Як попри війну працюють школи

  • 13 бер. 2023 13:23
  • 2371
    • Новина Як попри війну працюють школи Ранкове місто. Кропивницький

    Ми всі змінились, підлаштувались під ситуацію, в якій ми опинились. Наші діти також стали заручниками обставин. Навчання у прифронтових містах також зазнало змін. Діти перешли на онлайн-уроки та онлайн-спілкування. Багато хто з учнів вимушений поєднувати навчання в інших країнах та навчання в Україні. Це означає одне: люди вірять у те, що скоро вони повернуться додому.

    Наша редакція поспілкувалась із директоркою ЗОШ № 6 м. Краматорська та розпитала про нинішній процес навчання. Зустріч була настільки теплою, що інколи ми забували, що на роботі. Я щиро заздрю учням, що у них є такий вчитель.

    Світлана Корчагіна, директорка ЗОШ № 6, м. Краматорськ

    Наразі ви одна з небагатьох освітян, хто залишився у місті. Чому ви так вирішили?

    Колектив на кінець року у нас був 700 людей. Залишилось 19 вчителів, які теж поступово виїжджали. Є ще вчителі, які залишились у місті, але вони мешкають далеко від школи. В той важкий час, коли люди боялись виходити на вулицю, основна частина переїхали в селище. Транспорт або не ходив зовсім, або ходив лише коли нема тривоги. Діставатись до роботи деяким учителям доводилося по дві години, а потім треба було ще їхати додому.

    Тому на роботу виходили вчителі, що мешкали у районі школи і в будь-яку мить мали змогу прийти. Тому вчителів стало ще менше, я почувалася як диригент у театрі, що намагається налагодити процес. А якби я виїхала – не знаю, хто б це замість мене робив. Коли людина виїжджає, вона повинна передати свої обов’язки, залишити адміністратора. Я розумію так: якщо я відповідаю за щось, то я повинна відповідати. Перекладати свої обов’язки на інших я не вмію, тому вирішила буди тут.

    В мене дуже гарний адміністративний колектив – завучі. Кожен із них веде свої напрямки, а я розумію, як зібрати в ціле кожен напрямок. Потрібно було виписувати атестати, ставити печатки, хто це мав робити? Робили всі гуртом. І вчителі, що залишились, які не повинні були за це відповідати – вони всі прийшли і виконували всю роботу разом зі мною. На той період часу ми робили все, що могли.

    Скільки першокласників зараз у школі?

    Набір до першого класу починається з лютого, але вже за тиждень до набору ми набрали майже сорок заяв до перших класів. Потім ми тільки отримували додаткові заяви. Зарахування діточок до першого класу відбувалось із першого серпня.

    Наразі скільки класів у школі?

    Тридцять. Із них – два перших класи. Першокласників було б іще більше, але батьки вирішили, щоб діти посиділи ще вдома через обставини у країни. Багато хто з батьків дуже хотів, щоб це була офлайн-форма навчання. Багато хто виїхав за межі країни.

    Як першокласники відреагували на свій перший дзвоник та подальше навчання?

    Дуже добре, вони залюбки кожного ранку виходять на уроки. Але є певні труднощі, діти ще малі, і не всі можуть користуватися технікою, їм допомагають батьки. Їм потрібна комунікація, вони активні та щирі, відкриті, всі водночас щось хочуть спитати.(сміється). На сьогоднішній день у одного із класних керівників 25 учнів, є певна кількість людей які за кордоном,але вони все одно виходять на заняття, є малюки [за кордоном], у яких різниця у часі майже дві години. То вони прокидаються раніше, щоби встигнути на урок. Діти дуже наполегливо вчаться.

    Є одна із цікавих ситуацій. дитина не має змоги підключитись на урок через дуже велику різницю у часі. Та на уроці присутня мати дитини. Потім вона все передає. Навіть такі випадки свідчать про прагнення у навчанні.

    Є різниця між онлайн- та офлайн-навчанням? Діти ж уже мали змогу протестувати онлайн навчання у період епідемії коронавірусу.

