Поводир нації

 

“Як в нації вождя нема,

тоді вожді її — поети”

 

Євген Маланюк

 

Десяток разів протягом 1991–1998 років приїздив з Канади в Україну й на Кіровоградщину та в рідну Долинщину тепер уже добре відомий тут (а не тільки в світі) наш славетний земляк Яр Славутич (Григорій Михайлович Жученко) (1918 — 2011). На порозі свого 80–річчя він був тут востаннє, втретє зупиняючись у нашій родині в селищі Гірничому, де за келихом шампанського дав останнє інтерв`ю. Потім, як і до того, ще було кілька років листування, і в 2011 році Яра Славутича не стало.

 

Ми проводили зустрічі з ним в обласній науковій бібліотеці (імені Н.Крупської, а з 1993 року — імені Д.Чижевського, якого він знав і розказував про нього), де ми з дочкою Тетяною тоді працювали. Ми бували на зустрічах з ним у педінституті та в КІСМі. Захопившись сама його творами, я відкривала творчість і особистість Яра Славутича землякам у місцевих ЗМІ (окремі статті він передруковував у Канаді та США). Сімнадцять із них увійшли до літературознавчого збірника В.Жили. Останній лист я послала в Канаду в 2005 році.

 

Так ось, моє “ярозахоплення” розповсюдилось і на Тетяну Корінь. Будучи другокурсницею вузу, вона написала курсову роботу за книгою поезій Яра Славутича “Співає колос”. Книга на той час в честь 50–річчя з часу першого видання (в Німеччині) перевидавалась у Кіровограді, у громадському видавництві “Степ”. Її видавець В.Погрібний взяв цю її курсову роботу “Національні мотиви у збірці “Співає колос” Яра Славутича” (1996). А Яр Славутич відтоді став меценатом “Степу”. Її дослідження, а також багато моїх статей і заміток увійшли згодом до книжки “Долинська галактика” (Кіровоград, 2012), виданої у співавторстві з дочкою. Серед близько сорока її героїв — творчих особистостей — долинчан і Яр Славутич, та ті, кого він знав раніше — Петро Косенко і Андрій Німенко, а також сучасники, з ким Яр Славутич познайомився, відвідавши нашою, вже солідного віку “Ладою”, рідну Долинщину, — Тамара Журба, Віктор Сорбат, Віктор Маруценко. В цій же книзі — мої поетичні посвяти земляку: переклад російською його сонета, епіграма, пародія, дві колядки. Він дуже радів таким експромтним оцінням його життя і творчості в моїх листах, бо, на жаль, не дожив до цієї книги.

Нас чимало що зближувало: любов до української історії та вітчизняної й світової поезії, любов мандрувати й описувати мандри. А ще те, що його дружина Віра була моєю колегою — бібліографом. Любив Яр Славутич обдаровувати нас (досі моя дочка має канадський шарф, а я блузку). Виділив він частину коштів і на перші дві мої книги. Український сувенір — вишивка чорно–червоним хрестиком за мотивами його творчості була моїм віддарунком. “Червона калина стала й мені снагою життя в чужій стороні”.

Він не був сентиментальним, що характерно для поетів у його віці, але тепло розповів, що повісив ту вишивку над своїм робочим столом і одержує додаткові порції “тобілевицького” натхнення (він не раз пропонував у листах перейменувати Кіровоград на “Тобілевичі”, так і писав: “На Україну, в м. Тобілевичі, до п. Корінь”). На тій вишивці ярів кущ калини під місяцем–молодичком, що чіплявся за крила вітряка. Казав, що ця моя вишивка навіть мала успіх на якійсь виставці творчості українців у Канаді.

Дякуючи знайомству, а далі й творчій дружбі, Яр Славутич започаткував у нашій науковій бібліотеці фонд книг української діаспори, який згодом розрісся до “Канадського фонду”, та інших подарунків — з української діаспори.

 

Я ж як окремими сходинками піднімалась до вершин його поетичної, перекладацької і публіцистичної творчості, читаючи книги й друкуючи відгуки в обласній та всеукраїнській пресі про твори, які перевертали свідомість і душу (є про це і в моїй статті про Яра Славутича, яка у 2011 році ввійшла до антології “Блактині вежі”, т. 1). Це були його книги, видані в Канаді та Україні “Співає колос”, “Розстріляна муза”, “Соловецький в`язень”, “Слово про Запорізьку Січ”, “Шаблі тополь”, “Живі смолоскипи”, “Меч і перо”, “Місцями запорізькими”. А також захоплювали наукові дослідження про життя і творчість Яра Славутича літературознавців Костя Волинського, Тетяни Назаренко, Петра Сороки, Володимира Жили. Двотомник і п`ятитомник творів Яра Славутича, які за його життя вийшли в Україні, представили нову його грань — переклади, зокрема “шекспіріану”.

Знаю, що літературознавець Сергій Колісник теж разом з донькою Тетяною готує до друку книги–дайджести про Яра Славутича. Там знайдуть місце його листи, подаровані мною до наукової бібліотеки на початку 2000–х років, коли я закінчувала свій трудовий стаж на посаді вченого секретаря. Радію, що моя літературна “канадська любов” надихає й інших.

 

Сонет

Коль верен ты, поэт, борьбе своей,

Создай зеркальных ликов отраженье,

Эпохи той, что вся бурлит в движенье,

Пытаясь вырваться из кованых сетей.

 

Отобрази освобожденья взлет

И то, в каких неимоверных родах

Явилась дочь святой борьбы — 

свобода —

Из бочек дегтя выуженый мед.

 

Свечаду творчества 

мы не дадим упасть!

Какая бы не правила народом власть,

Таких не видела она боевиков,

К свободе рвущихся сторуко, 

стоголово.

 

Непокоренных испокон веков

Ведет на подвиг правдоносец —

 слово.

Перевод с укр. Антонины Коринь, 24.01.2002 

 

На різдво

Матері

Мені приснилась біла паляниця,

Накритий стіл і соняшна кутя,

І понад хатою в лету жар–птиця,

Що ловить зорі й знає майбуття.

 

Я часто бачу: грає сніговія,

Міцні морози — дуб аж посизів,

А ти стоїш на покутті, як мрія,

Як Божа Мати серед образів.

 

Сім’я сідає до святного столу,

Де пахне сніп і де п’янить узвар;

З ясної стелі, мов з небес додолу

Лампадка ронить сяєво, як жар.

 

Дзвенить молитва 

над столом святково,

І на долівці сіно шелестить...

О не забути боговите слово,

Що всім ясило благодатну мить!

 

Мені приснилась біла паляниця,

Накритий стіл і соняшна кутя...

Нехай навіки спомином іскриться

Той добрий час — на все моє життя!

 

Антоніна Корінь 

 

(Славутич, Яр. Камінець із батьківської хати: Вірші Яр Славутич; Худож. Л. Дугінцова. — Херсон: Айлант, 1998. — 32 с.: іл. — (Література рідного краю).)