, які самі спорудили та облаштували, коли за ними закріпили саме цю територію, або, як казали в Північній Америці під час золотої лихоманки, застовпили.

 

Кожні два місяці – ротація. У Капрала Д. Чеголі це вже восьма. І восьмий іспит для дружини, Катерини, яка щоразу з хвилюванням і надією чекає з зони АТО свого  чоловіка. І так кожного разу, коли її Денис виїжджає далеко на Схід. Адже ніхто не гарантує безпеки наших бійців, бо на війні, як на війні – всяке трапляється!

Чергування по дванадцять годин на добу. По два бійця на блокпосту. В повній бойовій екіпіровці. Бронежилет четвертого класу вагою шістнадцять кілограмів (захищає від автоматних куль), каска, «калаш» з чотирма магазинами і таке інше. 

 

Не виключено, що ворожі диверсанти можуть опинитися біля блокпостів кожної хвилини і відкрити вогонь на поразку; ніхто не застрахований і від снайперської кулі.

Не раз під час чергування бійці потрапляли під мінометний вогонь, що вів супротивник з відстані в кілька кілометрів від блокпостів.

Дещо про побутові умови наших хлопців. Самі собі куховарять, незважаючи на обмежений вибір продуктів. Приводять в належний стан особисту зброю, одяг. Додатково облаштовують місце відпочинку. А ще допомагають місцевим мешканцям ремонтувати будинки, які в результаті обстрілів стають непридатними для життя. Особливу увагу приділяють людям похилого віку та хворим. Взагалі з більшою частиною населення наші бійці знаходять спільну мову. Люди пригощають поліцейських фруктами, в свою чергу, бійці діляться своєю провізією. Підгодовують місцевих собак, які частенько до них навідуються, а деякі тварини знайшли і бліндажний притулок.

 

 

Основна робота бійців – це перевірка автотранспорту, а також людей, які направляються в бік Попасної і в зворотному напрямку. Приблизно двісті­двісті п’ятдесят автомобілів за добу перетинають лінію розмежування. Серед них і військові, від них наші хлопці дізнаються про новини на фронті. Це не рахуючи людей, які йдуть пішки, на велосипедах, мотоциклах. В кожного треба перевірити паспорти, інші документи, «пробити» їх по комп’ютерній базі.

Траплялося виявляти та затримувати осіб, що були в розшуку.

 

Не все так просто. Денис пригадує ось такий випадок. Десь в кінці останньої ротації в обідній час до блокпосту наближується велосипедист. Все як звичайно. Перевірили паспорт. Все в порядку. Але молодий чоловік дещо нервував. Довелось предметніше з ним розмовляти. Разом напарником почали розпитувати, де він живе, куди прямує, з якою метою. Парубок відповів, що долає велопробіг у бік Попасної. Звичайно, це дещо заінтригувало поліцейських і вони перевірили його рюкзак, в якому виявили мапу, на якій були нанесені дивні позначки. Запитали, що означають ці позначки, але виразної відповіді не почули. Денис згадав пісню, яку колись йому співав ветеран  Другої світової війни:

 

А в глубине кармана патроны для нагана

И карта укреплений советской стороны.

 

Але жарти жартами, а служба службою. «Треба його ретельніше перевірити», – вирішив капрал. Тому вони терміново доповіли в райвідділ поліції про підозрілого незнайомця. Прибула опергрупа, яка хлопця відвезла до себе, а згодом передала фахівцям СБУ. Як з’ясувалося пізніше, велосипедист виявився коригувальником вогню ворожої артилерії по українським позиціям. Хлопець на велосипеді катався вздовж лінії розмежування, наносив на карту позиції наших військових і передавав інформацію ворогу. За що отримував від сепаратистів грошову винагороду. Яка, сподіваюся, на протязі декількох найближчих років йому не знадобиться, якщо слідчі та судді зроблять свою справу якісно. 

 

Я дивлюсь на Дениса, бачу, як він схожий на батька: зовнішньо, манерами, жестами, характером. І працездатності, мужності, терпіння йому, як і батькові, не займати. Приємно, що в надійні руки Сергій передав справу, якій присвятив своє життя. Побільше б таких династій!

 

Веніамін Янішевський