    Так, звісно. На прикладі першокласників особливо помітно, що дитині важливо бути у школі, знайомитись з іншими дітьми, буди самостійною. У дитини, яка у школі має більше можливостей у соціалізації, зростає впевненість у собі. Хочеш не хочеш, а самому потрібно зав’язати шнурки, а якщо щось сталося, треба не боятися про це сказати. А коли вони вдома, вони постійно «під крильцем» своїх батьків. І найголовніше: на уроці у школі ці діти висловлюють свої думки, а коли це відбувається за монітором, то у таких є мама, що підказує (сміється).

    Я, як мати, теж іноді підказую синові. Я розумію, що я роблю помилку, позбавляю його змоги бути самостійним. Але як же не допомогти, якщо дитина у скруті!

    І це не тільки у першому класі, а в усіх (сміється). Є діти, для яких онлайн-навчання – це добре: це діти, які дуже скритні. Але соціалізація має бути. Вони повинні мати змогу спілкуватися. Треба навчатися, різними способами. Мені, як учителю, постійно не вистачає часу, я завжди прагну донести якомога більше інформації.

    На мою думку старшокласникам легше поєднувати змішану форму навчання.

    Ні, старшим класам також необхідно пройти соціалізацію, розвивати впевненість. Школа – це життя. Це навчання жити в колективі, співпрацювати, знаходити компроміси і таке інше. Я завжди кажу учням: «Діти, не соромно помилятись, ми всі люди, ми повинні навчатись висловлювати свою думку. Соромно мовчати і нічого не робити».

    У нас є приклад, коли дитина була замкнута в собі, боялась виходити до дошки. Щоб перебороти свій страх, вона вступила до театрального [училища]. І наразі це одна із провідних актрис одного з великих театрів.

    Школа має бути, і вона має бути офлайн. Головне для мене – щоб учителі допомагали дітям розвиватись. І я проводжу постійні бесіди з ними.

    Як гадаєте, паперовий підручник краще електронного? Чи навпаки?

    Ми розуміємо що наразі ми всі багато часу сидимо за комп’ютерами. Але краще мати «живу» книгу. Відкрити новий підручник, відчути запах друкарської фарби, зануритись у історії та факти, які там написані, гортати сторінки, робити примітки – це ті відчуття, які дає тільки друкований підручник.

    Розкажіть про учнів, які незважаючи на складну обстановку закінчили школу з відзнакою?

    Всі діти – молодці. Але є в нас ті, що заслужено отримали золоті медалі. Це дві дівчинки-відмінниці, протягом усіх років вони вчились на відмінно. Я хочу відзначити: незважаючи на те, як ми вчились – дистанційно чи ні, головну роль відіграє працелюбність, наполегливість цих дітей.

    Були випадки, коли в травні на урок могли вийти 5-7 дітей, а решта шукали причину. Так от, ці діти були завжди. Це були дуже складні умови для цих дітей. Одній із дівчат доводилось долати чималий шлях до бібліотеки, тому що там був інтернет. І вона ходила щодня, завжди вчасно приходила на заняття.

    Як ви наразі виконуєте обов’язки керівника? Які є складнощі?

    Складно, коли немає колективу поруч. Є питання, які потрібно вирішувати негайно, реагувати миттєво. Зараз майже усі знаходяться на відстані. Але проводяться наради, виконуються всі обов’язки. Я частіше стала бачити через екран комп’ютера сльози вчителів. Вони дуже хочуть повернутися до звичайного життя. Деякі змінили своє ставлення. Їм зараз бракує шкільного дзвоника, розмов. Я підбадьорюю їх, вони в мене молодці, я їх люблю.

    Уявімо, що завтра закінчується війна. Що в першу чергу зробите?

    Я в першу чергу зателефоную всім та привітаю з Перемогою. А далі – дуже багато справ, до яких візьмуся. На мамину могилу сходжу, наприклад. Зараз там прохід зачинений.

     

    Анна Старцева

    Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту «Хаб підтримки регіональних медіа».

    Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.